19 червня 2019 • № 24 (1560)
Rss  

Павло Москалюк: Усе, що викликає почуття, може стати фундаментом майбутнього вірша

На початку листопада у Сімферополі, у будинку-музеї відомого російського радянського поета, журналіста, перекладача Іллі Сельвінського, відбувся II Міжнародний поетичний фестиваль «Шорох». Організатором митецького заходу виступив Кримський літературний клуб «Хорошо». Позмагатися між собою й збагатитися досвідом товаришів по цеху сюди з'їхалися 27 поетів з України, Росії та Білорусі, а також з Азербайджану, Китаю, Нігерії, Індії та Шрі-Ланки. Шанувальників поезії і гостей фестивалю розважали театральними постановками, виступами музичних колективів. З великим емоційним піднесенням майстри поетичного слова узяли участь, зокрема, у слем-турнірі – своєрідному змаганні поетів, в якому велику роль відіграють інтонаційне багатство подачі твору й театральні засоби, які супроводжують декламування поезій.

Павло Москалюк, переможець кримського поетичного файер-слему.
Саме у слем-турнірі найкращим став наш колега, полтавський поет Павло Москалюк, автор збірки віршів під загадковою назвою «Kavana Botai».

– …що у перекладі..?
– Не дивуйтеся, але ця фраза перекладу не має, і найцікавіше, що, будучи сказаною в різних ситуаціях та з різною інтонацією, несе різний зміст. Я її «підслухав» у комп'ютерній грі, і зрозумів, як оригінально можна її використовувати замість сталих і часто уживаних фраз.

– Тобто можна, наприклад, замість горьковського «Человек – это звучит гордо!» або знайомого з фільмів про індіанських вождів: «Хау, я все сказав!» таємниче-урочисто проголошувати: «Kavana botai!»?
– Цілком! (сміється).

– Дякую за цю молодіжну новацію. Повертаючись до конкурсу, що минув, кілька слів про «театральний антураж», що супроводжував декламування поезій. І який вигляд мала «картинка» твого виступу?
– Оскільки я вперше брав участь у слемі й абсолютно не уявляв собі його вимоги, тож ніякого спеціального театрального реквізиту не заготовлював. Турнір проходив вночі на базі заповідника Некрополь-Скіфський, тож «сценою» слугував пагорб, по кутах якого горіли чотири яскравих факели; виступи поетів чергувались із номерами майстрів файєр-шоу. Вийшов такий собі файєр-слем.

– Яким чином звучали вірші поетів з екзотичних країн – це був переклад, так би мовити, навздогін чи синхронний переклад? І хто з поетів-іноземців вразив тебе найбільше?
– Організатори підготували кольорові брошурки з надрукованими поезіями як мовою оригіналу, так і в літературному перекладі українською. Тож іноземні поети читали свої вірші рідною мовою, а ми могли слідкувати за текстом. Справжньою ж родзинкою конкурсу під незвичною назвою «Клубок культур» став виступ Лазаруса Арунсі з Нігерії, який, окрім магії слова, порадував нас чудовим національним танцем.

– Хто з поетів, крім тебе, став переможцем в інших номінаціях?
– Гран-прі фестивалю отримав гість з Новосибірська Юрій Татаренко, перше місце завоювала авторка з Бахчисараю Аська Коробкіна, друге – іванофранківець Андрій Момут, бронзовим призером став Михайло Гладчук з Євпаторії. Також організатори вручили дипломи дипломантів «Шороху» тринадцяти авторам, твори яких увійдуть до альманаху, що буде опублікований за результатами фестивалю. Переможцям видали також оригінальні пам'ятні знаки – справжні листочки платана, покриті бронзовим напиленням.

– Повертаючись до твоєї творчості, як би ти сам охарактеризував свій доробок?
– Я вважаю, що справа людини, яка пише, – висловлювати свої думки, а не давати їм характеристику, мабуть, побоюючись, що хтось не так може зрозуміти, як буває у багатьох початківців. Моя точка зору: потрібно просто бути чесним перед собою, тоді твоя творчість і оточуючими людьми сприйматиметься правильно.

