16 липня 2019 • № 28 (1564)
Rss  

Полтавські фіналістки програми FLEX у США

«Програма обміну майбутніх лідерів» (FLEX) – це програма для учнів загальноосвітніх шкіл, що фінансується урядом США. Програма надає школярам стипендії, які дають їм змогу подорожувати Сполученими Штатами, навчатися в американській школі протягом одного академічного року і проживати в американській приймаючій родині. Основна мета програми FLEX – покращення взаєморозуміння між країнами, надання можливості молоді з Євразії спостерігати за американським державним устроєм і побути, так би мовити, його частиною. Своїми враженнями про перебування за кордоном, навчання в школах Джорджії та Арізони діляться юні полтавки, яких і за океаном допоміг знайти інтернет.
Так Поліну зустрічала в аеропорту сім'я Джонсонів: мама Тріш, тато Тім і двоє синів. На цілий рік вони з полтавкою Поліною Кондіренко (ліворуч) стали єдиною дружною родиною.
«Об'єктивне сприйняття Америки я вважаю найбільшим своїм надбанням»

Такого лаконічного й талановитого за стилем написання листа ми не очікували. Поліна Кондіренко прислала його з Арізони українською мовою, але латинськими літерами: кирилиці на її нинішній клавіатурі просто немає. Поля в Полтаві щороку брала участь у олімпіадах з української, німецької та англійської мов, із шестирічного віку – активна учасниця дитячої студії телерадіокомпанії «Лтава». Нині дівчина дуже зайнята, адже вивчати, наприклад, математику найвищого рівня англійською – це, погодьтеся, завдання не з легких. В Україні вона звикла до всього підходити відповідально, усе осягати ґрунтовно і глибоко, тому й на рік перебування в Америці жодного тайм-ауту для себе не брала. Як розповіла мама Поліни, Вікторія Кондіренко, зараз їм навіть поспілкуватися як слід не вдається: у доньки вільних буває то десять, то п'ятнадцять хвилин. Та все ж відповісти на наші запитання Поліна Кондіренко, учениця Полтавської спеціалізованої школи №29, час вишукала. На стандартний набір запитань відповіла одним коротким текстом. Але яким!

– Я не пам'ятаю того моменту, коли ідея участі пробралася до моєї голови. Про FLEX я знала давно й завжди хотіла спробувати свої сили. Дізнавшись від викладача англійської мови, Антоніни Євгеніївни, про точну дату і час першого туру, я не була абсолютно впевнена у своєму успіхові. Думаю, навіть не до кінця розуміла всієї серйозності того, що відбувалось.

Тури. Рівня моєї англійської вистачало, тож головною метою було показати всі ті якості та здібності, яких потребує справжній FLEXer та які допомагають мені сьогодні безпроблемно спілкуватися, навчатися, насолоджуватися роком життя у США. Мабуть, найважче за все далося очікування результатів, гірке й водночас солодке відчуття «сидіння на пороховій бочці». Адже ти ніколи не можеш бути впевненим у результаті FLEX, у якому твоє везіння грає навіть більшу роль, аніж мова чи лідерські здібності!
Сім'я – це те, у чому мені відверто пощастило! Типова американська родина – з мамою, татом і двома синами у своєму складі. Наразі для мене вона стала близьким другом та порадником.

У школі очі, як-то кажуть, розбігалися. Складно уявити все те розмаїття цікавих і, не буду приховувати, здавалося б, несерйозних предметів, яке мені могла запропонувати Marana High School. Обмежували мій вибір лише правила програми PAX, за якою обов'язковими в моєму розкладі мали стати англійська мова, історія, математика та природнича наука. З двох «лих» обирають менше, тож я віддала перевагу хімії, побажавши фізиці найщасливішого існування без мене. Більше свободи отримала у виборі двох останніх предметів – ними успішно стали драма (акторська майстерність) і журналістика.

Розуміння американської системи освіти та оцінювання – процес довгий і складний, адже детально чи глобально вона відрізняється залежно від місця, викладача, предмета... Одне можу сказати напевно: аби бути успішним учнем у Штатах, потрібно сумлінно й безперервно працювати. Систематичне отримування високих оцінок і додаткових балів у свою скарбничку можуть забезпечити щасливе майбутнє. А почати вчитися тільки після «потужного удару» реальності в голову (наприклад, кінець чверті) тут неможливе. Писати про менталітет – усе одно, що марнувати ваш час. Адже читати мало, це треба побачити й відчути особисто. Вони звикли до комфорту, посміхаються, здається, автоматично, кривлять обличчя й самі ж із цього сміються. Потрібен час, багато часу, аби до цього звикнути, і, мабуть, усього життя мало, щоб зрозуміти. У цьому ми різні, і цим ми цікаві одне одному.

