19 січня 2019 • № 3 (1539)
Rss  

Вечорниці на Андрія

Великий історик античності Геродот, який жив у V ст. до Христа, стверджував: «Якби всім народам у світі надали можливість вибирати найкращі з усіх звичаїв та обрядів, то кожен народ вибрав би свої власні». Українці належать до тих націй у Європі, чия обрядовість одна з найдавніших і найбагатших.

Із прийняттям християнства на Русі впроваджувалися нові святкові дати, проте залишалася народна обрядова основа, яка впродовж століть взаємодіяла з християнською обрядовістю. Так складався сучасний народний календар з християнськими датами і обрядами, доповненими прадавніми обрядовими елементами. Таке поєднання називають двовір'ям... Поєднання різноманітних обрядових компонентів увійшло у плоть і кров українців. Ось чому ми не уявляємо зими без Різдва Христового, куті й колядників, весни – без Великодня, писанок і гаївки, літа – без Зелених свят і купальських обрядів...

Наближається одне із зимових свят, улюблених серед української молоді, – свято Андрія Первозванного, або, як у народі кажуть, Андрія.

Ой Калита, Калита,
Із чого ж ти вилита?
Ой я з жита сповита,
Ой я сонцем налита
Для красного цвіту
По білому світу…

З-поміж найбільших зимових свят чи не найвеселішим та найочікуванішим був день Андрія, 13 грудня, коли, за українським звичаєм, сільська молодь збиралася в одній хаті на так званих «великих» вечорницях, влаштовуючи там усілякі забави та гульбища.
Власне саме свято відзначається на честь апостола Андрія Первозванного, якого вважають не лише покровителем Української церкви, а й шанують як засновника Києва.

І хоча Андрій Первозванний – християнський святий, але народні звичаї та обряди мають древніше, дохристиянське походження, пов'язане з таємничими ритуалами любовної магії, які потім переродилися в усім відомі ворожіння, що були так популярні серед молодих хлопців та дівчат. А враховуючи те, що андріївські вечорниці припадали на період Пилипівського посту, стає зрозуміло, чому духовенство всіляко намагалося зупинити цю позацерковну традицію. Звичайно, згодом обряди втратили своє магічне значення і були лише приводом для того, аби порозважатися неодруженій молоді.

Як правило, вечорниці проводилися в оселі шанованої на селі жінки, яка повинна була наглядати за молодими людьми. Першими, ще до заходу сонця, збиралися дівчата, аби встигнути до приходу хлопців приготувати спільну вечерю і, найголовніше, спекти Калиту (калету, короля) – круглу пшеничну паляницю з отвором посередині чи збоку. Кожна з дівчат місила свою невеличку частинку, замовляючи її на коханого, а потім ці шматочки клали до спільної діжі, додавали родзинки, сушені вишні, горіхи і ліпили Калиту, примовляючи:

А ми Калиту місили,
З усіх криниць воду носили;
Як балабушки місили –
З ополонки воду носили…

Виліплену паляницю посипали маком та саджали в піч, не забувши при цьому наспівати:

Андрій піч вимітає,
Катерина в піч заглядає…

Поки калита печеться, дівчата прибирають хату, готують пісні обрядові страви: борщ, пшоняну чи гречану кашу, пампушки з часником, млинці, вареники, узвар тощо. Обов'язково на столі повинні бути пиріжки з маком, сливами чи капустою. Іноді один з них ліпили з перцем усередині, а другий – з горіхами. Той, кому трапився пиріжок з перцем, мав поцілувати господиню, а хто знайшов з горіхами, ставав «королем вечора», організовував усілякі забави. Часом у вареники дівчата клали гроші, помічаючи їх, щоб самим не з'їсти. Вважали, що хлопець, який візьме вареник з копійкою, одружиться з тією дівчиною, яка його зліпила.

І от нарешті Калита готова. Витягши з печі, її щедро поливали медом та притрушували маком, а потім ховали в якомусь таємному місці.
Виконавши всі приготування, дівчата сідали рядком і чекали на парубоцьку ватагу. А хлопці вже тут як тут! Кланяючись, заходять у хату та співають жартівливих вітальних пісень, вигаданих на ходу:

Ой на горі, на току курчата
чубаті,
А на нашій на вулиці
дівчата горбаті.
Куди йдуть – губи дмуть,
кирпу задирають,
А як баньками лупнуть,
то собак лякають…

Дівчатам, звичайно, теж возом у рота не в'їдеш, тож вони, ставши навпроти парубків, так само вклоняються і відповідають:

Калита-Калита,
В хлопців хисту нема
Ні співать, ні говорити,
Тільки витрішки ловити!

Під час таких жартівливих перегукувань хитрі хлопці непомітно шукають коржа, а наймолодші намагаються обплутати дівчат червоними нитками, щоб змусити їх якщо й не віддати Калиту, то принаймні поцілувати кожного з них. Тож дівчатам не можна й на мить втрачати пильності!

