24 червня 2019 • № 25 (1561)
Rss  

Перша українська школа Полтави носить ім’я Кобзаря

Історія 7-ї школи починається з дореволюційних часів, а саме з 1902 року, коли на вулиці Фабрикантській, 2, на відзнаку 35-річної служби голови міської управи статського радника Віктора Павловича Трегубова було відкрито сьоме початкове училище, назване його іменем. Дотепер збереглися стіни дореволюційної будівлі – частина першого поверху нинішнього приміщення школи. На будівництво училища В. П. Трегубов пожертвував три тисячі карбованців. Деякий час попечителем цього навчального закладу була його дочка Віра Аглаімова.

У Полтаві, як і повсюди в дореволюційній Росії, переважна більшість дітей трудящого населення залишалася поза школою, тому вчилися в 7-му училищі переважно діти заможних батьків. Українцям заборонялося навчати дітей рідної мови, знищення якої почалося з часів царя Олексія Михайловича і продовжувалося протягом століть.

Після встановлення в січні 1918 року радянської влади в Полтаві, керуючись декретами Ради Народних Комісарів про народну освіту, більшовики проголосили програму будівництва нової, «радянської» школи. У цей час 7-е училище було перетворено на державну початкову школу, де діти 8-11 років мали одержувати безкоштовно загальну освіту.

У другій половині 1920-х років українізація зійшла нанівець. Пріоритетною стала політика спотвореного інтернаціоналізму, яка на ділі обернулася всеохоплюючою русифікацією і знищенням української культури. У такій складній і суперечливій обстановці працювала 7-ма школа – одна з перших українських шкіл у Полтаві.
Через тридцять років 25 випускників СШ №7 1941 року й шестеро вчителів довоєнних років зустрілися 8 травня 1971 року в рідній школі.
15 червня 1920 року була прийнята Постанова Наркомосвіти УССР «Про проведення в життя єдиної трудової школи», згідно з якою всі початкові й середні державні, громадські й приватні школи починаючи з 1 липня 1920 року реорганізовувалися в семирічну школу. Так почався радянський період історії 7-ї школи, яка стала називатися 7-ю трудовою школою імені Т.Г.Шевченка. Розмістилася вона в невеликому двоповерховому будинку колишньої жіночої гімназії М.П.Павелко на вулиці Сінній, 3 (нині майдан Незалежності, 3). Школа охопила навчанням досить великий контингент дітей (близько 250 чоловік) прилеглого мікрорайону, переважно з вулиць Сковороди, Балакіна, Моргуна, провулку Ботанічного та прилеглих ділянок.

Першим директором школи був Дмитро Йосипович Голобородько. Найстаріший шкільний документ – це посвідчення на ім'я учениці 6 класу Зіни Ілленко, датований 1925 роком. До речі, постійним учасником співочих занять з учнями 7-ї школи був видатний український композитор Василь Верховинець. Шкільний хор виконував багато його пісень, а коли самодіяльний поет написав «Гімн 7-ї школи», Василь Миколайович поклав його на музику.

У 1922 – 1923 навчальному році в школі створили перший піонерський загін спартаківців, 1934-го піонерській дружині навчального закладу було присвоєно ім'я піонера-героя Павлика Морозова. Школярі активно брали участь у зльотах, змаганнях, виставках, охоче відвідували дев'ять гуртків, що діяли в школі, серед них – і краєзнавчий. Піонери ходили в цікаві походи, одними з перших у 1935 році здійснили екскурсію на ДніпроГЕС.

У 1937 році школа розміщувалась у трьох будівлях, додалися старі приміщення на вулиці Фабрикантській, 2, і другий поверх житлового будинку на розі вулиці Балакіна і провулку Шкільного. У середині 1930-х років у навчальному закладі виникла комсомольська організація.
У вересні 1941 року заняття тривали недовго: фашистська авіація вже бомбила місто, сюди накочувався фронт. Після захоплення Полтави приміщення 7-ї школи на вулиці Фабрикантській, де до війни розміщувалися молодші класи, було перетворено гітлерівцями на пункт збору молоді для відправки в Німеччину. Школа стала в'язницею: фашисти обнесли її колючим дротом, на вікнах з'явилися залізні ґрати, подвір'я наповнилося гавкотом німецьких вівчарок.

4 жовтня 1943 року відновилися заняття в школі, яка стала чоловічою семирічною загальноосвітньою з українською мовою навчання. З 1949 по 1992 роки в навчальному закладі працювала вчителька української мови та літератури Тамара Дементіївна Желтобрюхова, без якої не обходилася жодна подія шкільного життя. Її подвижницька праця – справжній учительський подвиг.

Із 1 вересня 1954 року школа повернулася до сумісного навчання хлопців і дівчат. 1965-го у ній школі розпочалося будівництво другого поверху, спортзалу, шкільних майстерень. Навчальний заклад поступово набував сучасного вигляду. Його директором у 1971 – 1975рр. працював легендарний льотчик-винищувач періоду Великої Вітчизняної війни Герой Радянського Союзу Іван Ілліч Бабак. Завдяки Івану Іллічу пожвавилося патріотичне виховання учнів. У практику шкільного життя цього часу ввійшли уроки мужності, конкурси пісні і строю, військово-спортивні ігри «Зірниця» та «Орлятко», походи й екскурсії місцями слави.

У 1975 – 1982 роках у школі велася активна пошукова робота в рамках експедиції «Моя Батьківщина – СРСР». Експедиційні загони зібрали унікальний матеріал. За п'ять років пошуку за темою: «Полтавці – учасники Параду Перемоги на Красній площі в Москві 24 червня 1945 року» учні встановили імена 102 земляків. У квітні 1977 року в школі урочисто відкрили Ленінську кімнату, яка 1979 року стала музеєм. Керував пошуковою роботою та діяльністю зі створення цього музею Олександр Андрійович Білоусько.

У 1989 році школа стала одинадцятирічною, цього ж року тут урочисто відкрили музей Т .Г. Шевченка, а березневі шевченківські свята стали традиційними.

Як показує досвід, навчальному закладу ніколи не бракувало вчителів-майстрів своєї справи, а тому він упевнено дивиться в майбутнє й гідно зустрічає свій 110-літній ювілей.

У статті використані матеріали пошукової роботи колишнього вчителя історії Полтавської загальноосвітньої школи №7, заслуженого вчителя України, директора Центру дослідження історії Полтавщини Олександра Андрійовича Білоуська.
Володимир Сулименко, 31.10.2012, 12:001873
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
<травень