24 червня 2019 • № 25 (1561)
Rss  

Сукнями Світлани Фуголь милувалися в Китаї та Зімбабве

Людина, котра має власний смак і стиль, завжди виділяється з натовпу. І необов'язково вона має бути вдягнена у брендові речі вартістю в тисячі доларів. Найчастіше це елегантний силует, вдало підібране поєднання кольорів, прийнятна довжина.

Як показує практика, ті, хто бажає бути ні на кого не схожим, мало купують речі в магазинах. Частіше замовляють їх у перевірених роками модисток, котрі можуть не просто пошити гарну сукню чи пальто, а й допомогти у формуванні власного образу, приховати недоліки фігури і підкреслити її принади.

Світлана Фуголь (на фото) – одна з тих, хто добре розуміється на пошитті якісного й гарного одягу. Це заняття вона зробила справою всього життя.

Швейні тонкощі жінка почала освоювати ще в підлітковому віці.
– Мої родичі мали невелике ательє та кілька в'язальних машин, а я повинна була з уже готового полотна конструювати та шити речі, – пригадує Світлана. Коли постало питання, куди вступати навчатися, дівчина без зайвих роздумів обрала професійно-технічне училище №24.
– Це зараз в училище нікого не заженеш, а тоді там був конкурс, – сміється вона. – Коли подавала документи, пообіцяла рідним, що закінчу ПТУ на «відмінно».
Результат – два червоних дипломи за спеціальностями закрійниці і швачки. Потім було навчання в Київському університеті технологій та дизайну.

Перша колекція

У 2001 році Світлана відкриває власне ательє з пошиття одягу.
– У той час моя сестра Марина започатковує у Полтаві перше модельне агентство «Мар-Го», – пригадує майстриня. – Ясна річ, потрібні були хороші модні сукні, аби дівчата мали в чому виступати на конкурсах. Тому я вирішила допомогти їй саме таким чином і відкрила однойменну майстерню з пошиття одягу.

Світлана говорить, у них із сестрою тісна дружба ще з дитинства. Виручати одна одну в складних ситуаціях дівчат учила мама.
– Я завжди була повненькою дитиною, тому підібрати у костюмерній дитсадка вбрання на дитячий ранок було великою проблемою, – веде далі майстриня. – Мама, Любов Миколаївна, котра працювала на заводі «Знамено», не маючи спеціалізованої освіти, умудрялася за ніч пошити мені чудове вбрання, а Маринка завжди робила мені корони та інші прикраси. Я ніколи не відрізнялася у чомусь від інших, стрункіших дітей. Тож, коли прийшов мій час допомогти сестрі у її справі, я навіть не роздумувала.

Світлана добре пам'ятає свою першу колекцію.
– Це були 12 суконь, дуже прості, я б сказала, навіть примітивні. Проте нас із Мариною запросили на показ у Вітебськ на фестиваль «Слов'янський базар». Пригадую, ми вийшли з потяга з невеликою валізою, а разом з нами їхав відомий нині дизайнер Олександр Залевський, котрий у той час теж тільки починав свою кар'єру. То в нього було стільки речей, що довелося наймати вантажника.

Незважаючи на скромність, полтавки тоді гідно представили своє місто.

Далі була звичайна повсякденна робота.
– Модельна агенція має свій театр мод і часто їздить з показами Україною та за кордон, – каже Світлана. – За ці роки ми для них створили сім повноцінних колекцій, таких, як «Квітуча Україна», «Пори року», «Дівчина-квітка», «Райські пташки», «Морська», «Квіти». Остання, до речі, дуже об'ємна, бо листя й пелюстки виготовлені з поролону.
Модель Олександра Олійник у сукні від Світлани Фуголь представляла Україну на міжнародних конкурсах

Своїх колекцій майстриня не малює, як це традиційно робить більшість дизайнерів.
– Я обдумую сукні, коли їду на роботу, уявляю собі силуети, а вже в ательє на моделях ми формуємо перший образ майбутньої колекції, обговорюємо нюанси і вже далі працюємо над її наповненням.

У сукнях від Світлани Фуголь полтавські красуні представляли наше місто на всесвітніх і міжнародних конкурсах. Так, у 1999 році Жанна Піхуля виступала в національному та вечірньому вбраннях на конкурсі «Міс Всесвіт» у Тринідад і Тобаго, Олександра Олійник представила національну сукню на конкурсі «Міс Туризм-2005» у Зімбабве та на конкурсі «Модель світу-2004» у Китаї», Ірина Гарус дефілювала у національному та вечірньому нарядах майстрині на конкурсі «Miss Bikini of the world» у турецькій Анталії тощо.