Для багатьох жителів країн пост­радянского простору Америка (відчуйте всю чарівність цього слова) – це така собі Утопія, ідеальна країна, у якій життя краще за шоколадне морозиво з полуничним сиропом. Але такі думки викликані лише незнанням. Адже коли відчуття захвату залишає «затуманений розум», ти починаєш відчувати все ту ж буденність, від якої тікав за океан. За три місяці життя в Арізоні я спробувала досить вражаючих нових речей, аби написати масивний бестселлер, проте саме це об'єктивне сприйняття Америки вважаю на сьогодні найбільшим своїм надбанням. Цікаво, чим ще здивує мене країна із фільмів?.. Усім світла і добра. І дякую за увагу.

У сім'ї Боба та Наомі Сомерлейд у Далласі нині мешкають дві «доньки»: Софія з Німеччини (ліворуч) та Яна з Полтави.
«В Америці не краще і не гірше – там інакше»

Учениця Полтавської спеціалізованої школи №3 Яна Басенко в минулому навчальному році перемагала в міській олімпіаді та міському конкурсі МАН з англійської мови, зайняла третє місце в міській олімпіаді з німецької мови, була другою в обласних олімпіадах з англійської та німецької мов, на третьому місці – на обласному конкурсі МАН з англійської. А ще Яна – кандидат у майстри спорту з бальних танців.
Цей навчальний рік вона проведе у Hiram High School у штаті Джорджія.

Як прийшла ідея участі у програмі обміну

– Про програму обміну FLEX я дізналася в школі. Захотілося взяти участь у цьому конкурсі, щоб перевірити свої знання з англійської мови. Усього було три етапи конкурсу, і кожний відрізнявся своїми завданнями. Для мене вони не були надто важкими, але запитань було дуже багато, а час для правильних відповідей – обмежений. Цікавою була рольова гра. Наша група із п'яти чоловік мусила показати зоопарк. Я тільки потім зрозуміла, наскільки непростим було саме це завдання: перевірялися особисті якості, уміння оцінювати ситуацію, швидко її аналізувати, приймати рішення, вести за собою інших і досягати наміченого.

У конкурсі брало участь понад дев'ять тисяч учнів з усієї України. Тому не могла повірити, коли мені зателефонували з Києва й повідомили, що я стала фіналісткою програми обміну «Flex». Дуже вдячна Богу, своїм батькам та вчителям. Пізніш зрозуміла, наскільки багато я зробила сама і зараз хочу вивчати більше, знайомитися з цікавими людьми, бачити світ, просто насолоджуватися життям.

Про свою тимчасову родину

– З нетерпінням чекала звістки, у який штат я поїду, у якій сім'ї житиму. Хвилювалися і я, і мої батьки. І мені, дякувати Богу, неймовірно пощастило. Потрапила до хороших та турботливих людей у невеликому містечку Даллас у штаті Джорджія. Моїх приймальних батьків (вони називаються «хост-батьки») звати Боб і Наомі Сомерлейд. Я в них – уже десята студентка за обміном. Вони приймали дітей з Кореї, Грузії, Норвегії, Молдови. Разом зі мною взяли в сім'ю дівчинку з Німеччини Софію. І мені, і хост-сестрі батьки приділяють дуже багато уваги й турботи. Їхній побут і сімейний устрій багато чим відрізняються від нашого. Боб і Наомі дуже активні: ходять у кіно, грають у гольф, займаються в спортзалі, їздять дивитися американський футбол та інші ігри, ходять на концерти сучасних виконавців.
Щодня ми їздимо до різних ресторанів обідати чи вечеряти. Якщо зрівняти вартість, наприклад, обіду в мексиканському ресторані в Далласі з обідом у нашому, то порівняно з нашим вона дуже низька. Це може бути двадцять доларів на чотири особи. В українському ресторані на 160 гривень (20 доларів) чотири особи пообідати чи повечеряти не зможуть. Враховуючи наші низькі заробітні плати, щоб українець міг регулярно відвідувати ресторан, вартість такої послуги повинна бути гривень двадцять і менше. Удома ж батьки не завжди готують.

Тут дуже чисті дороги, сучасна техніка, дешеві машини, що були у вжитку. Можна купити гарний автомобіль за 2500 – 5000 доларів. Підлітки не ходять пішки: із 16 років отримують права на водіння автомобіля і їздять на машинах. Тут навіть узбіч немає.