Коли ж хлопцям, попри всі їхні зусилля, так і не вдається знайти Калити, дівчата вимагають з них чи то незвичайні подарунки (наприклад, найкращого парубка), чи то здійснення якихось «підступних» бажань, які хлопці, проте, із задоволенням виконують під загальний регіт товариства.

Коли всі завдання виконано, дівчата, змилостившись, урочисто вносять запашну, прикрашену калиною Калиту, яку підвішують червоною стрічкою до сволока, співаючи при цьому:

Сонце заходить –
Калита сходить,
Калито наша, ось тобі каша.
А нам дай здоров'я і сили,
Щоб ми ще довго по світу
ходили!

Довший кінець стрічки спускається донизу так, щоб можна було, смикнувши за нього, змусити корж «підстрибнути» ще вище. От з цього моменту й починається найвеселіша частина андріївських вечорниць: обряд кусання Калити.

Спершу обирають вартового – пана Калитинського. У деяких областях його ще називають писарем чи дідом. Це повинен бути найбалакучіший, найдотепніший парубок, душа вечора, який би міг своїми жартами та кпинами легко розсмішити всіх присутніх. У руки писарю давали квач, змащений найчастіше сажею, у кращому випадку глиною чи медом. Деінде Калиту стерегла вечорнича мати, господиня дому, розгойдуючи її так, щоб корж важко було вкусити.

Основне правило цієї гри: кусати Калиту можна лише після виконання всіх забаганок писаря, головне завдання якого – будь-що розсмішити гостя, тим більше, що громада допомагала йому в цьому, задаючи кумедні загадки, кидаючи дотепи та кпини. Пан Калитинський і сам може розповісти цікаві історії, потанцювати та поспівати, викликаючи в товаристві дружний регіт. Якщо ж Кочержинський розсміється, писар мастить обличчя сажею, а на його місце заступає інший учасник гри. Коли ж усі умови виконано, вершник може спробувати підскочити та вкусити паляницю. Але й тут не все так просто! Вартовий несподівано смикає за мотузок – і Калита летить угору!

Після того як усі парубки випробували своє везіння, до Калити йдуть дівчата, але вже на рогачах – панни Кочержинські. Вважалося, що ті, хто все-таки примудрився вкусити Калиту, цього року обов'язково вийде заміж чи одружиться.

Якщо ж траплявся вправний писар, то за вечір нікому не вдавалося скуштувати коржа. У такому випадку Калиту знімали, розламували і підносили всім по шматочку, примовляючи: «Калита, калита солодка була, тепер ми її з'їли, за женихом полетіли!». Дівчатам шматочки діставалися задарма, а от хлопці за те, що «калита солодка була», мусили відкупитися грішми на стрічки. Часом дівчата не з'їдали своєї часточки, а ховали за пазуху, щоб перед сном покласти на подушку, мовляв, наречений присниться.

Після гри в Калиту дівчата запрошували парубків до вечері. Розсідалися по обидва кінці столу, чекали на вечорничу матір, яка бажала: «Щоб ви, діти, усі за м'ясниці одружились!», а одна з дівчат повідомляла: «Андрій народився!». За вечерею годилося поспівати колядок.

Парубки вночі здійснювали так зване «ритуальне бешкетування», адже цього дня їм дозволялося робити що завгодно! От і траплялося так, що наступного ранку в когось воза закинули на стріху, по річці чиїсь ворота пливуть, а в когось і клуня розібрана! Часто стежки до хат, де жили дівчата на виданні, були политі буряковим квасом або притрушені соломою. Та хазяїни пробачали хлопчачі витівки, бо ж Андрія – це парубоцьке свято!

А ближче до півночі розпочинався найтаємничіший звичай, якого так чекали дівчата – ворожіння…

Починалося все з того, що брали горнятко з кашею чи борщем, залазили на ворота і тричі кликали: «Доле, доле, йди до мене кашу їсти!» або ж: «Суджене, не згуджене, ходи зі мною кашу їсти!». Потім прислухалися: з якого боку долинуть якісь звуки – туди й судилося заміж вийти. Особливо раділи, коли в цей час заспіває півень: «Доля обізвалася!», якщо ж ні: «Доля оглухла, не чує мене! А щоб ти зозулі не чула, блуднице моя!».

Потім набирала у жменю снігу, вносила до хати, і, дочекавшись, поки сніг розтане, лічила зернята. Якщо випадала парна кількість – значить, цього року вона вийде заміж.

Також рахували кілки на паркані, загадуючи: «Удівець, молодець, удівець, молодець і т.д.». На кому кілки скінчаться, за того й заміж іти…

Або ж бігали підслуховувати до сусідів під вікна: якщо почують слово «іди», радіють, адже це свідчить про те, що скоро підуть до шлюбу, а як «сядь» – значить, доведеться ще рік подівувати.

На Андрія хлопці також ворожать, але, звичайно, дещо стриманіше, як і годиться справжнім чоловікам. На Андрія та Катерини (7 грудня) парубки постували та молилися, просили, щоб Бог послав їм добру дружину та гарну господиню.

Підготувала Тетяна Васильєва
Світлана Тренич, 14.12.2012, 12:522638
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31
<грудень