24 червня 2019 • № 25 (1561)
Rss  

Обласне радіо й телебачення: на тривалому шляху становлення

Диктори Яків Неїлов та Віра Чазова. 1954 рік.
Життя сучасної людини неможливе без засобів комунікації – усього того, що дозволяє нам відчувати свою причетність до суспільних процесів. Телебачення, радіо, телефон, пошта та інтернет стали тим інструментом, за допомогою якого рівень контактування і швидкість реагування підвищились у тисячі разів. У 2012 -му виповнюється 75 років обласному радіо і 35 років обласному телебаченню. За такий тривалий період розвиток цих засобів масової інформації на Полтавщині зробив велетенський крок уперед. Варто згадати, як усе починалося і які здобутки сьогодення в обласного радіо й телебачення.
Телевізійний оператор Олександр Чиркун. 1970-ті роки.

Не зареєстрував приймач – плати штраф

Розвиток радіомовлення на території області сягає своїм корінням у 20-ті роки минулого століття. У той час у колишньому СРСР почав утілюватися в життя план суцільної радіофікації за допомогою дротового радіомовлення. Радіоточки тоді заміняли ще на досить поширені дорогі лампові всехвильові радіоприймачі. Населення цілком задовольняли чорні тарілки репродукторів у кімнатах і величезні розтруби «відер» на стовпах по вулицях і майданах. Через них повідомлялися «правильні» новини. Утім, для переважної більшості людей, які навіть не вміли читати й писати, це було величезним надбанням. Так, газета «Більшовик Полтавщини» того часу повідомляла, наприклад, із Нехворощі про те, що в селі встановили радіогучномовець. «…Коли починаються радіопередачі, у кімнаті сільбуду, де встановлено радіо, майже завжди повно селян… Слухають з увагою, з величезним зацікавленням». Дещо пізніше в продажу з'явилися батарейні всехвильові радіоприймачі «Родина», «Искра» та інші, власники яких зобов'язані були реєструвати приймачі згідно з Постановами Раднаркому Союзу РСР у десятиденний строк з дня придбання. За ухиляння від реєстрації власник радіоприймача підлягав штрафу або кримінальній відповідальності в установленому порядку. Уже після смерті Сталіна ризькі радіозаводи ВЕФ та ім.Попова налагодили випуск доволі непоганих транзисторних багатодіапазонних радіоприймачів «Спідола», «ВЕФ», «Меридіан» та інших, а дія вищевказаних постанов згодом була скасована.
Понад тридцять років головою обласного комітету по телебаченню і радіомовленню був Василь Котляр.

Обласне радіомовлення починалося із ХОРКу

Утворенню Полтавського облтелерадіокомітету передував апарат уповноваженого Харківського обласного радіокомітету (ХОРК), який почав діяти з червня 1937 року. Радіо­станція м.Полтави вийшла в цей час в ефір на частоті 3830 кГц. Радіомовлення здійснювалось по міській трансляційній мережі. Штат Полтавського радіокомітету, уповноваженим якого був Євген Сидоренко, складався з семи осіб. Сюди входили редактор останніх вістей, два інструктори, музичний організатор, диктор-секретар і бухгалтер, який відповідав за передачу платних оголошень та реклами. Апарат радіомовлення займав тоді три кімнати в будинку №19 на вулиці Жовтневій (колишній готель «Театральний»), а мовлення велося з маленької радіостудії в приміщенні на нинішній вулиці Комсомольській, 38 (будинок знесли у 2011 році).

З утворенням у вересні 1937 року Полтавської області було створено обласний радіокомітет, а також сектор вузлового мовлення і технічний кабінет, дикторами працювали Євген Мінутін та Олена Пікуль. Обсяг мовлення становив близько двох годин по міській мережі та одну годину – на область через радіостанцію РВ-4 (Харків) на хвилі 779,2 метра. У зв'язку з тим що радіовузол не мав виділеного пункту для прийому з ефіру передач Москви та Києва, вечірні години заповнювалися власними передачами.

Перша передача на область відбулася напередодні 20-річчя Жовтневої революції на початку листопада 1937 року. Це була півторагодинна програма, у якій, окрім виступів керівництва області, брали участь представники трудових колективів промислових підприємств та колгоспів, учасники художньої самодіяльності. В усіх районах області були уповноважені Полтавського облрадіокомітету, які зі штатом три-п'ять чоловік здійснювали місцеве радіомовлення. Після того як були репресовані Євген Сидоренко і ще двоє працівників, керівником було призначено Василя Грека, який обіймав посаду до початку Великої Вітчизняної війни.

