26 травня 2019 • № 21 (1557)
Rss  

Смерть фельдмаршала

Через кілька днів це повідомлення опублікували і в центральних радянських газетах: «Стокгольм, 17 января. (ТАСС). Из Берлина официально сообщают, что «генерал-фельдмаршал Рейхенау, в результате происшедшего с ним апоплексического удара, скончался в Полтаве при перевозке с фронта в тыл». Назначены похороны, при которых Геринг и генерал фон Рундштедт будут представлять Гитлера». Однак довкола цієї події й у самій Полтаві ще довго поширювалися різні чутки. Утім, смерть Вільгельма фон Рейхенау зберігає деякі таємниці й дотепер і могла б стати сюжетом для сучасного трилеру. Спробуємо розібратися…

Командувача «замучила» підпільниця?

Рейхенау справді був великою «шишкою» в ієрархії Вермахту. Офіцер «прусської закваски», він брав участь у всіх основних операціях гітлерівської армії, включно із захопленням Франції й Польщі. Вважався апологетом Гітлера і свого часу навіть склав текст присяги новому рейхс-канцлеру. Був прихильником найжорстокіших заходів «впливу» на населення окупованих територій СРСР. А в жовтні 1941 року навіть видав печально відомий наказ «Про поведінку військ на східному просторі».

До Полтави Рейхенау прибув як командувач 6-ю армією. На початку грудня 1941 року після відставки фельдмаршала Рунштедта Рейхенау виконував і обов'язки командувача групи армій «Південь». Проте, як 58-річний фельдмаршал не бадьорився, а витримати таке «сумісництво» все ж не зміг. Німецькі війська спіткали перші невдачі, до Полтави повсякчас летіли гнівні телеграми фюрера… І старий вояка, схоже, не витримав.

Однак смерть ця досі оповита легендами. Одну з них розповів автору нещодавно й один полтавський краєзнавець. За його «версією» фельдмаршал загинув не власною смертю, а був… знищений підпільниками. Вони, мовляв, підіслали в штаб Рейхенау одну молодицю, яка, влаштувавшись буфетницею, мала звабити фельдмаршала. Їй це вдалося, і під час чергового «сеансу» буфетниця нібито так «напружила» окупанта, що підстаркуватий вояка й «одкинув лапті». Така легенда свого часу й справді побутувала в Полтаві, дуже потішаючи патріотично налаштований люд: «Можемо ж!...». Хай там як, а «подвиг буфетниці», окрім «народного епосу», документальних підтверджень не має.

А як же все відбулося насправді?

14 січня по обіді…

Як кажуть, не буває диму без вогню. Бо в історії смерті фельдмаршала таки фігурує… їдальня.

Ось як описує ті події ад'ютант командуючого полковник Вільгельм Адам:
«Офіцери штабу 6-ї армії розмовляли, сидячи у їдальні. Обід уже скінчився. Та ми ще чекали головнокомандувача фон Рейхенау. У цьому не було нічого незвичного. У позаслужбовий час він не відзначався пунктуальністю. Траплялося, до столу приходив навіть у спортивному костюмі. Ми знали, що він того ранку, як зазвичай, у супроводі обер-лейтенанта кавалерії Кетлера тренувався у верховій їзді. Тому, імовірно, і затримався. Звички Рейхенау були нам знайомі, тож нікого не здивував його пізній прихід. Однак вразило інше: він ішов до столу, ледь тримаючись на ногах. І якщо завжди їв охоче, з апетитом, то сьогодні лише колупав виделкою в тарілці й навіть тихо стогнав. Це помітив полковник Гейм:
– Вам зле, пане фельдмаршал?
– Не хвилюйтеся, скоро минеться ...

У цю хвилину мене викликав у коридор полковник юстиції Нейман.
– Передайте фельдмаршалу, що треба терміново підписати деякі папери. Пошта повинна бути сьогодні ж відправлена Головному командуванню.

Невдовзі з'явився Рейхенау і все підписав. Денщик уже готувався подати йому шинель, але фельдмаршал раптом похитнувся, і ми ледь устигли підхопити його важке падаюче тіло...
За кілька секунд я стояв уже в їдальні перед начальником штабу:
– Пане полковнику, фельдмаршал ...

Усі вибігли! Фельдмаршал, ще недавно повний енергії й життєвих сил, безсило лежав на руках двох ординарців. Його згаслі очі пильно дивилися кудись у порожнечу… Начальник медслужби доктор Флад за два дні до цього виїхав у відрядження, тому я викликав головного лікаря госпіталю в Полтаві. Ми відвезли фельдмаршала в автомобілі на його квартиру. Підоспілий лікар установив параліч з ураженням центральної нервової системи. Він заклопотано похитував головою. Права рука і права половина тіла Рейхенау були паралізовані.

Полковник Гейм негайно повідомив про подію Головному командуванню сухопутних сил і в ставку Гітлера».

Сталінград: Паулюс і Адам здаються в полон.
Катастрофа під Львовом

Коли доктора Флада, згадує Адам, таки викликали телеграмою із Дрездена, Гейм запропонував доставити літаком до Полтави і професора Хохрейна, який був домашнім лікарем Рейхенау. 16 січня Хохрейн і Флад прилетіли до Полтави. Однак стан Рейхенау до цього часу значно погіршився. Діагноз був такий: глибокий крововилив у мозок. Увечері 16 січня здалося, що настало невелике поліпшення. Консиліум лікарів вирішив скористатися цим, щоб транспортувати Рейхенау в Лейпциг, у клініку професора Хохрейна.

