22 квітня 2019 • № 16 (1552)
Rss  

Під час прогулянок Полтавою за ним ходив натовп людей

У вересні виповнилося 135 років від дня народження видатного атлета, дворазового чемпіона світу з французької боротьби серед професіоналів у важкій вазі Івана Шемякіна. Іван Васильович хоча й народився у Підмосков'ї, проте з 1916 по 1953 рік жив і працював у Полтаві. З тих пір минуло чимало часу, й багато чого забулося, та за часів Незалежності України знайшлися небайдужі люди, які відродили добре ім'я атлета, його могилу на Монастирському цвинтарі, домоглися присвоєння його імені Полтавській дитячо-юнацькій спортивній школі з боротьби.

Однією рукою піднімав шістьох

Портрет І.Шемякіна роботи художника Володимира Павлюченка.
У 1905 році на вулицях Парижа красувалися величезні афіші, що сповіщали: «Страшний російський козак Шемякін піднімає однією рукою шістьох японців». Це було перше закордонне турне Івана, і пройшло воно з тріумфом. Кілька вечорів підряд він разом з атлетичними номерами демонстрував силовий трюк на злободенну тему (адже в розпалі була російсько-японська війна), однією рукою піднімав шістьох уніформістів, одягнених в японські костюми. Оплески французів заглушали звуки оркестру...

Гордість вітчизняного спорту – Іван Васильович Шемякін – народився 30 вересня (за іншими джерелами, 3 вересня) 1877 року в підмосковному селі Передєлиці. Захоплення боротьбою у п'ятнадцятирічного Івана Шемякіна почалося після першого відвідання цирку у Санкт-Петербурзі, де, сидячи на гальорці, він побачив виступ знаменитостей – борців Е.Фосса, П.Ступіна, Рассо. Відчуваючи у собі велику фізичну силу, юний Шемякін став тренуватися – у майстерні піднімав важкі металеві заготовки. Невдовзі він поступив до Адміралтейського гімнастичного товариства.

Один з основоположників російського важкоатлетичного спорту І.Лебедєв, який часто відвідував цю спортивну школу, побачив атлетичного юнака й запросив його до гуртка любителів атлетики доктора Краєвського. Наполегливі заняття незабаром дали результати: Іван Шемякін кілька разів виходив переможцем в офіційних любительських змаганнях, що проводилися в Петербурзі.
Настав день призову на дійсну військову службу. Його зарахували у Преображенський полк. Одного з осінніх днів 1902 року Шемякін, одержавши звільнення, пішов у Михайловський манеж, де проходив чемпіонат з участю чемпіона світу, вихідця з Естонії Георга Гаккеншмідта і болгарина Ніколи Петрова. Афіша сповіщала, що з Гаккеншмідтом повинен боротися атлет Трусов. За годину до початку змагань надійшло повідомлення, що Трусов захворів. До Шемякіна підійшов схвильований арбітр чемпіонату І.Лебедєв і попросив виручити – боротися з Гаккеншмідтом. Шемякін погодився, адже це така честь – боротися з чемпіоном світу! У виснажливій сутичці з досвідченим і технічним борцем Шемякіну вдалося вистояти 27 хвилин. Це було великим досягненням для спортсмена-початківця.
Після демобілізації з армії, у 1904 році І.Шемякін поступив у цирк Чинизеллі як атлет. Однак боротьба захоплювала його все більше. Він став тренуватися у першокласного викладача Ежені де Парі, який готував багатьох відомих іноземних і російських борців, у тому числі й Івана Піддубного.

До участі в міжнародному чемпіонаті, який уперше проходив у Росії, був запрошений і Іван Шемякін. І ці змагання принесли йому заслужений успіх. Шемякін виступив у вісімнадцяти сутичках, поклавши на лопатки знаменитих борців Літцера, Штурма, Вебера. Унічию звів зустрічі з Петром Криловим, Ніколою Петровим і Анастасом Англіо. Наприкінці чемпіонату Шемякіну запропонували контракт для поїздки в Європу й Америку, і він його уклав.

Беручи участь у чемпіонатах Франції, Іван Шемякін став улюбленцем паризької публіки, яка за великий зріст (195 сантиметрів) і атлетичну фігуру прозвала його «російським Колосом». 1908 року Іван Шемякін повернувся в Росію і продовжував боротися в кращих цирках, не знаючи поразок. Під час Першої світової війни, у 1916 році, його призвали в діючу армію. На фронті Іван Васильович був поранений, а з госпіталю приїхав доліковуватися в Полтаву. Зміцнівши після лікування, Іван Шемякін почав наполегливо тренуватися, завдяки чому зумів відновити спортивну форму й повернутися в стрій.

Він завжди дивував полтавців

Іван Шемякін (у другому ряду ліворуч) серед кращих борців світу. Уфа. 1912 рік.
Івану Шемякіну дуже подобалася зелена й затишна Полтава, і він залишився тут жити з дружиною Гізелою Йосипівною. Вона теж була цирковою артисткою, тож разом подружжя об'їздило і Європу, і Америку. Оселилися Шемякіни в будинку, що у провулку Гористому, 6. Там завжди було багато гостей, серед яких – відомі артисти, спортсмени, журналісти. У Гізели Йосипівни були дресировані ведмеді й собаки різних порід, з якими вона виступала в Корпусному парку та цирку на території міста. Іван Васильович часто демонстрував свої здібності в парках відпочинку. Корінні полтавці пам'ятали силовий виступ Шемякіна, коли через нього переїжджав автомобіль. Під час прогулянок містом за відомим атлетом ходив натовп людей. Він часто влаштовував змагання в Полтаві, викликав поборотися проти нього борців-любителів.

