27 червня 2019 • № 26 (1562)
Rss  

Семен Антонець — Герой, легенда, ровесник Полтавщини

Він став одним з останніх Героїв Соціалістичної праці, адже цього звання був удостоєний рівно за десять днів до розвалу Радянського Союзу. Героєм України став уже напередодні 8-ї річниці державної Незалежності. Кавалер орденів Леніна і князя Ярослава Мудрого, має багато інших нагород і відзнак.

Його життя – як дзеркало, в якім відбилася ціла епоха. Історію Полтавської області він доволі просто поділив на етапи віхами власної біографії.

«Завжди любив Полтаву: з дитинства часто їздив у кіно, на базар і спостерігав, як вона будується, розростається»

– Уперше я побачив Полтаву в дитинстві, невдовзі після визволення міста, – розповідає Семен Свиридонович. – Ще пацаном іду пішки від Київського вокзалу й спостерігаю, як місто відроджується на очах.

Сталося так, що доля залишила мене в селі. Після четвертого класу хотів вступити до технічного училища, що на вулиці Котляревського. Не прийняли, бо на момент закінчення навчання мені не вистачало б двадцяти днів до отримання паспорта. Після п'ятого класу не прийняли у залізничне – щось там видивилися на рентгенівському знімку. А вже після сьомого, у1958 році, поїхав до Астрахані в морехідне. І комісію всю пройшов, і оцінки за півроку наперед послав – і знову не взяли. Стою в Астрахані на вокзалі, а там народ товпиться, квитків мало. Суботній вечір, завтра – День залізничника. Міліціонер у білому кітелі заспокоює народ: «Граждане, не волнуйтесь, завтра праздник, поэтому уедут даже колхозники»! І так мені на ті слова всередині зашкребло… Тоді й вирішив: повернуся, піду в колгосп і допоможу селянам і собі вибитися «в люди»!

Два літа підряд працював на цегельні, а взимку бригадир попросив побути чабаном. На вівчарні – кілька жіночок. Відтоді вже шістдесят років людьми керую… Мав воли, сани. З поля возив буряки мерзлі, ще там щось, не зібране вчасно. І за підсумками зимівлі у 53-омубув удостоєний районної Дошки пошани. То був перший крок «із села в «люди».

«50-ті роки: зерно в мішку дешевше, ніж сам мішок»

– У п'ятдесятих по селах зводяться клуби і бібліотеки: будуть клуби – буде, де зібрати людей. А ми, люди, сидимо у недогорілій хаті… Робиш-робиш, а на трудодень маєш два мішки зерна. «Під налог» треба здати і молоко, і м'ясо, і те ж саме зерно. А воно в мішку коштує дешевше, ніж сам мішок. Хліб був купований, по дві буханки – в одні руки. Доки пішки з Київського через усе

місто перейду з полотняним мішечком – якраз 28 хлібин. І гайда назад, у Решетилівку. На тиждень хліб є. Як велика розкіш згадується «ліверка». З нею пекли пиріжки, варили вареники.

Коли забирали мене в райком комсомолу (а я в колгоспі був комсоргом), радості не було меж: аякже, зможу чимось і своєму селу допомогти! І от сидимо ми на семінарі, виступає перший секретар обкому партії Михайло Стахурський. І говорить про… церкву. Каже: «Ми працюємо з молоддю. Зайдіть у клуб – там холодно, напльовано, і сірнички до стелі поприлипали. А зайдіть у церкву? Затишно, і ладаном пахне…». Умів говорити рушійні речі, був доброзичливою людиною. На війні генерал Стахурський керував постачанням Курсько-Орловської дуги. В історії нашої області став епохою.

«Хрущов був першим із «царів», при кому почали рахувати собівартість сільськогосподарської продукції»

За Хрущова на якість хліба дуже вплинула політика: пекли його пополам з кукурудзою. Тільки-но у1964 році зняли Хрущова, одразу в продажу з'явилися білий хліб, цигарки й горілка. По районах у 60-ті працювали пекарні, там хліб був навіть кращий, ніж їли городяни. Нарешті колгоспники почали жити. Мама вдома хліб пекла. Хрущов був першим із «царів», при якому почали рахувати собівартість сільськогосподарської продукції. До цього в селянина її просто відбирали – і все. А тут почали давати на трудодень. М'ясо, сало було ніпочім: його не поїдали. Селяни старе сало пересмажували свиням. Зняли питання харчування у колгоспі, у школах. «Чайна ковбаса» з яловичини коштувала один рубль 20 копійок.

