19 січня 2019 • № 3 (1539)
Rss  

Костянтин Боровик: Полювання — найперша річ, що об’єднала первісних людей: поодинці мамонта не завалиш

Минулих вихідних у мисливських угіддях, площа яких на Полтавщині становить півтора мільйона гектарів, розпочався сезон полювання на хутрових звірів: зайців, лисиць, єнотоподібних собак. У поля й ліси вийшли люди з рушницями, які чекали цього дня впродовж багатьох місяців як найбільшого свята. Про особливості національного полювання говоримо з головою президії Полтавської обласної ради українського товариства мисливців і рибалок Костянтином Боровиком.

– Костянтине Олександровичу, що потрібно для того, аби вийти на полювання?
– Насамперед покликання душі, що передається з діда-прадіда. Полювання – найперша річ, що об’єднала первісних людей: поодинці мамонта не завалиш. Але я дуже не хотів би, щоб сьогодні у лавах мисливців людей тримала лише можливість поживитися дичиною.

Ідучи на полювання, треба мати з собою дозвільні документи: державне посвідчення мисливця, контрольну картку, відстрільну картку, куплену в користувача (УТМР), дозвіл на зброю з непростроченим терміном, і якщо є собака, паспорт на неї.

– Що треба знати, щоб полювання було безпечним?
– Треба завжди пам’ятати: якщо зброю брати до рук раз на рік, вона створює небезпеку як для оточуючих, так і для самого мисливця.

Не дайте скрипалю інструмент кілька місяців поспіль, що станеться з його майстерністю? Як майстер спорту зі стендової стрільби знаю, що рушниця і мисливець мають бути одним цілим.

Сьогодні, на жаль, що ми маємо: державне посвідчення отримав, екзамени склав – і на все життя маєш посвідчення. А раніше у громадських організаціях сиділи досвідчені мисливці, дідусі, до яких перед початком сезону на екзамен ішли й «упрівали» всі. Бо вони знали, що кожна буква закону про поводження зі зброєю записана кров’ю. Цього року на Полтавщині було три випадки, коли під час полювання на пернату дичину люди підстрелили один одного.

– Досвідчені мисливці кажуть, що дичини з року в рік стає менше. Хто винен?
– Винні точно не мисливці й навіть не браконьєри. Винна система господарювання, коли на одному гектарі, згідно з чинним законодавством, автономно працюють п’ять-шість структур: лісове господарство рубає-пиляє, нафтогазовий комплекс видобуває, сільгосппідприємства сіють-молотять. Усі наповнюють бюджет і… дружно шкодять природі.

З радянських часів пам’ятаю плакати: дрімає в полі зайченя, а віддалік їде трактор, обладнаний відлякувальними пристроями. У сезон жнив чи заготівлі кормів розкос починали тільки із середини поля, спеціально, щоб злякана дичина (зайці, куріпки) втекла геть. Зараз навпаки: усе зганяється від країв до центру поля і там ріжеться.

Сільське господарство використовує все більше хімічних препаратів для підвищення врожайності, від яких гине польова живність. Ще одна біда: останнє десятиліття навесні у нас горить усе – поля з пожнивними рештками, луки, лісосмуги. Перший виводок «березневих» зайченят, які з’являються на звільнених від снігу пагорбах, згорає. Другий знищується під час весняно-польових робіт, коли на поле заходить техніка із захватом 38 метрів і швидкістю 30 – 40 кілометрів на годину.

– Тому і вводяться обмеження та заборони на полювання, скажімо, зайця-русака?
– Саме тому. У січні полювання по всій області буде дозволене тільки один день на тиждень, у неділю (як зараз у Кременчуцькому районі), і подекуди тільки на лисиць, бо зайців до відстрілу мало. У Хорольському районі взагалі весь сезон полюватимуть тільки на лисиць.

Копитних стало значно менше, коли в державі прийняли закон про право на отримання нарізної зброї після досягнення 21 року. Я свого часу був проти і всюди писав про це: ну не потрібен для самозахисту карабін, куля якого летить три кілометри!

Як наслідок за три роки, з 1995 по 1998, поголів’я лосів, які людей зовсім не бояться, скоротилося удвічі.

До речі, нині членів товариства мисливців і рибалок у області 16 тисяч, а серйозну зброю мають 32 тисячі полтавців.

Ще одне підкосило поголів’я лосів: у радянські часи до кожного регіону доводився план відстрілу на експорт, згідно з яким відстрілювали навіть вагітних самок з двома-трьома ембріонами.

– А лисиць у нас не меншає?
– На жаль. Адже лисиця переносить спільну для людей і тварин страшну хворобу – сказ. І коли від неї гинуть люди, хотів би я подивитися в очі тому, хто так палко захищає лисиць. Як зооінженер знаю: щоб тварини не були розповсюдником сказу, на одну лисицю має припадати дві тисячі гектарів угідь. Довести поголів’я до безпечної норми можна в один спосіб: знищувати лисиць у норах разом з молодняком. Але це порушення закону про жорстоке поводження з тваринами. А коли лисиця «вибирає» виводки зайченят, це, виходить, нормально?

Лисяче хутро зараз дешеве, тому мисливці полюють на неї неохоче, навіть так званих нірних собак утримувати перестали. Відстрілюють лисиць у сезон полювання переважно лише єгері.