Після Жовтневої революції протягом довгих років з успіхом брав участь у циркових чемпіонатах. У середині тридцятих років атлет перейшов на тренерську роботу, був спортивним суддею, виступав з лекціями на спортивні теми в робітничих клубах і колгоспах.
Полтавка Зінаїда Прокопівна Сканська, яка була сусідкою Шемякіних, писала у своїх спогадах: «Мій дід попросив Івана Шемякіна, з яким товаришував багато років, дати можливість пожити нашій сім`ї в частині їхнього будинку. Мої батько, мати й нас троє дітей приїхали в Полтаву. Коли зайшли у двір, то побачили кремезного чоловіка у білому полотняному костюмі, який сидів під кущем бузку й лагідно посміхався. У хаті Івана Шемякіна було багато кубків, нагород, а на стіні – велика картина з його портретом. Гізела Йосипівна знала кілька мов: іспанську, англійську, французьку, угорську. Гарно вишивала, в'язала оригінальні серветки, вишукано одягалась. Пізніше ми викупили частину будинку, а двір був загальний. Разом переживали й радощі, й біди».

Полтавські борці відновили могилу Шемякіна

Видатний атлет Іван Шемякін пішов із життя 4 січня 1953 року і похований на Монастирському цвинтарі. У 1957 році померла і його дружина, яку поховали поруч з чоловіком.

Уже давно немає людей, які були у дружніх стосунках з Іваном Васильовичем та його дружиною, і, звичайно, ретельного догляду за могилою не було. Щоправда, полтавські борці завжди пам'ятали про цього видатного спортсмена: щорічно проводилися невеличкі турніри його пам'яті, відвідували могилу й покладали квіти, фарбували парканчик та скромний пам'ятник, але для благоустрою ділянки цвинтаря з могилою та встановлення на ній пам'ятника коштів не було.

У вересні 1997 року спортивний клуб «Чемпіон ХХІ століття» ім. І.Шемякіна під керівництвом Володимира Козицького взявся за відродження імені великого земляка та благоустрою ділянки цвинтаря й підготовки до встановлення пам'ятника. До благородної справи приєдналися чимало небайдужих людей, серед яких бізнесмени, керівники організацій та підприємств. Велику допомогу надали тоді майстер спорту, заслужений тренер України Петро Бутрій, директор акціонерного товариства «Полтаватрансбуд» Олексій Ландар, керівник ПМК-64 Володимир Конопелько, директор АТ «ПТРЗ» В.Гайовий. Добру справу підтримали і міський голова Анатолій Кукоба та голова Ленінської районної ради у м. Полтаві Юрій Карпов.

Завдяки зусиллям цих керівників була відроджена могила видатного спортсмена, і на ній встановлено мармуровий пам'ятник. Окрім того, зроб­лений насипний шлях до самого Монастирського цвинтаря, упорядковані сусідні могили.
Багато для відродження доброго імені та слави видатного борця зробили майстри спорту О. Макаров, В.Кочерга, О.Бардін, В.Новохатько, В.Бережний, М.Костюченко, В.Ва­сильківський, В.Добропас, В.Нещерет, В.Журавель. Усі ці люди щороку 30 вересня, по можливості, відвідують могилу подружжя Шемякіних.

Його ім'я носить спортивна школа

Друзі Івана Шемякіна довго виношували ідею, щоб у будинку, де він мешкав, створити музей. Але будинок на околиці міста, нині там живуть інші люди, зробили сучасний ремонт, тому довелося підшукувати інше місце. Проте в Полтаві є спортивна школа, яка носить славне ім'я Шемякіна – це ДЮСШ «Авангард».

Ініціював присвоїти школі ім'я знаменитого атлета 2001 року її директор Володимир Кочерга. Він детально вивчав маловідомі факти з життя Івана Шемякіна. Їздив у військовий архів до Києва, дізнавався про його діяльність під час війни, навіть зустрічався з очевидцями, які розповідали, скільки людей урятував Іван Васильович. Зрештою в 2004 році розпорядженням виконкому міськради школі присвоїли ім'я Івана Шемякіна.

Нині у закладі зростають достойні послідовники знаменитого атлета. Уперше за 50 років існування ДЮСШ результат світового рівня показав Вік­тор Кікоть. Він шість разів виграв чемпіонат України, потім вдало виступив на чемпіонаті Європи і став призером чемпіонату світу. Срібним призером Кубка світу став Олег Дігоров. Серед талановитих борців наших днів у «Авангарді» тренуються призери чемпіонату України Віктор Блащак та Марк Маркарян.

Коли Володимир Кочерга став директором школи, то спільно з НВК №14 створив чотири спортивні класи, і це дало хороший результат. А три роки тому в ДЮСШ «Авангард» відкрили відділення панкратіону. За цей час тут з'явилися шість чемпіонів світу та п'ять володарів кубка Європи з цього виду спорту.

У ДЮСШ «Авангард» ім. І. Шемякіна працюють тренери Анатолій Табакін, Володимир Кочерга, Іван Блащак, Микола Костюченко, Володимир Бережний. Нинішнього року в Полтаві відбувся двадцятий ювілейний міжнародний турнір з вільної боротьби пам'яті Івана Шемякіна.
Володимир Сулименко, 05.10.2012, 10:171922
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30
<березень