26 серпня 2019 • № 34 (1570)
Rss  

Ми і наша робота: очна ставка

Вівторок, 27 листопада, десята ранку. Кілька сотень полтавців стоять у довжелезній черзі біля дверей виставкової зали міського Будинку культури. Присутні – різні люди: студенти, чоловіки та жінки молодого, середнього й передпенсійного віку. Є й інваліди з ціпками, небагато пенсіонерів. Люди нетерпляче чекають біля дверей, коли ж почнуть впускати всередину. Адже там – нові можливості, нова кар'єра, а можливо, і нове життя. У Будинку культури – ярмарок вакансій.

Скільки б ми не говорили про те, що зайнятість населення в Україні на досить високому рівні, пошук роботи все одно буде актуальним для багатьох наших громадян. Хтось закінчує навчальний заклад і мріє влаштуватися на достойно оплачувану роботу за спеціальністю, хтось хоче змінити місце роботи, бо не влаштовують зарплатня, умови праці чи відсутня перспектива кар'єрного росту, а котрийсь нещасливець просто потрапив під скорочення. Люди шукають роботу по вивісках, через газети, приватні кадрові агентства, шляхом заплутаних ланцюгів знайомств або навідуючись безпосередньо на місце бажаної роботи. Але найчастіше безробітні виходять на зручний, проторований державою шлях – стають на облік у центрі зайнятості. Саме ця державна установа й організовує раз у раз подібні заходи.

Директор міського центру зайнятості Оксана Попова.
Я молодий: що мене чекає?

На ярмарку найбільше молоді. Студенти з острахом і надією розглядають майбутніх роботодавців. Вони ще не знають усіх нюансів працевлаштування й трудових стосунків, не знаються на тонкощах відносин «начальник-підлеглий». З інтересом гортають буклети, приглядаються до представників підприємств, які сидять за столами. Ярмарок вакансій для студентства – це своєрідна очна ставка з майбутнім. Бо часто виходить так, що вчорашні випускники не можуть оцінити своїх реальних сил і ставлять до майбутньої роботи завищені вимоги, котрі не завжди відповідають їхнім навичкам і умінням.

– У вчорашніх випускників навчальних закладів дуже часто постає така проблема, як завищена самооцінка, – говорить директор міського центру зайнятості Оксана Попова. – Молоді й амбітні люди не завжди зіставляють свої «хочу», «можу» і «буду». Молоді люди за своєю природою – максималісти. Вони ще не встигли реально оцінити ситуації. У них є тільки одне бажання – творити, трудитись і реалізовувати свій потенціал.

Молодь здебільшого бажає працювати в офісі та отримувати гарні гроші. І це можна зрозуміти, адже молода людина ще нічого у своєму житті не має, їй потрібно «напрацьовувати» на квартиру, машину, весілля. Але випускника відразу не візьмуть на роботу провідним спеціалістом на гарну зарплату. Беруть помічниками, менеджерами нижньої ланки, працівниками із залучення клієнтів тощо. Річ у тому, що роботодавець не хоче брати собі людину без досвіду. А досвіду зазвичай нема, бо молодь не бажає працювати абиким. Насправді шлях до керівної посади – досить тяжкий і тернистий. У Полтаві навіть є промислові підприємства, де практикують працевлаштування дипломованих спеціалістів із вищою освітою на посаду помічника майстра. Тобто пропонують пройти цей шлях майже «з нуля».

На ярмарку ми зустріли двох хлопців, Вік­тора та Богдана. Вони вже місяць як відслужили в армії й бажають влаштуватися водіями. Кажуть, постійної роботи ще не було, але вже підробляли. Зарплату хочуть півтори-дві тисячі гривень. Про свої успіхи на ярмарку говорять неохоче. За їхніми словами, знайти таку роботу з гарними умовами їм, без досвіду, буде важкувато.

Роботодавці зазначають, що проблемною залишається така категорія шукачів роботи, як молоді мами. Жінок, часто одиноких, котрі мають дитину віком до шести років, важко забезпечити роботою з оптимальними для них умовами. Матусь цікавить, аби робочий день починався не раніше дев'ятої – бо ж дитя треба відвести до садка, і щоб о п'ятій вже бути вдома – щоб забрати його. До того ж не можуть виконувати ніякої над­урочної роботи, працювати за потреби у вихідні чи святкові дні тощо. І при цьому всьому одиноким матерям необхідно отримувати достойну зар­платню – аби утримувати себе та своє чадо. В основному молоді мами – це ті випускниці, котрі довго були у декретній відпустці та частково втратили свою проф­придатність. Часто роботодавці скаржаться на матусь за те, що ті, мовляв, використовують своє материнство як спосіб «відлинювати» від роботи. До речі, і потенційних мам – молодих дівчат – беруть на роботу більш неохоче, ніж хлопців.