Які предмети вибрала для вивчення в Америці

– Із першого серпня я навчаюся в десятому класі. У кожному штаті навчальний рік розпочинається в різний час. Я не знала, чого очікувати від нової школи, колективу, як себе поводити на уроці, як спілкуватися з учнями та вчителями. Та мені знову пощастило: моя хост-мама працює у школі, тому все вирішилося само собою. Отримавши розклад уроків, я з цікавістю почала його розглядати. Перший урок – математика, другий – література, третій – психологія, четвертий та п'ятий – блок все­світньої історії, потім – правознавство та біологія. Під час блоку – справжній американський ланч, коли учні приносять із собою маленькі сумочки із сендвічами, салатами та яблуками. Усе саме так, як показують нам у фільмах. Мій перший американський урок – це було щось! Діти один за одним підходили, ставили цілу купу запитань про те, звідки я, як сюди потрапила, чи подобається мені в Америці. Найголовніше, що все це було англійською мовою.

Навчання в американській школі відрізняється від нашого насамперед тим, що кожний учень обирає цікаві йому предмети, які знадобляться в майбутньому. У них немає зошитів, усі учні пишуть на аркушах формату А-4, скріплених у папку. Дуже часто перевіряється засвоєння матеріалу: пишемо контрольні роботи, різні тести, твори. Спочатку було важкувато, але я ніколи не здаюсь. Доводилося засиджуватись уночі за уроками, прокручуючи в голові величезну кількість нових слів, вивчених за день. Але я знаю, що це того варте.

Удячна всім, хто повірив у мене та допомагав у житті. Зараз мені вже набагато легше, я можу спокійно йти спати о десятій вечора, не думаючи, що я щось забула чи не вивчила. Мій середній бал – 92% (А-). Загалом програма навчання легша, ніж у нас. Проблема – це мова, а не складність матеріалу. Я отримала прекрасну базу знань в Україні, за що надзвичайно вдячна своїм учителям. Але найбільший внесок у моє виховання зробили мої батьки. Можливо, я не завжди була слухняною, не хотіла вчити англійську мову, не завжди викладалася на всі сто відсотків. Але саме завдяки їхній наполегливості, старанням я зараз навчаюся тут.
Ще до від'їзду до Америки через інтернет познайомилася з багатьма ровесниками, які навчаються і живуть у Далассі. Це дуже веселі, життєрадісні діти, з якими в мене склалися добрі дружні стосунки. Вони такі, як і ми: люблять сміятися, жартувати. Знаєте, що важливо? Для них будь-яка людина – це особистість. Можна бути худим чи товстим, незграбним, навіть не дуже гарним, але ровесники цінують перш за все твої людські якості.

Про корисний життєвий досвід

Для мене участь у програмі – це вдосконалення англійської мови, досвід спілкування з людьми з іншої країни, знайомство з новими друзями, їхніми звичаями і традиціями. Це перевірка на міцність: як я зможу прижитися в іншій сім'ї, іншій країні без моїх батьків. Для мене це також можливість навчитися краще розуміти і сприймати людей, незважаючи на їхні колір шкіри, уподобання, зовнішній вигляд, тому що кожний особливий по-своєму, у кожного можна багато чого навчитися. Я хочу зрозуміти себе: хто я і що я можу, хочу навчитися аналізувати ситуацію, бути відповідальною та організованою, приймати рішення й досягати своєї мети.

Навчання у Сполучених Штатах Америки – надзвичайно цікавий життєвий досвід. Мене дуже часто запитують: «Де краще – в Україні чи в Америці?». І я знаю, про що більшість з вас подумає. Нові люди, нова школа, нові вчителі, новий дім – усе нове й невідоме. До всього потрібно звикати та швидко вчитися, але це вже не викликає в мене страху. Уже минуло три місяці, як живу в Сполучених Штатах. Нині я – член «National Betta Club», побувала в Огайо, Кентуккі, Теннесі, Нью-Йорку, Пенсильванії, побачила Ніагарський водоспад, найкращий у світі парк атракціонів «Cedar Point». Побачила побут амішів – людей, які живуть без електрики та водопостачання. Попереду ще багато цікавого, невідомого.

Звичайно, сумую за мамою й татом, своїм містом, школою, друзями, бо я ще маленька дівчинка, яка зараз сама «у великому світі». Тому я прошу в Бога щастя, здоров'я та розуму. Упевнена, що досвід, набутий за цей рік, буде дуже важливим для мого майбутнього і дасть змогу стати мені всебічно розвинутою особистістю.

Я щаслива, незалежно від того, удома чи у Штатах. І тому на питання «Де краще?» відповідаю так: «Not worse, not better – just different», що означає: «Не краще, не гірше – просто по-іншому».
Оксана Кравченко, 09.11.2012, 13:273997
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31
<червень