У цей час обком партії очолив генерал Мужицький. У лютому 64-ого прислали мене головою колгоспу у Воскобійники. Озимина того року повимерзала, але питання зерна не стояло: пшеницю можна привезти із цілини. Урожай треба!

Сидимо у Полтаві в міському Будинку культури на нараді з підготовки до весняного посіву. Веде зібрання сам Мужицький. Я молодий був, задрімав. Будить мене за плече секретар райкому партії: тобі зараз слово нададуть! Поки прокинувся, якраз моя черга. Іду до трибуни, відкрив порожній блокнот (тоді без нього виступати було несолідно), виступив.

…Я брав вільні поля і сіяв поряд. А недорідну пшеницю пересівав кукурудзою. І отримав того року найвищий урожай у Диканському районі – 19,8 центнера з гектара (через десять років ми там зібрали по 38 центнерів). Ввели різні форми оплати праці; рівень життя росте. А люди місять страшне багно від порога по всьому селу. Рік проходив я у чоботях, а потім запровадив правило: усім перевзутися в черевики! Отут і стало ясно, чому начальство скрізь машиною їздить.

Організували ми у Воскобійниках через центр села крутий грейдер. А на початку вулиці поставили шлагбаум з лати, пофарбували, замочок навісили, а ключ у крайню хату віддали. Як дощ – на замок! Разом з головою сільради на правлінні вирішили відсипати навесні шлаком та піском тротуари. А люди не слухають, біля дворів – купи глини. Покликав я в кабінет Федю-бульдозериста і довго йому розказую, як буде здорово, коли в селі тротуари з'являться. Так гарно кажу, що той не втерпів: то що для цього треба? Кажу, що треба помічникові бригадира тракторної бригади у двір упхнути глину разом з парканом. Упхнули. До вечора за дворами жодної купи не лишилося. До нас навіть уповноважені могли в черевиках їздити.

«Кінець 60-х: не було тоді в людях злості»

У1968 році приїхала до мене ко-місія мало не кримінальну справу відкривати: середньоденна зарплата в колгоспі за 67-й рік становила 5 рублів 18 копійок. Це було більше, ніж у робітників у місті. Довгенько я з тією комісією спілкувався й таки переконав. Зарплата в нас не більша, але за вироблену продукцію нараховувалася додаткова оплата, затверджена зборами колгоспу. Рентабельність у нас була 68% (проти тодішніх середніх 12%). Парки саджали, школу будували. Навіть у неврожайний рік усе залежало від керівника. Наприклад, спускалася цифра видати 400 тонн зерна. А у нас 500дворів. Ладно. Частину зерна залишаємо в резерві, мелемо на борошно й видаємо під іншою назвою. Це я у Болгарії такий досвід піддивився.

Не було тоді в народі стільки злості, бо всі рівні були. Обліковець тракторної бригади отримував зарплату на три десятки механізаторів, викладав на бригаді гроші купою на стіл (і паперові, і копійки), звідти їх люди й розбирали. І жодного разу нестачі не трапилося.

«70-ті роки – епоха Федора Моргуна»

Федір Трохимович Моргун приніс на Полтавщину свій досвід роботи на цілині, почав утілювати без відвальну систему землеробства. Він бачив, як обробляють землю у Канаді. Ми спочатку сторопіли: як це – не орати? Але крутосхили у Михайликах перестали «брати» плугом ще у75-ому. Та коли почали втілювати ґрунтозахисну систему обробітку, побачили, що плоскоріз таки знищує бур'яни.

1975-1978 роки запам'яталися сильною політикою інтенсивного землеробства: заради високого врожаю везуть у село добрива, гербіциди. Дивлюся: плями «повигоряли» на полях, люди труяться. Влітку 1978-ого я розсердився і відмінив внесення гербіцидів, а згодом і пестицидів. Моргун протягом семи років не знав про те, що наше господарство не використовує хімікатів. План виконували, і ніяких запитань не було. Все стало відомо аж влітку1987-го, коли у газеті «Известия» два журналісти написали про це статтю. А у серпні цього ж року вже моя стаття про тернисті шляхи без-відвалки вийшла у журналі «Земледелие». Тоді ми вже повністю перестали труїти землю, а головне – людей.

Федір Трохимович був фанатом і великим знавцем справи. Він бачив і розумів порочність колгоспної системи, але щиро хотів піднімати добробут, аби селянам жилося краще.