Утратити роботу перед пенсією: що далі?

Небагато-немало – чверть від усіх, хто шукає роботу, – особи віком від 45 років. Причин, чому ці люди опинилися на серйозному життєвому роздоріжжі, може бути багато. Найчастіше – потрапили під скорочення, адже мало хто в такому віці самовільно хоче зірватися з насидженого місця і йти в пошуках кращого життя. Та бувають і винятки. Любов Іванівна Качан прийшла на ярмарок вакансій, аби приглядіти роботу для свого чоловіка.

– Він зараз на роботі, – ділиться жінка. – Але я почула про ярмарок і вирішила поцікавитися, чи є можливість йому десь влаштуватися в іншому місці. Річ у тому, що там, де він працює, дуже нерегулярно платять зарплату. Постійно виникає заборгованість, видають гроші мізерними частинами, по 100 – 200 гривень. Хотілося б, аби платили справно і достойно. Він не гребує і робітничими спеціальностями, хоча й має вищу освіту.

Справді, аби забезпечувати свою родину, багато хто йде на великі поступки. Та часто вони бувають невиправданими. За словами директора міського центру зайнятості Оксани Попової, люди після 45 років часто недооцінюють себе. Особливо це трапляється з тими, хто все життя працював на одному місці, а потім потрапив під скорочення. Такий випадок здається їм неймовірною трагедією, вони приходять на біржу праці з безнадією в голосі й тугою в очах. Часто ці люди мають вузьку спеціалізацію і, що ще гірше, не бажають перекваліфіковуватися. Та сучасний світ диктує свої закони. Іноді їм варто лишень опанувати новітні технології, пройти курси – і прийняти зміни у своєму житті. Велику психологічну допомогу доводиться проводити особистим консультантам. На них лежить завдання довести розчарованим, що кінець попередньої роботи – це ще не кінець життя.

Прикро, коли люди передпенсійного віку приходять у державні центри зайнятості з прихованими мотивами. Найчастіше ці мотиви полягають у тому, щоб не влаштовуватися на нову роботу, а пожити за державний кошт кілька місяців, а то й років. Часто вони задовольняються невисокими соціальними виплатами і заздалегідь «призначають» собі заслужений відпочинок.

Шукачі роботи роздивляються наявні вакансії на стендах у виставковій залі міського Будинку культури.
Чи завжди ми гуманні до інвалідів?

Наше суспільство позиціонує себе як толерантне і гуманне. Останнім часом особливо активно говорять про соціальний захист людей із обмеженими можливостями. Поступово й самі інваліди починають відчувати свою потрібність цьому світові. Вони здобувають освіту, хочуть знайти роботу. Так, протягом 2012 року міський центр зайнятості зареєстрував 366 інвалідів, котрі бажають працевлаштуватися. Та не завжди їхні перспективи такі оптимістичні, як хотілося б. Про це свідчить хоча б розповідь хлопця, котрого ми зустріли на ярмарку.

– Я за професією кухар і шукаю тут відповідну вакансію, – поділився Володимир. – Деякі роботодавці вже записали мій номер, пообіцяли передзвонити. У мене вже є досвід, два роки я працював за фахом. Плинність кадрів саме цих фахівців дуже велика, бо досить складні й напружені умови роботи. Мене ж як інваліда брати на роботу не дуже й хочуть. Тому, працюючи, я був одним із перших, хто потрапив під скорочення…

Оксана Попова підтверджує, що людям з обмеженими можливостями справді важко працевлаштуватися. Адже всі вакансії, котрі дають можливість працювати інвалідам, передбачають фізичні навантаження. І це стосується не тільки робітничих спеціальностей.

Наприклад, молода дівчина-інвалід не може влаштуватися за фахом соціального педагога. Бо її посадові обов'язки передбачатимуть не тільки взаємодію з людьми в закладі, але й активну роботу з проблемними сім'ями, для чого необхідно багато ходити та їздити. А молодий юрист з обмеженими фізичними можливостями теж не матиме змоги виконувати своїх посадових обов'язків – брати участь у тривалих судових засіданнях, працювати з виконавчою службою тощо…

Загалом ярмарок вакансій тривав два дні, його відвідали близько 2,5 тисячі людей. На ньому представляли свої вакантні місця 53 роботодавці. Багато хто говорив, що готовий узяти на роботу інвалідів. Та чи так це, покажуть підсумки працевлаштованих…
Надія Руденко, 29.11.2012, 12:421093
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31
<липень