26 серпня 2019 • № 34 (1570)
Rss  

Колишня Іванівська — нині Гоголя

Полтава – місто, яке має величезну духовну та культурну спадщину. А в стародавній частині чимало вулиць несуть на собі буквально «печать історії». І ледь не кожен будинок – теж історія, адже жили тут люди, які прославили не лише наше місто, а й були відомими у світі.

Як почалась Іванівська

Відома всім вулиця Гоголя має давню історію: прокладена ще на початку XIX століття за генеральним проектом 1803 – 1805 років, вона називалась Іванівською. Як і нині, вулиця брала свій початок на межі з Дворянською (нині Паризької Комуни), а закінчувалася на перетині з Новополтавською (тепер Шевченка). Свою сучасну назву Іванівська дістала 1908 року на честь Миколи Гоголя, який разом зі своїм братом навчався у Полтавському повітовому училищі.
У ті часи, коли Іванівська ще не «змінила» своєї назви і більшість її території займали одноповерхові дерев'яні будинки, тут починалося масштабне будівництво: «результати» збереглися й до наших днів. Однією з перших споруд, котра привертала до себе увагу, стала кам'яна синагога, що розташовувалась у будинку під номером шість. Спершу будівля була дерев'яною, але пізніше, 1850 року, звели муровану. У 30-ті роки, після націоналізації споруди, синагогу дещо перебудовували, і згодом тут почав працювати Палац піонерів, у повоєнні часи – поліклініка, а пізніше і до сьогодні – відділення Полтавського медичного училища.

Вище по вулиці розміщувалися ще три будівлі, які разом із шостим номером створювали єдиний блок: у кожної з них своя доля. У будинку №8, спочатку також дерев'яному, жив рабин. 1881 року споруду перебудували в камені, причому заввишки у півтора поверху: з боку вулиці вона має один поверх, а з двору – два. Фактично без змін простояв цей дім і до сьогоднішнього дня, нині він використовується як житловий.

Будинок №10, де зараз розташовується Полтавська обласна філармонія, був свого часу одним із найошатніших у місті, а також вельми дорогим: його зведення обійшлося майже в 40 тисяч рублів – величезні на той час гроші. У наступному після нього, 12-му номері, була синагога Миснагдим, яку після націоналізації відвели під їдальню, а в 70-ті роки тут відкрили молодіжне кафе, котре серед полтавців дістало назву «Трьошка» – за три карбованці тут можна було випити і закусити. Сьогодні ця назва вже стала офіційною.

Полтавська філармонія: горіла тричі, але вистояла
Такою була Іванівська ХІХ ст.: праворуч – велика хоральна синагога, ліворуч – синагога Миснагдим.

Приміщення Полтавської обласної філармонії посідає в історії вулиці Гоголя особливе місце. Ще 1856 року тут спорудили велику хоральну синагогу. Та, на жаль, не оминула її стихія: перша пожежа сталася тут 1911 року, постраждало чимало релігійних цінностей, але згодом будівлю відновили. Споруду використовували за призначенням до кінця 30-х років, потім націоналізували і перетворили на клуб. Удруге дім палав 1943 року, цього разу винуватцями пожежі були фашистські окупанти. І знову будівлю відновили: у повоєнні роки тут розташовувався Палац культури промкооперації, а згодом – Будинок культури профспілок.

За часів незалежності у будинку №10 «оселилася» філармонія. 19 лютого 2009 року тут сталася третя пожежа.

На щастя, тоді обійшлося без жертв, хоча від матеріальних збитків філармонія ще досі остаточно не оговталася. Та, незважаючи на збитки від пожежі, колектив закладу працює, щоправда, в основному «на виїзді».

