26 серпня 2019 • № 34 (1570)
Rss  

Полтавський клуб «Книголюби» збирає друзів уже 38 років

Інтелектуальна еліта Полтави знає, де знайти однодумців і провести цікаве дозвілля. Людей із найрізноманітнішими інтересами, захопленнями та спеціальностями об'єднує одне прекрасне почуття – любов до книги. Полтавські книголюби щомісяця проводять зібрання у читальному залі Полтавської міської центральної бібліотеки. Його учасники напевне знають, що вихідний, проведений у колі однодумців, подарує нові знання, дозволить цікаво поспілкуватися й отримати естетичну насолоду від зустрічі. Книголюби не тільки обговорюють книги та обмінюються ними, а й підтримують один одного в різноманітних захопленнях, починаннях і здобутках. Про кожного із 27 учасників клубу можна написати книгу. Письменники, поети, митці, літературознавці, історики, філологи, астро- та геофізики, медики – кожен із них яскрава особистість.
Один із перших співзасновників клубу, вчений-гоголезнавець Микола Малик.

Починали з обміну

Зародився клуб любителів книг ще у 1974 році. Саме тоді започатковувала свою роботу Всесоюзна організація книголюбів (ВОК), яка передбачала створення відділів у республіках, краях та областях. І от, саме у Полтаві з'явився один із перших клубів любителів книг, і що важливо – виник він спонтанно, незалежно від всесоюзного руху бібліофілів. Його створили чотири ентузіасти – Микола Малик, Килина Андрейко, Іван Кириченко та Михайло Оніщенко. Останній виступив автором ідеї та натхненником створення такого клубу, у нього й збиралося шановне товариство. Спочатку це було четверо людей, у кожного з яких була персональна домашня бібліотека. Сходилися вони для того, щоб мати можливість обговорювати та обмінюватися виданнями із серії «Жизнь замечательных людей», започаткованої ще в дореволюційні часи. Усього в цій серії було близько двох тисяч книг, тому приводів для сходин було чимало. З часом кількість членів цього гуртка за інтересами швидко зростала, і згодом він став офіційним клубом цінителів друкованих видань – уже під егідою ВОК. Першим головою товариства «Ворскла» (саме таку назву отримав полтавський клуб книголюбів) став Микола Сергійович Жуков. Полтавський письменник, учасник бойових дій, танкіст, автор книг «Танки идут в прорыв» і «Маленький почтальон», зібрав у клубі чимало народу. Товариство об'єднало людей з найрізноманітнішими інтересами. У клубі було кілька секцій, як-от відділ літературознавства, історії, мистецтва, поезії, фольклору тощо. П'ятирічний ювілей відзначився тим, що про клуб написав у найавторитетніший у тодішньому Союзі щотижневик про книги «Книжное обозрение» – для того, аби й інші могли переймати досвід та започатковувати подібні спілки.

Варто зазначити, що хоча книга на той час і була доступніша у фінансовому плані, порівняно з днем сьогоднішнім коштувала копійки, вона також була досить дефіцитним товаром. Полтавським любителям друкованого слова доводилося вести переписку з іншими республіками, аби здобути якісь цікаві й цінні видання. Особливо плідною була співпраця із Середньою Азією, де часто складалася ситуація, коли люди в азійських республіках говорили місцевими мовами, а російськомовні книги були їм непотрібні. «Виловлювати» звідти цікаві книжки було найпростіше.

Після смерті Миколи Сергійовича Жукова головою «Ворскли» стала Галина Опанасівна Піхновська, котра керує роботою клубу і досі.

Вона розповідає, що спочатку до клубу ходило багато людей, котрі мали інтерес виключно щодо обміну книгами. Але з часом гурток почали відвідувати й ті, хто просто прагнув зустрічі задля інтелектуальної розмови та обміну цікавою інформацією. Тому скоро «Книголюби» стали своєрідним зібранням високоосвічених людей, яким було чим поділитися один з одним. Серед них – доктори і кандидати наук, члени-кореспонденти Академії наук тощо. Тож незабаром робота клубу набула форми періодичних зібрань, під час яких учасники проводили лекції, семінари, обговорення, присвячені певній темі, і, більше того – ставали активними учасниками суспільного життя: читали лекції на підприємствах, у школах, наукових інститутах.

Засідання книголюбів, присвячене 100-річчю Льва Гумільова. Керівник клубу Галина Піхновська читає цікаву лекцію.
Друзі – не тільки книги

Ця культурницька організація підтримувала і підтримує дружні стосунки з письменниками, науковцями та діячами культури. Так, кінець сімдесятих-початок вісімдесятих років минулого століття – це, серед іншого, період тісної дружби учасників клубу з нащадками Пушкіна та Гоголя, котрі проживали у Полтаві. Теплі вечори та чаювання в саду праправнучки російського поета і внучатої племінниці Гоголя Софії Данилевської із задоволенням згадують полтавські книголюби-старожили. Познайомилися вони із Софією Миколаївною, коли тій було 91 рік. Цікава, інтелігентна жінка неодноразово збирала навколо себе полтавську еліту, грала на фортепіано, співала, розповідала про своїх славних прародителів, була натхненницею проведення урочистих вечорів пам'яті в дні народження Пушкіна та Гоголя. Ця тепла дружба тривала сім років, аж до смерті Данилевської у 1984 році. Пізніше клуб продовжував товаришувати з її доньками – Мариною, Наталією і Марією.