– Хто з полтавських поетів старшого покоління духовно тобі співзвучний, чи вважаєш ти когось із них своїм учителем, якщо так, то кого саме?
– З полтавських поетів можу виділити Інну Снарську та Лєнку-Нетлєнку, тобто Олену Савченко. Перша дуже цікава своєю небанальною лірикою, друга – філософським гумором. Щодо вчителів, то, напевне, моя творчість стала скоріше альтернативою полтавській поетичній традиції, ніж її продовженням.
Лазарус Арунсі з Нігерії подарував відвідувачам "Клубку культур" запальний національний танець.

– Як оцінюєш діяльність літературної студії – після того періоду, як нею керували нині вже покійний полтавський прозаїк і поет Едуард Голубєв, а згодом талановита журналістка і поетеса Наталія Фурса, а потім її учениця Олена Гаран?
– Деякий час я відвідував засідання «Полтавських джерел», які проводила Наталія Фурса. Не можу сказати, що чогось вагомого там навчився, зате познайомився із цікавими людьми та гарними поетами: Оленою Гаран, Сергієм Осокою та Олександром Опанасенком. З останнім і донині активно спілкуюсь, періодично ми виїжджаємо з Полтави зі спільними поетичними виступами.

– Чого, на твою думку, бракує сучасній українській, і полтавській також, поезії?
– Як на мене, творчості більшості сучасних авторів не вистачає, якщо так можна сказати, епічності. Мало хто з поетів здатен вийти за кордони власних «гормональних» переживань, написати щось на тему, яка буде актуальною не тільки для, вибачайте на слові, сексуально невдоволених підлітків.

– Пашо, а якої пори року ти переживаєш свою «болдінську осінь»?
– Як казав хтось із відомих поетів: «Не знаєш, про що писати, пиши про погоду». Для мене поштовхом для написання вірша може стати будь-що: фраза, почута в транспорті, сюжет комп'ютерної гри, неграмотно надрукований цінник на вітрині магазину тощо. Тобто все, що викликає почуття, може стати фундаментом майбутнього вірша.

– Де у Полтаві і з ким ви «кантуєтеся» по ваших молодіжно-поетично-музичних тусовках, і наскільки такі тусовки – «для ізбранних» чи, навпаки, відкриті для всіх бажаючих?
– Як правило, літературні тусовки влаштовують одні поети, а інші поети їх відвідують. На жаль, часи, коли пересічна молода людина могла процитувати хоча б навіть строфу з Лермонтова, пішли у минуле. Сьогодні творчістю цікавляться переважно ті, хто самі нею займаються. Періодично у Полтаві проходять «квартирні» виступи поетів, посиденьки у кафе з нагоди ювілеїв тих чи інших майстрів пера, презентації альманахів літературних угруповань.

– Поділися з нашими читачами, будь ласка, своїми найближчими творчими планами.
– Планую у наступному році випустити нову поетичну збірку з робочою назвою «Уллисов комплекс» (хто забув, нагадую, що Улліс – те саме, що Одіссей), а також працюю над музичним моноспектаклем на тему англійської буржуазної революції XVII століття – хочеться розширити свої мистецькі кордони, створити щось нове, свіже.

– З великим інтересом чекатимемо. А зараз, якщо можна, подаруй нам кілька рядочків зі своєї загадково-містичної збірки.
– Будь ласка.

Неподвластен богам, кто остался собой,
Несмотря на строптивость имён и времён.
Предсказанья пророков звучат вразнобой,
Но конец уже близок, предопределён –
За плечами крыла из истлевших знамён,
Кто тоскою убит, кто вином опьянён,
Время бить в барабан и гордиться судьбой –
Ведь на утро назначен решающий бой.

– Дуже дякую за розмову, або ж – Kavana Botai!
Світлана Тренич, 15.11.2012, 12:591208
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
<травень