Від центру ярмарків – до осередку культурного життя

Споруда Просвітницького будинку імені Гоголя – нині кінотеатр «Колос».
Багатьма подіями і постатями прославилася вулиця Гоголя: тут жили і творили митці та письменники, виступали діячі культури і громадські діячі. Але відома вулиця Гоголя ще й завдяки торгівлі: свого часу саме на цьому місці проводили знаменитий Іллінський ярмарок. Виник він ще наприкінці XVII ст. у Ромнах і, почавшись як кінний ярмарок, невдовзі став одним із найбільших на Лівобережжі. 1852 року його перенесли до Полтави: від перехрестя із нинішньою Жовтневою і до самого кінця вулиці Гоголя були зведені торгові ряди, також почали споруджувати кам'яні та дерев'яні будинки. За свідченнями багатьох істориків, саме ярмарок дав неабиякий поштовх для розвитку міста взагалі та вулиці Гоголя зокрема, адже у кращі часи на ньому збиралося до сорока тисяч людей, а 1864 року вартість привезених сюди товарів сягнула 28 мільйонів карбованців. Згадує про ярмарок у своєму «Щоденнику» навіть Тарас Шевченко, називаючи його «знаменитим торжищем». Із плином часу торгові ряди зруйнували, на їхньому місці постали тодішні магазини – дохідні будинки, а на місці Суздальського торгового ряду, там, де нині розташована будівля Полтавського державного інституту «Держбудпроект», можна було побачити готель «Монголія».

Культурне життя, яке прийшло на зміну ярмарково-торговому «буму» на вулиці Гоголя, потребувало свого центру. Ним 1901 року став Полтавський просвітницький будинок ім. М.В.Гоголя. Фактично ця установа розміщувалась у двох будинках – аудиторія для сценічних постановок була в будинку №22 (сучасна споруда кінотеатру «Колос»), а бібліотека та музей – у домі 24/18, приміщенні теперішнього архіву. Сцена Просвітницького будинку неначе притягувала до себе творчих людей і визначні події. Так, під час спектаклю трупи Перовського, що давала п'єсу Льва Толстого «Влада пітьми», відбулася маніфестація на підтримку письменника, відлученого від церкви, а 30 – 31 серпня 1903 року відкриття пам'ятника Івану Котляревському зібрало видатних українських письменників. Були тут Леся Українка та її мати Олена Пчілка, Панас Мирний, Михайло Коцюбинський та інші. Цю подію, до речі, висвітлював «Полтавський віс­ник».
Виступали тут і корифеї театральної справи, і відомий український театр Миколи Садовського, а вже 1936 року в Просвітницькому будинку почав діяти Полтавський український музично-драматичний театр ім. М.В.Гоголя. Часів Великої Вітчизняної знаменита споруда, на жаль, не пережила: її було зруйновано. Щоправда, відбудували її дуже схожою на оригінал, хоча й пристосованою під кінотеатр «Колос», що працює тут і нині.

Думки «гоголівців»

Наум Левін, літератор:

– Живу на вулиці Гоголя з 1970 року. Одні з перших моїх спогадів пов'язані з кінотеатром «Колос». 1958 року, коли я почав ходити до середньої школи №10, на місці кінотеатру ще стояли руїни з часів війни. Вони вважалися місцем досить небезпечним, але як місце для ігор були вельми популярними у тодішньої малечі. У ті часи й у центрі міста стояли або руїни, або ж велося будівництво, вулиця Гоголя теж активно відбудовувалася. Але за магазином «Дружба» ще залишався «італійський квартал». Італійці тут не жили, проте пристрасті вирували явно італійські: постійно чергувала або карета швидкої допомоги, або міліція, або ж вони обидві – часто тут було неспокійно. На місці нинішнього готелю «Палаццо» розташовувалася фельд'єгерська служба, а в будинку на Гоголя, 19, де тепер банк, був найбільший у місті книжковий магазин «Зоря».

У 60-ті роки більшість споруд були двоповерховими, добудовували їх уже пізніше. Дім, у якому я живу, на Гоголя, 35, зведений саме в 60-х.


Кім Скалацький, історик мистецтв і художник:

– Живу на цій вулиці вже близько сорока років, і за цей час дуже до неї звик: загалом це спокійне й гарне місце. У будинку, де мешкаю досі (раніше жив на вулиці Спаській), я написав усі свої книги, остання, до речі, незабаром вийде, вона присвячена народній художниці Катерині Білокур. Більшість будинків на Гоголя останнім часом не дуже змінилися, хіба що в кінці вулиці звели торговий центр, а на перехресті – готель «Палаццо». Будівлі з давнішою історією, як-от кінотеатр «Колос», міський архів та інші, із плином часу майже не змінилися. Щоправда, трохи шкода старих дерев, які колись прикрашали вулицю: тепер замість них ростуть молоді, і своєрідна «фотогенічність» вулиці зникла.

Сергій Лещенко, 29.11.2012, 14:321837
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31
<липень