Перший репортаж вівся з берегів Дніпра
Диктори Надія Штельмах та Абрам Ємін за кілька хвилин до ефіру. 1952 рік.

Після звільнення Полтавщини від німецько-фашистських загарбників роботу радіокомітету відновили. Мовлення велося з передавача Харківської радіостанції. З листопада 1944 по серпень 1945 року головою облрадіокомітету працювала Наталія Завиславська, а з жовтня 1945 року головою обласного комітету радіомовлення призначили Семена Кушніренка. На початку лютого 1946 року облрадіокомітет організував радіоконцерт, що транслювався через Всеукраїнську радіостанцію. У ньому брали участь хоровий жіночий ансамбль решетилівських вишивальниць та капела бандуристів Миргородського будинку культури. У цей період розширюється мережа місцевого радіомовлення. У 1946 році воно вже діяло в Кременчуці, Лубнах, Миргороді, Карлівці, Лохвиці, Нових Санжарах, Гадячі, Зінькові, Золотоноші, Хоролі, Пирятині. 23 вересня 1946 року через Всеукраїнську радіостанцію транслювався концерт, присвячений третім роковинам визволення Полтавщини від німецько-фашистських загарбників, у якому брав участь самодіяльний колектив Полтавського облрадіокомітету. У 1947 році у 310 сільських населених пунктах області слухали центральне, республіканське і місцеве мовлення по телефонних дротах. У 1948 році на радіо почали виходити передачі для дітей та новини для школярів.

Знімальна група корпункту телебачення в Дібрівці, 1978 рік. Зліва направо – В.Смірнов, В. Бекчинтаєв, крайній справа – Д.Старіков.
Колишній диктор і редактор обласного радіо, заслужений працівник культури України Віра Чазова згадувала: «У 1954 році передачі були досить одноманітні: «Останні вісті» і 10 – 12-хвилинні виступи або бесіди, які читали диктори. Згодом з Москви отримали списану примітивну, дуже важку апаратуру. Підняти її на автомобіль могли двоє чоловіків, проте все ж таки завдяки їй у передачах з'явилися репортажі. Одним з перших став репортаж з берегів Дніпра від 29 листопада 1960 року, де був забитий перший кілочок на будівництві нового міста Комсомольськ. З року в рік зростала кількість радіопередач і людей, які в них виступали.

У роки розбудови не відставали ні на крок

У 1961 році творчий колектив комітету складався з чотирьох редакцій: громадсько-політичного мовлення, обласних вістей, промислових і сільськогосподарських передач та молодіжної редакції. Мовлення велося через Харківську радіостанцію на хвилі 779,2 метра щоденно, крім середи. Заслужений журналіст України Раїса Самойленко згадує: «10 – 15-хвилинні щоденні випуски намагалися заповнити найоперативнішими повідом­леннями про економічне, соціальне, культурне життя області, коли ставали до ладу нові заводи й фабрики, уводилися в експлуатацію мільйони квадратних метрів житла, коли героями трудових буднів були люди, здатні на самопожертву заради суспільного блага. Так, ми багато писали про виробництво, але хіба цього не заслуговували репортажі, інформації про пуск Кременчуцького нафтоперегінного заводу, Комсомольського гірничозбагачувального комбінату, полтавських заводів газорозрядних ламп, алмазних інструментів, «Хіммашу» і т.д. Хіба зайвим було слово про Героїв Соціалістичної Праці? Інколи від молодших колег доводилося чути, що вони надмірно «пахають». Хоч напевне не уявляють, як це до десятої вечора бути на важливій нараді й піти з неї не додому, а в апаратну. Там до п'ятої-шостої ранку готувати звіт-передачу. Потім збігати поснідати й… о дев'ятій разом з усіма почати робочий день».

Ретранслятор у Красногорівці додає популярності
Оператор звукозапису Олександр Сипітий. 1970-ті роки.

1967 року розпочалося спорудження ретранслятора в Красногорівці Великобагачанського району. У березні 1968 року було проведено семінар кореспондентів-організаторів районного радіомовлення. Новими формами висвітлення життя області стали радіожурнали «Урожай», «Сільський будівельник», «Народний контролер», «Краю мій рідний», «Юність Полтавщини», «Робітнича радіогазета». 20 січня 1969 року головою обласного комітету по телебаченню і радіо­мовленню призначено Василя Котляра, який працював на цій посаді до 1 липня 1992 року.