Те саме і з вовками: відстрілювати їх можна також тільки у сезон полювання, тобто до кінця січня. Хоча раніше це дозволялося цілий рік, бо такий хижак завдає великої шкоди мисливським господарствам, за рік з’їдаючи до півтори тонни м’яса.

– Найпрестижнішим трофеєм у нашій місцевості вважається кабан. Де в області полюють на них?
– Із жовтня колективні облавні полювання вже проводяться у 14 районах області. Найбільше кабанів там, де є ліси: у Гадяцькому, Зіньківському, Котелевському, Шишацькому, Великобагачанському, Лубенському, Пирятинському районах. За моїм переконанням, щоб зберегти молодняк, треба підгодовувати диких свиней цілий рік, а не сто днів, як передбачено нормативними документами.

Є в нас господарства, і я очолюю одне з них у Великобагачанському районі, де поголів’я перевищує оптимальну кількість утричі. Але утримання його обходиться в півмільйона гривень. Кошти ці переважно спонсорські або від іншої господарської діяльності, бо мисливське господарство завжди було і залишається збитковим.
Мисливці Микола Васюта, Андрій Ткач, Олексій Боровик із трофейним сікачем. Мисливські угіддя Великобагачанського району.
Нині кабана можна виростити у вольєрі й випускати «під постріл» – за кордоном цього не соромляться, так вирощують і фазанів, і качок, і кабанів, і оленів. На них полюють з вишок, що в нас мало практикується. А чому? Якщо у мисливця є прилад нічного бачення, він з висоти може обрати на кормовому полі або трофейного сікача, або молоде порося. І не буде двадцять чоловік лісом гайгакати і стіляти, у що поцілить. Бо коли женуть стадо з двадцяти голів, у недосвідченого мисливця стають очі як протитуманні фари, а серце гупає в підошвах. І стріляє він часто куди заманеться. А першою зазвичай веде стадо свиноматка. Підстрелити її – залишити угіддя на три роки без приплоду (це п’ятнадцять-двадцять поросят). Як директор господарства я цього не допускаю, такого мисливця на угіддя не пущу років п’ять.

– Скільки коштує полювання?

– Вартість відстрільних карток визначає користувач, тобто товариство мисливців і рибалок (УТМР). Кожен мисливець, маючи дозвільні документи, у своєму районі в офісі може купити відстрільну картку користувача і піти на полювання (на зайця, лисицю, єнотоподібну собаку). Така одноразова картка коштує від шістдесяти до вісімдесяти гривень. Сезонна відстрільна картка дає людині право на полювання з 3 листопада до останньої неділі січня – це від 260 до 380 гривень.

Вартість ліцензії на відстріл косуль, кабанів, оленів установлює держава. Ліцензія на оленя коштує 800 гривень, на кабана – 600, на косулю – 200. Оскільки всі мисливські господарства є платниками ПДВ, тільки за право пополювати, скажімо, на кабана, треба заплатити 700 гривень. Незалежно від того, удасться його вполювати чи ні. З року в рік це задоволення дорожчає. При цьому більше третини або й половина мисливців – це фанати, які складають копійку до копійки. Скажу більше: чим багатші люди, тим скупіші. Той, хто за вечір на розваги може спустити шалені гроші, чомусь вважає, що у живій природі все нічиє, а значить дармове.

– Як удається справлятися з браконьєрами?
– Важко. Браконьєр не поважає ні себе, ні оточуючих. Поставлену петлю він узимку ще перевіряє, а влітку в траві забуде, де й поставив. А єгері в тих петлях знаходять загиблих тварин від зайця до кабана. Браконьєр може по полю ганяти на джипі за сто тисяч доларів, доки й не поб’є, бо ті гроші не останні й не потом зароблені. Мисливець своєї «Таврії» на поле не пожене.

А у браконьєрів на озброєнні прилади нічного бачення, мобільний транспорт і мобільний зв’язок. Браконьєрам відслідкувати пересування єгерів зараз дуже просто.

Робота єгеря, а їх по області півтори сотні, небезпечна і невдячна. Щороку в березні ми підбиваємо підсумки, визначаємо кращих єгерів, кращих керівників господарств, кращих мисливствознавців. Усього в мисливській галузі Полтавщини задіяно більше трьохсот людей. За добру роботу їх заохочуємо званням «Почесний член товариства мисливців і рибалок», таких уже 82 – вони не платять членських внесків, не купують карточок на полювання.

– Насамкінець поділіться рецептом, як смачно приготувати дичину?
– Спочатку її треба вполювати. Розробити, узяти вирізку або шматок задньої ноги – де є чисте м’ясо без кісток. Потрібні сіль, перець, можна лимончик вичавити. Найголовнішою приправою стане запах диму. Для смаження у нас є величезна сковорода. Обов’язково треба взяти цибульки багато. І готувати для гарних людей із любов’ю.

Якось на полювання приїжджали мисливці із Запоріжжя – з небідних, хто в ресторанах харчується регулярно. Спитали мене, чи можна їсти оте, що вполювали? Кажу, як захочете, можна й не їсти.

Коли ота сковородища запахла на весь ліс, допитуватися перестали. Врешті-решт на ній лишилася невеличка купочка свіжини, яку з’їсти було вже не під силу. То склали в банку й забрали із собою.
Оксана Кравченко, 09.11.2012, 13:102913
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31
<грудень