Пишаються полтавські книголюби і дружбою з відомим «літописцем роду Пушкіних» – Віктором Русаковим із Ленінграда. Історіограф-пушкініст неодноразово приїжджав до Полтави, спілкувався з полтавською гілкою пушкінського роду – родиною Данилевських і Савельєвих, а також із нашими бібліофілами. Член клубу Микола Малик вів активну переписку з ленінградським ученим. А той завжди пересилав їм свої книги.

Ще один «зірковий» товариш полтавських бібліофілів – відомий польський письменник Януш Пшимановський, автор знаменитої повісті «Чотири танкісти і собака». Постійно листувався з ним перший голова клубу Микола Жуков. У двох письменників виявилися спільні інтереси – під час війни обидва були військовими кореспондентами і танкістами. Листування було тривалим і теплим. Один із творчих вечорів полтавські книголюби присвятили розмові про дружні стосунки із Польщею. Микола Жуков написав про це в листі Пшимановському, а той адресував книголюбам своє фото та рекомендований лист зі словами подяки.

Не просто другом, але й активним учасником клубу був Анатолій Даценко, двоюрідний брат і кращий біограф легендарного інженера космонавтики Юрія Кондратюка. Анатолій Володимирович і розкрив свого часу справжнє ім'я науковця – Олександр Шаргей. Даценко присвятив своєму славному брату багато досліджень, допоміг розкрити суспільству його особистість. На такі розвідки Анатолія Володимировича наштовхнула полтавський історик Віра Жук. Саме вона під час роботи з архівними документами і віднайшла привід засумніватися, що Юрій Кондратюк – справжнє ім'я ученого. Пізніше Анатолій Даценко привів Віру Никанорівну в клуб. Вона й після його смерті була активним завсідником та невтомним лектором на засіданнях книголюбів.

Клуб «Ворскла» святкує своє п'ятиріччя (1979 рік). Саме цю світлину розмістили в газеті «Книжное обозрение», і вона розійшлася по всьому Союзу.
Книголюби за інерцією

Після розпаду Радянського Союзу втратилися зв'язки між республіками, і ВОК припинила свою діяльність. Та потреба в зборах бібліофілів не відпала. І хоча з початку 90-х клуб книголюбів став неофіційною організацією, залишився «безгоспним», мав проблеми з приміщенням, усе ж любителі друкованих видань у Полтаві не припинили своєї діяльності. Книголюби розуміли, що свої зустрічі доцільно було проводити у бібліотеках, бо життєве кредо у них спільне: пропаганда ролі і цінності книги у сучасному світі. Деякий час клуб збирався у полтавських музеях, багатьом із них допомагав організовувати книжкові виставки. А кілька років тому клуб «осів» у Полтавській міській центральній бібліотеці. Там і відзначив своє 35-річчя. Адже неважливо, офіційна ця організація чи ні, свого існування вона не припиняла.
Нинішній керівник Полтавського міського клубу «Книголюби» (саме так нині називається ця організація) Галина Піхновська – дуже цікава особистість. Філолог, літературо­знавець, поліглот, мистецтвознавець, власниця чудової домашньої бібліотеки, Галина Опанасівна вміє організовувати незабутні вечори. Сьогодні учасники клубу вже не стільки обмінюються книгами, адже купувати їх нині задорого, скільки влаштовують надзвичайно цікаві пізнавальні засідання. Збираються один раз на місяць на вихідних, а тему наступних зустрічей планують заздалегідь. На вечори готують змістовні доповіді, черпаючи з рідкісних друкованих джерел цікаві факти, демонструють документальні фільми, потім обговорюють обрану тему, дискутують. На зустрічі приносять власні рідкісні книги чи журнали, з яких можна почерпнути ексклюзивну інформацію. Обговорюють творчість російських та українських письменників, учених, митців, діляться враженнями про книжкові новинки – і тоді засідання має назву «Біля книжкової полиці». Чимало зустрічей присвячується обговоренню творчих захоплень чи наукових досягнень членів клубу. Наприклад, хтось влаштовує власну виставку, презентує книгу чи наукову розвідку. А також збираються, аби вшанувати вечорами пам'яті своїх товаришів, які вже пішли з життя.

Із фундаментальної четвірки, котра організовувала свого часу клуб, залишився лише вчений-гоголезнавець Микола Васильович Малик.

Говорячи про гурток книголюбів, він із жалем зауважує, що його склад «старіє», а молода заміна не поспішає. Хоча, щоправда, рік тому до них долучилася молодий історик Ірина Петренко. Нещодавно вона захистилася, стала доктором історичних наук, а учасників клубу порадувала доповіддю з власної дисертації «Історія шлюбних сімейних відносин в Україні у XVIII столітті».

Самі книголюби запевняють, що в них ще багато-багато планів. Хтось готує до виходу в світ свою чергову книгу, хтось відслідковує ювілейні дати і готує доповіді. Лише цього місяця клуб двічі збирався, аби відзначити 100-ту річницю з дня народження історика Льва Гумильова та 125-річчя біолога зі світовим іменем Миколи Вавилова.
Надія Руденко, 29.11.2012, 15:041639
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31
<липень