Протягом 1969 року одержано 7268 листів, перед мікрофоном виступило 1380 чоловік. З 1970 року установа стала іменуватися Полтавський обласний комітет по телебаченню і радіомовленню. Для молоді в 1971 році ввели цикли передач: «Будь готовий до захисту Віт­чизни», а для старшокласників – «Твоя майбутня професія». Із січня 1972 року змінили й структуру комітету. Увели посаду головного редактора, зміцнили редакцію громадсько-політичного мовлення. Організували радіотрансляційні пункти в містах Кременчуці та Миргороді.

Єдиний у Радянському Союзі в такому форматі

У радіостудії – ветеран обласного радіо, почесний радист СРСР Володимир Ребрик. 1968 рік.
У 1975 році був створений кореспондентський пункт телебачення, який складався з трьох осіб: кореспондента Миколи Страшка, кінооператора Дмитра Старікова, водія-освітлювача Володимира Бекчинтаєва. Технічний арсенал – це автомобіль ГАЗ-69, чотири кінокамери на 16-міліметровій плівці й валізи освітлювальних приладів. Знімалися сюжети для інформаційної програми УТ-1. Полтава й область, щоправда, їх не бачили, бо сигналу з Києва в той час ще не приймали, лише з Харкова. У червні 1977 року був створений телевізійний кореспондентський пункт облтелерадіокомітету, єдиний у Радянському Союзі в такому форматі з розширеним штатом. Корпункт, крім підготовки матеріалів для Українського телебачення, видавав також чорно-білі програми на Полтаву та область.
Заслужений працівник культури України Дмитро Старіков згадує: «Ми почали готувати циклові передачі для УТ-1: «Золоті зірки України», «Голосую за професію», «Слава солдатська», «Срібний дзвіночок», а також знімали сюжети для українського телебачення (УТ-1 ) і Всесоюзного (ЦТ). Ми були молоді, горіли бажанням робити наше телебачення кращим і, треба сказати, нам це вдавалося. Виходили в ефір зі студії на другому поверсі старої будівлі, що на вулиці Рози Люксембург, 1. Усім доводилося освоювати по кілька професій. А транслювали ми в той час відразу на всю Україну, обласного мовлення у нас не було, виходили «живцем». Відповідальність і напруга були дуже великими».

У 1980 році в Москві відбулися ХХІІ Олімпійські ігри. Естафету Олімпійського вогню на Полтавщині висвітлювало чимало журналістів облтелерадіокомітету. Досить оперативно в той час спрацювали полтавські радійники. Кореспондент Ніна Малій зробила розширений сюжет про зустріч Олімпійського вогню в Лубнах. Слухачі мали можливість почути сюжет уже на початку прямої трансляції святкової програми зі стадіону «Колос». Репортаж, який вела Віра Чазова, транслювався на весь Радянський Союз. Музичне оформлення свята доручили звукорежисеру обласного радіо Леоніду Сорокіну. Спортивно-мистецьку програму з Полтави показували також по телебаченню. Окрім знімальної групи зі столиці, що супроводжувала естафету від Олімпії до Москви, репортаж робили і полтавські телевізійники, які пообіцяли своїм київським колегам підготувати десятихвилинний сюжет на ранок наступного дня. Працювали всю ніч і слова дотримали: о 10.00 репортаж видали по Українському телебаченню. Київські колеги були в захваті.
Абрам Ємін веде репортаж про відкриття літературно-меморіального музею І.П.Котляревського.1952 рік.

На своїй хвилі

У 1981 році розширений кореспондентський пункт закрили у зв'язку з переходом на мовлення в кольорі, а наше обладнання було чорно-білим. І знову залишилися троє журналістів, які продовжували знімати сюжети на УТ-1 і ЦТ. Повноцінна робота на власному телевізійному каналі розпочалася з 1991 року. З лютого 1992 року облтелерадіокомітет було перейменовано на Полтавське обласне телерадіомовне об'єднання, пізніше – Полтавську обласну державну телерадіокомпанію «Лтава», яку 1 липня 1992 року очолив заслужений журналіст України Микола Ляпаненко. 2 листопада 1995 року в діапазоні FМ в ефір вийшла радіостанція «Ваша хвиля».

Нині ОДТРК «Лтава» – потужна телерадіокомпанія, яка займає вагоме місце в українському ефірному просторі й робить помітний внесок у розвиток українського телебачення й радіомовлення.

Використані матеріали та фотопідбірка члена НСЖУ, краєзнавця Віталія Григор'єва

Більше фото - у тематичному розділі нашої фотогалереї.
Володимир Сулименко, 15.11.2012, 15:092352
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
<травень