27 червня 2019 • № 26 (1562)
Rss  

Вони першими потрапили під масове знищення

Вісім років тому Генеральна Асамблея ООН оголосила 27 січня Днем пам'яті жертв Голокосту. Дата була вибрана невипадково, оскільки саме наприкінці січня 68 років тому радянські війська визволили в'язнів нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Польщі.

Усе далі й далі відходять у минуле події Другої світової війни, і все менше лишається учасників та свідків тих трагічних днів. Стели, обеліски, пам'ятні знаки, встановлені на могилах євреїв-жертв фашизму, красномовно нагадують про біль утрат. Під час нацистського Голокосту планомірно і безжально були знищені мільйони людей, і для цього фашисти спеціально будували табори смерті в багатьох країнах Європи.

Пам'ятник «Скорботна мати» у Полтаві.
Голокост (від англ. the Holocaust, з давньогр. – «всеспалення») – переслідування і масове знищення євреїв у Німеччині під час Другої світової війни протягом 1933 – 1945 років.

Для вбивства людей нацисти використовували найновіші та найстрашніші методи. Вони застосовували нові види хімічних і механічних засобів фізичної ліквідації євреїв, будували крематорії. Аби контро­лювати кількість убитих, німці послуговувались обчислювальними машинами з перфокартами (носії інформації, виготовлені з тонкого картону і призначені для використання системами автоматичної обробки даних).

Задокументовані численні факти використання полонених для медичних експериментів, тортур. Характерною рисою Голокосту стало намагання підтримувати «чистоту раси», знищуючи представників усіх верств мирного населення, включаючи дітей.

Після окупації Німеччиною західної частини СРСР саме євреї України були першими на цьому жахливому шляху. У масових убивствах євреїв брали участь чотири айнзацгрупи СС (А, В, С, D), додані до відповідних груп військ вермахту, поліцейські батальйони СС і тилових частин вермахту, місцеві колабораціоністи, союзники нацистської Німеччини.

Понад три роки нацистський смерч душив Україну. Убивства євреїв розпочалися восени 1941 року, спочатку в Центральній, а потім і в Західній Україні. Спалено сотні сіл, знищено понад шість мільйонів мирних жителів. Серед них – півтора мільйона єврейських жінок, дітей і немічних старих. З лиця української землі зметено цілі містечка – штетли – зі своєрідною культурою, святими книгами, молитовною силою.

Відповідно до директив Гітлера, на окупованих радянських територіях розстрілювалися й інші етнічні та соціальні групи, які нацисти переслідували і знищували за свою приналежність до них (цигани, сексуальні меншини, масони, безнадійно хворі). Починаючи з 1942 року нацисти почали програму остаточного вирішення «єврейського питання». Були виділені спеціальні концентраційні табори, обладнані газовими камерами високої продуктивності, куди ешелонами привозили людей, вивантажували і сортували, як худобу. Більш-менш здорових залишали для підсобних робіт, дітей використовували для забору крові, а потім відправляли до крематорію. Решту роздягали, стригли і заганяли або в крематорій, або в газові камери. За роки війни в таборах було знищено близько шести мільйонів євреїв, понад три мільйони військовополонених, жителів окупованих територій, росіян, українців, інших народів.

Не обійшла ця трагедія і наше місто. Масове винищення єврейського населення у Полтаві почалося 23 листопада 1941 року. Усіх євреїв змусили носити великі жовті зірки Давида (лати) на одязі спереду та ззаду. Це був особливий дискримінаційний знак, що мав вирізняти євреїв з-поміж іншого населення міста. Очевидці згадують: люди з жовтими зірками ходили вулицями, знітившись, боялися дивитися в очі перехожим. Чимало полтавців жаліли їх, намагалися підтримати хоча б добрим словом. Але були серед городян і такі, котрі плювали євреям услід.

Акція знищення була запланована і здійснена зондеркомандою айзенгрупи «С» на околиці міста біля «Червоних казарм» за сценарієм Бабиного Яру. Екзекуція почалася зі збору людей нібито для переселення їх в інше місце. У всіх були вилучені цінності, одяг, взуття. Людей, які тремтіли від холоду, відводили групами до стрільбища. Немовлят скидали в ями живими, а старшим змащували губи і під носом отруйною рідиною. Багато росіян й українців (змішані шлюби) помирали разом з родинами. Цілу ніч з 23 на 24 листопада 1941 року були чутні постріли, тремтіння та плач полтавської землі. На місці розстрілу в 1970 р. встановлено пам'ятник «Скорботна мати», на якому викарбувані імена полтавських євреїв, убитих цієї ночі. Імена всіх жертв не з'ясовані досі. У путівнику по Полтаві 1962 року видання сказано, що на цьому місці лежить прах понад десяти тисяч людей.

За даними Акта надзвичайної комісії по розслідуванню злочинів фашистів на Полтавщині, яка працювала у 1943 – 1944 роках, у Полтаві за роки окупації знищено близько 19 тисяч населення. Багато українських сімей, ризикуючи життям, рятували від фашистської розправи приречених євреїв, передавали продовольство й одяг до гетто, надавали притулок утікачам. Недаремно нині серед тих, хто рятував євреїв під час війни, чи не найбільше саме українців, і вони удостоєні почесної єврейської відзнаки «Праведник народів світу».
Одним із найголовніших уроків Голокосту стало розуміння того, що толерантність – важлива умова порозуміння між народами та поліпшення нашого світу.

Толерантність (за Декларацією принципів толерантності Генеральної конференції ЮНЕСКО) означає повагу, розуміння та сприйняття багатого розмаїття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті й переконань. Толерантність – це єдність у розмаїтті. Доля багатонаціонального українського народу сповнена трагедіями – Голодомор, Голокост, депортації, нищення людей, церкви, культури, національної інтелігенції.

Швидкоплинний час… Та навряд чи він зможе вилікувати ту глибоку рану, що залишилася в серцях багатьох людей світу. Незважаючи на це, ми повинні пам'ятати і повертатися до цієї чорної сторінки історії, адже, забуваючи своє минуле, ми можемо занапастити майбутнє в душах наших дітей. Пам'ять – це наш найцінніший скарб. Закликаємо пам'ятати заради того, щоб ця трагедія ніколи не повторилася.

Юлія Жорник, керівник програм Релігійної Громади Прогресивного Іудаїзму «Бет Ам» у Полтаві, волонтер Полтавського Благодійного
єврейського центру «Хесед – Нефеш».
Павєл Москалюк, 31.01.2013, 13:461470
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
<травень