17 січня о пів на восьму з аеродрому в Полтаві стартували два літаки: в одному професор Хохрейн, в іншому – доктор Флад з пацієнтом. Утім, той же Адам стверджує, що фельдмаршал помер перед самим відльотом, за іншими даними – він ще був живий, однак і надалі доля не залишила Рейхенау жодного шансу. Близько одинадцятої пілот уже бачив Лемберг (Львів), де слід було дозаправитися, однак він пішов на посадку надто пізно, літак врізався в ангар на аеродромі й розбився вщент. За свідченням очевидців, тіло фельдмаршала було так знівечене, що його останки довелося «збирати» і… зв'язувати бинтами. Пілот загинув, а от доктор Флад лише зламав ліву руку, що вважав справжнім дивом.

Ось так безславно обірвалося життя одного з улюбленців Гітлера!

До речі, кажуть, що «полтавські події», які «увінчала» ще й авіакатастрофа, дуже негативно позначилися на морально-психологічному стані вищого командування Вермахту. Та й сам Гітлер, схильний до містики, побачив у цьому «дурний знак».

Полтава після Рейхенау

Через тиждень після смерті Рейхенау до Полтави прибув фельдмаршал фон Бок, якого було призначено командувачем групою армій «Південь». Слідом за ним прилетів і генерал-лейтенант Фрідріх Паулюс – новий командувач 6-ю армією. Таким чином із «сумісництвом» було покінчено.

До речі, Паулюс сповідував зовсім іншу «тактику війни», тому скасував деякі найжорстокіші накази Рейхенау. Ось як згадує свою першу поїздку з новим командувачем той же Вільгельм Адам, який став ад'ютантом Паулюса:
«Незабаром ми прибули в Бєлгород. І тут у центрі міста раптово відкрилася страшна картина.

Мене охопив жах: посеред великої площі стояла шибениця, на якій розгойдувалися трупи людей у цивільному. Паулюс зблід і гнівно вигукнув:
– Як вони сміють робити свої злочини публічним видовищем! Я ж скасував наказ Рейхенау!

Я дуже добре пам'ятав цей наказ. Він закликав до поголовного вбивства населення, включаючи жінок і дітей. І навіть перевершив «наказ про комісарів», згідно з яким захоплених у полон політичних комісарів Радянської Армії слід було одразу ж поголовно знищувати.
Командир корпусу фон Обстфельдер і полковник генерального штабу фон Бехтольсгейм чекали нас. Паулюс запитав Обстфельдера:
– За що повісили мирних жителів?
– Комендант гарнізону заарештував їх як заручників, оскільки багатьох солдат було знайдено в місті вбитими. Це для прикладу і залякування…

Книга Вільгельма Адама, видана в Росії.
Паулюс стояв трохи згорбившись, обличчя його нервово посмикувалося:
– І, по-вашому, цим можна зупинити дії партизанів? А я вважаю, що такими методами досягається якраз протилежне. Зробіть, щоб ця ганьба негайно зникла.

Таким був Паулюс. Помста і звіряча розправа були несумісні з його поняттям військової честі. Він скасував варварський наказ Рейхенау, але далі цього не пішов. Комендант гарнізону, який усупереч наказу командувача армії стратив заручників, залишився безкарним. Я й сам тоді ніяк не зреагував на цю непослідовність Паулюса. На четвертий день ми повернулися до Полтави…».

Полковник Вермахту і генерал армії… НДР

Доля Паулюса відома. Після поразки 6-ї армії під Сталінградом він здався в полон. Проявив себе антифашистом, виступав як свідок під час Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі й невдовзі після війни благополучно повернувся на батьківщину.

Але ще цікавішою виявилася доля самого Вільгельма Адама, спогади якого ми тут цитували. Полковник Вермахту став… генералом у Німецькій Демократичній республіці!

31 січня 1943 року він разом зі своїм штабом 6-ї армії на чолі з Паулюсом здався в полон і був відправлений до табору в підмосковному Красногорську. Після замаху на Гітлера 20 липня 1944 року вступив до Союзу німецьких офіцерів – антифашистської організації, створеної в СРСР. До речі, улітку 1947 року його разом з Паулюсом навіть возили в Сталінград для… зйомок документального фільму. А ще через рік Адам повернувся до Німеччини, де спершу працював у Міністерстві народної освіти Саксонії. Був тут і міністром фінансів, а після створення Німецької Демократичної республіки з 1950-го впродовж 12 років – депутатом Народної палати НДР. 1953 року його призначили на посаду начальника Вищої офіцерської школи народної поліції, яку пізніше реорганізували у Вище офіцерське училище Національної народної армії НДР.

7 жовтня 1977 року Вільгельму Адаму присвоєно звання генерал-майора. Він єдиний німець, хто нагороджений і вищою нагородою Рейху – Лицарським хрестом Залізного хреста, і орденом Прапора Праці (НДР). До речі, до самої смерті Паулюса у 1958 році Адам підтримував з колишнім шефом дружні стосунки. Помер у віці 85 років у Дрездені.

Адам цікавий і тим, що залишив після себе книгу спогадів «Важке рішення», де об'єктивно висвітлюється хід війни. Окремі розділи її друкувалися і в СРСР. До речі, і сучасні російські видавці проявляють неабиякий інтерес до цих мемуарів, друкуючи їх під брендом «популярные книги писателя Вильгельма Адама». Щоправда, заголовки вже явно в дусі часу: «Сталинградский кошмар», «Катастрофа на Волге», «Гибель армии под Сталинградом», «Я был адъютантом Паулюса»… Хай там як, але саме завдяки цим мемуарам ми дізнаємося чимало цікавого і про події в Полтаві того часу, зокрема й про смерть фельдмаршала Рейхенау.
Віталій Скобельський, 10.01.2013, 12:31986
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31
<квітень