21 серпня 2019 • № 33 (1569)
Rss  

Полтавці пом’янули загиблих від голодної смерті

24 листопада… Цього дня вже 14 років поспіль українці офіційно відзначають День пам'яті жертв Голодомору. Вся Україна, у тому числі й громадськість Полтави, вшанувала пам'ять жертв мільйонів українців, котрі загинули голодною смертю в 1932-1933 роках.

За дослідженнями істориків та науковців, Полтавщина належить до регіонів, які найбільше постраждали під час Голодомору. Адже на благодатній і родючій полтавській землі тоді від голоду померло близько мільйона людей… Саме на території Полтавщини і був установлений перший в Україні пам'ятник його жертвам. Це було ще в далекому 1990 році, коли тільки-но починали публічно говорити про цей страшний злочин проти українського народу.

Пам'ятник Скорботи знаходиться у Лубнах, недалеко від Мгарського Спасо-Преображенського монастиря. Його встановили на вивершеному кургані, землю для якого привозили з усієї України. Пізніше це місце стало зватися Зажур-гора, і саме туди щороку з'їжджається багато українців, щоб пом'янути невинно убієнних. Цьогоріч багато полтавців, у тому числі й керівництво області та міста, побували на Меморіалі народної скорботи. Урочиста хода до «лобного місця», на якому височів чорний жалобний хрест із дзвоном, завершилася покладанням квітів, символічних колосків та хвилиною мовчання. Напевно, у кожного з присутніх виникло те відчуття, яке так влучно описав у вірші «Біля Мгарського монастиря» Борис Олійник:

На цій горі,
на пагорбі печалі,
Де все болить –
від квітки до хреста, –
Ідуть дощі вдовиними
плачами...
На цій горі,
на пагорбі печалі,
Німіє слово і мовчать уста.

До речі, саме за ініціативи поетів Бориса Олійника та Олексія Коломійця, наших земляків, і був закладений Меморіал народної скорботи.
Після хвилини мовчання урочиста хода на чолі з Олександром Удовіченком, міським головою Полтави Олександром Мамаєм та головами районних рад направилася до Мгарського монастиря. Там усі взяли участь у заупокійному богослужінні за тими, кого ховали без молитви у братських могилах, за померлими від мученицької голодної смерті.
Покладання квітів і колосків до Меморіалу народної скорботи у Лубнах.

У Полтаві люди збиралися того дня о 15.30 у центрі, біля переходу «Злато місто». Зійшлися, аби згадати трагічні події, послухати науковців-істориків та громадських діячів. Майже у кожного з присутніх були запалені свічки у кольорових футлярах, що створювало атмосферу тужливої єдності. На мітингу виступили учасники оргкомітету – голова товариства «Просвіта» Микола Кульчинський, новообрані народні депутати Валерій Головко та Юрій Бублик. Пізнавальну та цікаву промову виголосила професор Полтавського державного педагогічного університету ім.В.Г.Короленка, кандидат історичних наук Людмила Бабенко. Просто і дохідливо, з душею, вона доводила присутнім, що історики вже давно обґрунтували явище Голодомору як геноциду українського народу, а не просто «підвищеної смертності від нестачі продовольства», як це кваліфікували за радянських часів.

Хресна хода у честь пам'яті жертв Голодомору. Полтава, вечір 24 листопада.
Мітинг закінчився хвилиною мовчання. Відразу після цього всі учасники заходу направилися урочистою хресною ходою до Свято-Успенського собору. На чолі ходи був єпископ Федір з іншими представниками духовенства УПЦ Київського патріархату. У соборі теж був відслужений заупокійний молебень.

Приємно, що серед присутніх було багато молоді. Полтавка Іванна прийшла на захід з подругою-студенткою Мариною.
– Сьогодні ми прийшли сюди за велінням серця, бо Голодомор – це та трагічна подія, яку не можна забувати, – говорить Іванна. – Я сама закінчила історичний факультет педуніверситету, а нині читаю дітям історію у школі, тому добре обізнана з історичними реаліями. На щастя, моя родина не жила в ті часи на території України і, дякувати Богу, не має відношення до жертв Голодомору. Але ми знаємо, що тоді загинуло багато українців, серед яких і багато рідних наших знайомих. Від голодної смерті в тридцяті роки померли батьки моєї двоюрідної бабусі. Коли ми почули, що жертв Голодомору будуть вшановувати масовими заходами, то не змогли залишитися осторонь. І от сьогодні я з подругою тут.

Ну, а ті, хто не зміг взяти участь у заходах, запалили свічки пам'яті вдома. Вони похмуро та урочисто горіли у вікнах сотень полтавських квартир, наче підтверджуючи, що пам'ять про Голодомор живе у серцях усіх нащадків.
Надія Руденко, 29.11.2012, 12:111022
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31
<липень