Будувалися дороги, росли зарплати. У нашому господарстві на зарплату ішло 50 відсотків виручки. У 87-ому денний заробіток колгоспника становив 22 рублі. Це був період розквіту полтавського села.

Шість років очолював область Микола Залудяк.

Серед багатьох керівників області знаковою постаттю став Микола Іванович Залудяк, народний депутат України 1-го скликання, представник Президента і голова Полтавської обласної державної адміністрації з 1992 по 1998 роки. Кандидат економічних наук, він стояв біля керма Полтавщини шість років, і саме в цей період удалося зупинити падіння темпів промислового виробництва, область опинилася в числі не багатьох регіонів-донорів державного бюджету. Для селян це був період полегшення умов праці на фермах – знадобився досвід Залудяка, запозичений в Ізраїлі.

Вартий поваги, на думку Антонця, внесок інших посадовців того часу: голови обласної ради Івана Олександровича Гопея, заступника голови облвиконкому Бориса Васильовича

Чичкала, Володимира Васильовича Андрієнка, який тривалий час опікувався сільським господарством і на посаді заступника голови ОДА. Потужною системою кооперації керував Володимир Якович В'юницький: у селах працювали хлібозаводи, ковбасні цехи. Це зараз путньої голки в селі не купиш, тоді ж був обов'язковий перелік товарів першої необхідності в торговельних закладах.

Що Антонцю «болить» сьогодні

– Скільки зерна вирощуємо на отаких чорноземах, скільки мільйонів тонн експортуємо, а фарш завозимо брикетований із Бразилії!

Технологія органічного землеробства, яку сповідує і пропагує Семен Свиридонович, не має рівних у світі. Підприємство «Агроекологія» за багато років відпрацювало модель природного відтворення родючості ґрунту. На тутешніх землях уже понад 30 років плуг не перекидав скибу, з 1978 року не використовувалися гербіциди, 17 років земля не «підгодовувалася» мінеральними добривами. Це в той час, коли у світі обсяг використання пестицидів досяг 34 мільярдів доларів, а в Україну щороку їх завозиться 22 тисячі тонн: 170 видів, з яких 50 визнані особливо небезпечними. Де наша інтелігенція, люди високої культури? Чому всі осторонь?

– Людського підходу зараз не вистачає, скрізь попереду людини ідуть гроші. Оце – біда! Якби наше підприємство було, скажімо, у Німеччині, то тільки за ґрунтозахисну систему виробництва (без плуга) на кожен гектар держава доплачувала б по 100 євро. А за органічне землеробство (без «хімії») – ще по 300 євро! Скільки можна корисного на ті гроші зробити! А в Україні фізкультуру відміняють, діти бігати не можуть, бо молока не п'ють.

За статистикою, пересічний орендар, жорстоко експлуатуючи землю, має прибуток до 10 тисяч гривень з гектара. Антонець знайшов золоту середину, відмовився від одномоментного зиску. І тепер молоко, вироблене на тутешніх фермах, закуповується аж у Київ на виготовлення унікального дитячого харчопродукту «Агуша». Шкода, платять переробники за таку високу якість лише на 20 копійок більше. Чекаємо державної дотації (75 копійок за літр), а це було б додатково п'ять мільйонів у касу підприємства. Про наболіле Семен Свиридонович може говорити довго. Як поспіхом рятував сільську початкову школу; як будує церкву з мармуровим іконостасом; як відмовився здавати свою екологічну пшеницю з клейковиною 32% в «засіки Батьківщини». Відстояв право переробити її на борошно в Шишаках.

Ідея його життя

Сьогодні Семен Антонець опікується створенням регіонального ландшафтного парку на території Шишацького району. Адже якимось чином треба зберегти й передати нащадкам унікальні ґрунти, що повністю очистилися від хімії і здатні самі відновлювати власну родючість. Якщо Європа вже відвела 15% територій під природно-заповідні, то в Україні таких лише 5%, на Полтавщині – ще менше. Він поклав половину свого життя на те, щоб зберегти еталонні українські чорноземи, використовуючи технології органічного землеробства.

У село Михайлики Шишацького району по досвід їдуть з усіх областей України, близького і далекого зарубіжжя – Франції, Австралії, Нової Зеландії, Польщі. ПП «Агроекологія» є базовим господарством Міністерства аграрної політики України, Української академії аграрних наук, філіалом Полтавської державної аграрної академії, де студенти проходять навчальну виробничу практику. Підприємство вписало одну з найпочесніших сторінок в історію Полтавської області.

Ольга Березіна, 20.09.2012, 15:482125
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
<травень