25 березня 2019 • № 12 (1548)
Rss  

«Лічильна» справа таки зрушилася? Полтавець виграв у суді справу проти «комунальних монополістів»

Скарги з приводу того, що деякі надавачі комунальних послуг проводять так звану повірку лічильників за рахунок споживачів, неодноразово надходили і до «Полтавського вісника».

А от полтавець Юрій Буряк пішов іншим шляхом: кілька років він боровся в судах з «комунальними монополістами», дійшовши аж до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який зрештою ухвалив обнадійливе для споживачів рішення. Ось що розповів нашому кореспонденту сам учасник цієї судової «епопеї».

– На жаль, у Полтаві роками склалася та діє явно протизаконна практика, коли надавачі послуг (зокрема «Полтаватеплоенерго», «Полтававодоканал») усупереч ст. 28 ч.3 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», ст.19 Закону «Про житлово-комунальні послуги», Закону «Про захист прав споживачів», пунктів 9, 10 та 16 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.02.2005 р. та договорів з громадянами протиправно вимагають від споживачів зняття на періодичну повірку (раз у три-чотири роки) лічильників за рахунок самих громадян. Тоді як ці роботи (обслуговування та ремонт, у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) мають бути здійснені самими надавачами послуг і за їхній рахунок. Громадян примусово, незаконно спонукають проводити вказані роботи за їхній рахунок, а в разі їх відмови облік спожитої води та її підігріву проводять без урахування показань приладів обліку (за нормами споживання). Як наслідок свавілля громадянам до сплати щомісячно систематично надсилаються рахунки та письмові попередження про сплату фактично неіснуючих боргів.

Ще 30 жовтня 2007 року відповідна цивільна справа (22ц-2262/07) за моїм позовом була предметом розгляду колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області. Дії двох відповідачів – «Полтаватепло­енерго» та «Полтававодоканал» – з перевірки лічильників за мій рахунок було визнано незаконними та зобов'язано їх провести перерахунки платежів відповідно до фактично наданих послуг. Незважаючи на те що рішення апеляційного суду відразу набрало законної сили, відповідач «Полтаватеплоенерго» в повному обсязі його так і не виконав. Навпаки, з 2010 року знову перевів мою квартиру «на норми споживання». Крім того, працівники «Полтаватеплоенерго» виготовили новий договір (фактично сфальсифікували), підписали його від мого імені та звернулися до Ленінського районного суду м.Полтави з позовом про стягнення з моєї родини неіснуючого боргу.

25 січня 2012 року Ленінський районний суд, проігнорувавши згадуване вже рішення апеляційного суду за 2007 рік, без оцінки, дослідження доказів, незважаючи на те що не було жодних правових підстав, доказів моєї вини, відповідно і самої заборгованості за гаряче водопостачання, ухвалив незаконне рішення про стягнення з родини неіснуючого боргу та судових витрат на суму близько 2500 грн та фактично не розглядаючи, безпідставно відхилив мої законні зустрічні позовні вимоги.

Далі ще цікавіше. 19 квітня 2012 року апеляційний суд Полтавської області також відкрито знехтував своїм же попереднім рішенням за 2007 рік, без урахування вимог чинного законодавства, вивчення, оцінки доказів постановив абсурдну ухвалу про відхилення моєї апеляційної скарги та залишення в силі вищевказаного рішення райсуду. Навіть незважаючи на те що нині за фактом підробки договору стосовно працівників «Полтаватеплоенерго» органами внутрішніх справ була порушена і нині розслідується кримінальна справа за ст.358 КК України.

Лише в червні поточного року за ухвалою касаційної інстанції свавілля місцевих суддів було зупинене. І нарешті 3 жовтня
2012 року (справа №6-18257св-12) колегія із п'яти суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ припинила судове беззаконня та постановила ухвалу (на шести аркушах) про скасування рішення Ленінського райсуду та ухвали апеляційного суду Полтавської області. Цивільна справа та мій зустрічний позов направлені на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Дана ухвала оскарженню не підлягає. В ухвалі констатується: «Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і в порушення вимог ст.ст. 303, 315 ЦПК України помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін».

Тож гадаю, що громадяни мають знати це і відстоювати свої права. Дивує лише, чому досі відповідні контролюючі та правоохоронні органи не провели відповідних перевірок та не відреагували? А окремі «цікаві» рішення, ухвалені явно в інтересах надавачів послуг, монопольних структур, мали б зацікавити й Генеральну прокуратуру та Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Можна було б вважати, що судова колізія все ж закінчилася на користь споживача, і рекомендувати й іншим діяти таким же чином, відстоюючи свої права. Якби не одне «але»… У цій історії варто звернути увагу й на таке: Юрій Буряк – колишній працівник обласної прокуратури, старший радник юстиції, але, як бачимо, і йому боротьба з монополістами коштувала чимало нервів і сил, а розтяглася аж на п'ять років! Що вже говорити про тих, хто до юриспруденції жодного стосунку не має. Чи можуть вони за таких умов захистити свої права?
Павло Долинський, 23.11.2012, 13:052534
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31
<лютий