Заможні люди люблять ексклюзивні речі

Поруч з подіумними колекціями та конкурсними вбраннями ательє Світлани займалося й індивідуальним пошиттям.
– Бажання людей якось виділитися з натовпу і мати добротний, «не конвеєрний», одяг було і є завжди, – говорить вона. – Тому до нас почали приходити люди і замовляти речі.

Сьогодні серед клієнтів Світлани – перші особи Полтави, керівники різних фірм і підприємств, просто полтавці, небайдужі до оригінальних речей. Замовляють у неї пошиття і з інших міст – Києва, Донецька, Дніпропетровська.
– Я сама розкроюю тканини і проводжу примірки, – говорить Світлана. – А вже зшивають речі три майстрині. Раніше, коли мої діти були ще немовлятами і я годувала їх груддю, то їздила додому щодві години, аби не порушувати режиму, а потім знову верталася на роботу. Клієнти йшли до мене, тому я не могла їх підвести, аби не втратити.

Кравчиня має бути тонким психологом

Перша зустріч замовника і майстра визначає, якою стане подальша співпраця.
– Як правило, ті, хто прийшов до мене років вісім-десять тому, і нині обшиваються в нашому ательє, – говорить Світлана.
Аби людина повірила й довірилася майстрові, він не повинен бути нав'язливим і категоричним. І борони Боже з порога вказати людині на недоліки її фігури чи стилю!..

– Я завжди намагаюся одягом коригувати силует, – ділиться майстриня. – Часто приходить, наприклад, жінка в міні й упевнена, що то її стиль, хоча це не завжди може бути саме так. Я уважно вислуховую і можу запропонувати деякі нюанси. Коли бачу категоричність, шию так, як вважаю за потрібне, при цьому роблю спідницю трохи довшою. Але в кінцевому результаті клієнтка залишається задоволена. Багатьом ми допомагаємо знайти власний стиль і не просто шиємо одяг, а й даємо поради, який макіяж буде доречний, які аксесуари придбати, аби підкреслити ансамбль.

Світлана вважає, що основна проблема полтавок – усе красиве одягати відразу, зловживання хутром, рюшами, стразами та блискітками.
– Завжди класика була і є у моді, – упевнена майстриня. – В образі має бути якась родзинка, але коли цих родзинок – ціла жменя, то вже перебір. Тому раджу все-таки знайти і шліфувати власний стиль. Якщо це не вдається самостійно, не бійтеся звернутися за порадою до тих, хто на цьому розуміється.

«Лунтиків» з наших дітей і в телевізорі вистачає»

Крім одягу, в ательє Світлани шиють карнавальні й танцювальні костюми на загальноміські заходи, а також зростові ляльки.
– Ми співпрацюємо з агентством, що влаштовує дитячі свята й корпоративи, – говорить жінка. – Для них і шили. Маємо Українку й Українця, Вовка, Бегемота, Їжачка, Лисичку. Серед іншого – костюми Сосиски, Сала, Макітри, які можна було побачити на Святі сала.
Світлана каже, вони принципово не шиють Лунтиків, Спанчбобів та інших героїв популярних нині мультфільмів.
– Ми хочемо, аби наші діти бачили більше звичних і добрих персонажів. А новомодних героїв і в телевізорі вистачає.

Робота зі зростовими ляльками вимагає певних зусиль. Необхідно правильно вирізати і склеїти поролонові деталі, цим займається спеціально запрошена людина. Світлана ж обшиває ляльки тканиною, декорує їх тощо.

Чоботар без чобіт

Сама Світлана любить мінімалізм в одязі. Улюб­лені кольори – чорний, сірий, коричневий, пастельні відтінки.
– У мене має бути пальто простого покрою і кольору, що пасує мені за стилем, кольором волосся, а також в'язана шапка. Яскравості в образ можна додати за допомогою шарфа.

У майстрині підростають дві доньки – п'яти­річна Марія та дворічна Уляна.
– Я не балую дітей одягом, – зізнається мама. – Звичайно, є в голові багато задумів і бажань. Але, на жаль, не вистачає часу. Зате на всі дитячі ранки їм шию вбрання сама – це святе. Принципово не беру вже готових костюмів. Тут мої дівчатка унікальні і на всіх дитсадківських святах мають вигляд на мільйон.
Оксана Ханас, 24.01.2013, 16:011452
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
<травень