24 червня 2019 • № 25 (1561)
Rss  

Паралімпійська чемпіонка Оксана ХРУЛЬ: «Я ніколи не говорила собі «не зможу». Якщо так думати, нічого не вдасться»

У 12 років вона виграла Кубок України з плавання на 100-метрівці брасом. Цьогоріч, у свої сімнадцять, – паралімпійське золото Лондона на 50-метрівці стилем батерфляй і срібло – на 100-метрівці брасом. Навіть її тренери були вражені цими результатами, адже Оксана у воді працює тільки ногами. Про те, звідки в такому тендітному тілі такий міцний дух, говоримо із «золотою рибкою» Полтави Оксаною Хруль.

– Оксанко, тяжко дісталося олімпійське «золото»?

– Готувалася до Паралімпіади наполегливо. Умови для підготовки є і в Полтаві – 25-метрова доріжка у басейні «Спартак». Але збори проходили у Миколаєві, де гарні басейн і готель, у Євпаторії – там база національної збірної.

У Лондоні я брала участь у змаганнях на дистанції 100 метрів на спині, 100 метрів брасом, 200 метрів – комплексне плавання, 50 – вільним стилем і 50 – стилем батерфляй. Разом із півфінальним та фінальним вийшло загалом десять запливів.

На 100-метрівці брасом виборола срібло, поступившись у фінальному запливі американці Джесіці Лонг. На 50-метрівці батерфляєм перемогла.

Усі запливи батьки дивилися в Полтаві у прямих ефірах, уболівали і хвилювалися. Сергій Олексійович Калайда, один із наших тренерів, їм щоразу телефонував, поздоровляв з моїми перемогами. Я з батьками спілкувалася у соцмережах, «есемесками». Батьки в мене дуже гарні. Тато – будівельник, мама не працює. Вона з дитинства з нами, адже у сім'ї троє дітей. Віддати мене на плавання – це її рішення. В 11 років мені було важко, і навіть подумувала, що з таким навантаженням не впораюсь, захотілося все покинути. Тоді мама, замість пожаліти, наполягла: «Вперед, на тренування!». І тільки завдяки їй я остаточно повірила в себе.

Ще в мене є старша сестра Віка, їй 21 рік, і Катя, з якою ми близнята. Хтось вважає нас дуже схожими, хтось – ні. Сім'я – це найрідніші люди, які мене завжди підтримують і розуміють.

– Пам'ятаєш, як усе починалося?

– У дитинстві я любила малювати, до спорту жодного стосунку не мала. Пам'ятаю, уперше в басейні було дуже страшно. Мама привела на тренування, а там працює команда, багато людей. Розгубилася: що робити? Мене провели у басейн. У «Спартаку» на «мілкій» частині води – по груди. Я її не боялася, адже бувала з батьками на пляжі, на морі. Але спочатку було дуже холодно, до води звикала поступово. Потім почалися різні вправи, перекидання у воді. І якось так лягла – і попливла…

Мені дуже подобається мій тренер Галина Миколаївна Бойко, яка завжди налаштовує на перемогу: «Ти це можеш, вір – і все вийде!». Подобається її вимогливість, у спорті так і треба. А ще вона дуже хороша людина.

– Коли ти вперше відчула, що можеш не просто плавати, а й перемагати?

– Такого моменту не пам'ятаю, його не було. Я ніколи не розмірковувала, можу перемагати чи не можу. З кожними змаганнями більшало досвіду, росла впевненість, віра в себе. Все відбулося поступово. Коли почалися перші медалі, було дуже приємно, хотілося ще і ще.
І якось непомітно все перейшло на інший, дорослий рівень: збори, відповідальні змагання. У 2009-ому, після першого мого чемпіонату Європи, прийшло усвідомлення, що все дуже серйозно, що це моє життя і мені дуже подобається плавати. Змінилося оточення, і якось я відразу виросла. У збірній усі спортсмени – старші за мене, і це накладає свій відбиток. Змінилися погляди на життя.

– А як саме вони змінилися?

– Тепер ніколи не скажу собі, що я чогось не зможу. Якщо так говорити, нічого й справді не вийде. Головне – не зациклюватися на проблемі, і тоді вона відпустить.

Не розумію, як можна пити, курити, скаржитися на життя. Мені 17, але почуваюся значно дорослішою.

У Полтаві маю дуже багато друзів-ровесників, однокласників, хоча й навчаюся за індивідуальним графіком, двічі на тиждень. Основними предметами для себе обрала історію та українську мову. Але остаточно поки ще не визначилася, наперед не загадую ні з навчанням, ні зі спортом. Для себе хочу вивчити англійську хоча б на рівні спілкування – це мені потрібно. Спорт мене справді змінив, загартував. У мене міцне здоров'я, хіба що маю хронічний гайморит, але то – хвороба плавців. Більше не скаржуся ні на що.

«Золото» – результат її наполегливості

Сергій Олексійович Калайда – перший тренер Оксани Хруль, директор Полтавської обласної дитячо-юнацької реабілітаційно-спортивної школи інвалідів. По області у школі займаються спортом понад 170 дітей з особливими потребами. Пріоритетний напрямок у школі – плавання (для дітей з ураженнями опорно-рухового апарату), а крім нього – легка атлетика, пауерліфтинг, греко-римська боротьба та волейбол (для дітей з порушеннями слуху), голбол (для слабкозорих).

фото з сайту sport.bigmir.net
– Оксанку мама Ірина Сергіївна вперше привела до нас у 2006 році. Їй тоді було одинадцять, таке рішення сім'я прийняла для зміцнення здоров'я. А вже через місяць стало очевидно, що з її працелюбністю, наполегливістю результати прийдуть неминуче. Менше ніж за рік після початку тренувань, у березні 2007-го, вона вперше виступила на офіційному старті – Кубку України з плавання. І вирвала перемогу на дистанції 100 метрів брасом. Відтоді Оксана брала участь в усіх офіційних стартах спорту для інвалідів – і дитячих, і дорослих. 2009 року вона вперше стартувала на міжнародному рівні – на чемпіонаті Європи, що у Рейк'явіку (Ісландія). Виборола третє місце на стометрівці брасом і стала чемпіонкою Європи у складі команди в естафеті 4 х 50 метрів у комплексному плаванні.

Наприкінці літа 2010 року в складі національної збірної на чемпіонаті світу в Ейндховені (Нідерланди) жіноча команда виграла дві естафети, а Оксана зайняла перше місце на дистанції 50 метрів батерфляєм – з новим рекордом Європи! Минулорічний чемпіонат Європи у Берліні приніс дві перемоги в естафетах за участю Оксани, причому жіноча збірна України в обох випадках установила світові рекорди. Ксюша виборола тоді дві срібні медалі: у стометрівках на спині та брасом. Лондонське срібло і золото гідно поповнили її здобутки.

Полтавська дитячо-юнацька реабілітаційно-спортивна школа інвалідів виховала чимало достойних плавців. Палац спорту «Спартак» для наших вихованців відкритий у будь-який час, адміністрація завжди йде назустріч.

Але через надзвичайну завантаженість басейну виникли проблеми з другою доріжкою у вечірній час. Адже тут працюємо не лише ми – поряд тренуються здорові діти. Досягнення наших вихованців з особливими потребами вагоміші. І дуже хочеться дістати допомогу і розуміння, щоб якось вирішити цю проблему.
Оксана Кравченко, 22.10.2012, 15:041524
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
<травень