26 травня 2019 • № 21 (1557)
Rss  

Полтавські дороги генерала Нікітченка

Його ім'я назавжди вписано в історію Полтави. Генерал Микола Нікітченко – один із визволителів нашого міста, він командував 95-ою гвардійською стрілецькою дивізією, яка особливо відзначилася в боях за Полтаву, і наказом Верховного Головнокомандувача їй було присвоєно звання «Полтавської». Хто ж він – генерал Нікітченко?

М.С.Нікітченко (фото часів війни)

Микола Степанович народився 17грудня 1901 року в м. Стародуб Чернігівської губернії (нині – Орловська область Росії). Сімнадцятирічним юнаком потрапив на фронт, де з жовтня 1918 року воював у складі Червоної Армії. Закінчив Орловські піхотно-кулеметні командні курси (1922), відділення комскладу при Московській піхотній школі ім. М.Ю.Ашенбренера (1925), другий курс вечірньої Військової академії РСЧА ім. М. В. Фрунзе (1934).

Продовжив службу в РСЧА, був на викладацькій роботі. У липні 1940 року М.С.Нікітченка призначили начальником Камишловського піхотного училища.

На початку Великої Вітчизняної війни полковник Нікітченко формував Уфимське піхотне училище, виконав велику роботу з організації навчального процесу, підготовки кадрів комскладу для діючої армії. На базі цього училища у 1942 році й було сформовано 210-ту курсантську стрілецьку бригаду, командиром якої і став Нікітченко.

А уже з вересня того ж року йому доручають командувати 226-ою стрілецькою дивізією, яка прибула в м. Бугуруслан на укомплектування. Наприкінці вересня дивізія відбула під Сталінград, де 18 жовтня її включили до складу 66-ої армії Донського фронту. Дивізія винесла весь тягар боїв під Сталінградом, а у січні – на початку лютого 1943 року під час операції «Кільце» дивізія Нікітченка, долаючи шалений опір противника, форсувала річку Мокра Мечетка і 2 лютого повністю звільнила територію Сталінградського тракторного заводу. За проявлені воїнами доблесть і героїзм та прорив оборони ворога в цьому районі дивізії присвоєно звання гвардійської, і відтоді вона стала 95-ою гвардійською стрілецькою дивізією. Полковник Нікітченко нагороджений орденом Червоного Прапора.

Після Сталінградської битви дивізія була виведена в резерв Ставки ВГК, брала участь у важких оборонних боях у Курській битві, а в серпні – у Бєлгородсько-Харківській наступальній операції. Полтава була тоді важливим стратегічним пунктом, на який і вела наступ дивізія Нікітченка. З цим завданням воїни справилися з честю. Наказом ВГК від 23.09.1943 року дивізії присвоєно почесне найменування «Полтавська», а генерал-майор Нікітченко нагороджений орденом Кутузова II ступеня.

Продовжуючи наступ, частини дивізії визволяли Кременчук, брали участь у битві за Дніпро. За форсування Дніпра південніше Кременчука та розширення плацдарму на правому березі річки Нікітченко нагороджений другим орденом Червоного Прапора.

Важкі бої за Дніпро підірвали здоров'я комдива, у листопаді 43-го він захворів і був направлений на лікування в тил. Після цього на фронт Нікітченко більше не повернувся: в кінці січня 1944-го його призначили начальником 5-го відділу Управління вузів ГУК НКО СРСР, він же – заступник начальника управління з керівництва суворовськими училищами.

Після війни Нікітченко у квітні 1946 року був призначений начальником 3-го відділу Управління вузів Міністерства оборони. Після 1948 року обіймав різні посади в Управлінні вузів МО, працював начальником курсу факультету заочного навчання Військової академії ім. М. В. Фрунзе.

У1955 році генерал Нікітченко пішов у відставку. Нагороджений орденом Леніна, чотирма орденами Червоного Прапора, багатьма медалями. Та, кажуть, найбільше він цінував орден Кутузова II ступеня, яким був відзначений саме в боях за Полтаву.

До речі, у нашому місті він не раз бував і після війни, допомагав юним слідопитам, які вивчали бойовий шлях дивізії. У Полтаві є вулиця Нікітченка, його іменем названа вулиця і в рідному Стародубі.

Помер Микола Степанович Нікітченко у 1975 році, похований у Москві.

Віталій Скобельський, 21.09.2012, 16:52999
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31
<квітень