18 липня 2019 • № 29 (1565)
Rss  

Зачароване місце

Про це місце розповідали мені старожили в Новосанжарському районі. А зна­ходиться воно між селами Давидівкою та Роями. Хоча й селами їх назвати нині важко, скоріш за все, хутори, хутірці… А колись же буяло тут життя: були у тій же Давидівці і школа, і магазин, і клуб…

І молодь була, вміли тут і трудитися, і відпочивати. Ну, і, як казав один тамтешній дідок, «не без того, щоб і перехилити…». Звісно, з давніх-давен переказували і свої «страшилки». От як і місце, що досі звуть його Могилою. Ніхто достеменно історії тепер уже не знає, але схоже на те, що то розритий колись козацький курган. Він за цей час помітно осунувся, проте все ще нагадує щось на кшталт маленького місячного кратера.

Так-от, казали, що потривожені козацькі душі й узялися мстити місцевому люду. Облюбували вони, мовляв, невелику балочку, що якраз неподалік від дороги. І хто нічної пори тією балочкою «рипнеться» до сусіднього села, так у якусь халепу і втрапить.
От один чоловік домовився в сусідньому селі корову купити. Вийшов з дому раненько (бо тож пішки!), коли лишень почало сіріти на вулиці… Жінка зготувала йому й добрячого «сидора» у дорогу: і сала, і ковбаси, і огірків з помідорами…Та й пляшечку поклала, аби там з хазяїном прилили «купівлю-продаж». Дійшов чоловік до балки, аж гульк – унизу туман наліг! «Оце отут мене нечиста сила й спапашить», – думає. Дістав пляшечку, надсьорбнув добряче для сміливості та й давай підкрадатися до балки… Ще сьорбнув і з розгону в туман!..

– Ех, не возьмьош! – кричить і бігом-бігом!

Але збила таки нечиста сила з ніг! Піднявся, знову бігти, а воно валить… А потім і по морді, по морді, за рукава хапає… Та у воду й кинуло! Хтозна, чим би все й скінчилося, аж тут і сонце зійшло. І бачить нещасний, що вибіг він зовсім в інший бік – назад до села. А головне – ні «сидорка», ні грошей катма! Отак без корови того літа й лишилися…Так радий же, що живий!

А інший чоловік повертався до свого села із гостин у кума. І теж через балку йти… Вирішив не ризикувати та й пішов, як усі нормальні герої, в обхід – через кукурудзяне поле… Ішов-ішов, аж раптом щось як хрусне: почалося!.. Та й теж як побіг спереляку та отак до самого ранку й бігав по кукурудзі, всю пику посік і черевика десь згубив – аж доки лише з першими півнями не відпустила нечиста…Отямився на краю села, почав свою хату шукати, а знайти не може: наче всі схожі, а не те… Виявилося, що й село… не те! Отаке з людьми робить!

– Було й мені… – згадав у розмові один місцевий начальничок, який свого часу виріс у тому селі, а нині вже ого-го!..
– Їздив я до дівки в сусіднє село… От і того вечора мав їхати, та забарився, аж доки й потемніло. А їхати ж треба! До балки домчав на велосипеді швидко, аж бачу: по той бік щось блиснуло в місячному сяйві… Зупинився, придивляюсь… Блищить-таки! І що ж ви думаєте – на шаблюку схоже, а навіть і таке, як турецький ятаган… Придивився, коли ще один… Двоє на одного? От, думаю, мені й кінець! А дівчина ж чекає!.. Перехрестився, добряче розігнався та й лечу, аж вітер у вухах свистить: а-а, будь, що буде… «Вони» тільки і встигли убік відскочити! Озирнувся – аж там… такий же тип з велосипедом, і ободи на колесах у місячному світлі виблискують… От воно що за «ятагани» були! З тих пір у всю цю чортівню й не вірю…

Але ж люди вірять! Повезло, кажуть, чоловікові… Бо «щось-таки» воно є.

Правда, дорогою тією тепер уже мало хто їздить, заросла вона бур'янами, то й нечистій силі нині «роботи» там нема. Тільки місцевий дідок, якого зустріли ми на місці, де був колись сільський клуб, зітхає: «Отож, мабуть, ота нечиста сила й вивела у нас людей…». І як не повіриш чоловікові, який прожив тут усе своє життя?
Павло Долинський, 29.11.2012, 13:312730
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31
<червень