18 червня 2019 • № 24 (1560)
Rss  

Колись Дворянська, а нині — Паризької комуни

Полтава – місто, яке має величезну духовну та культурну спадщину. А в стародавній його частині чимало вулиць несуть на собі буквально «печать історії». Ледь не кожен будинок – це теж історія, адже жили тут люди, які прославили не лише наше місто, а й були відомі у світі. Подорож продовжимо вулицею Паризької комуни.

Одна з найстаріших

Сьогодні вулиця Паризької комуни полтавцям відома та звична: багатьом подобаються тутешній затишок, парки, інші ж задивляються на архітектурні пам'ятки. Ця вулиця – одна з перших, прокладених у місті. Перші згадки про неї є на плані міста 1783 року.

Спершу вона називалась Успенською, оскільки починалася від Успенського собору, а закінчувалася на перехресті з нинішньою вулицею Конституції. Як свідчать історичні документи, тут розташовувалися стратегічні для міста-фортеці артилерійський двір і пороховий погріб. Згодом Успенська дістала назву Спаська від однойменної церкви, а 1809-го стала Дворянською і «подовшала» до нинішньої Паризької комуни.
Такою була Дворянська вулиця. На початку вулиці – Успенський собор. У правому кутку фото – Спаська церква.
Як і належить центральній вулиці міста, тут завжди вирувало життя: із часом укріплення фортеці лишилися тільки у згадках, на їхньому місці з'явилися житлові будинки, приміщення московських бань, музичні класи.

На місці нинішнього Сонячного парку була Петровська площа, де жваво йшла торгівля – тут був Старий базар. Його невелика частина лишалася аж до 50-х років минулого століття, а нині там стоїть будинок під номером 16-А. Зовсім поряд, на місці нинішнього пам'ятника Козацької слави, розташовувалася чи не найвища на ті часи споруда – перша у Полтаві водонапірна башта. З неї, до речі, було зроблено більшість старих фото тієї частини міста.

Підземна «комуна»
Можливо, туристам або тим, хто приїздить до міста вперше, вислів здався б якоюсь крилатою фразою, та старожили гру слів розуміють одразу: під деякими вулицями є чимало підземель та ходів. Не виняток і вулиця Паризької комуни. Тут є ходи, через які в найнеочікуваніших місцях утворюються провалля, у садах засихають дерева та навіть… обвалюються будинки. Про один із таких випадків розповів Олександр Супруненко, кандидат історичних наук і знаний полтавський археолог:
– У кінці 60-х років, коли я ще вчився в школі, довелося бачити, як у будинку №34 на вулиці Паризької комуни вся стіна аж до другого поверху пішла під землю. А в 1978 році я й сам спускався у підземелля посеред Сонячного парку.

Спаська церква до її відбудови у 1845 році.
Про розкопки на вулиці Паризької комуни розповів і Юрій Пуголовок, старший науковий співробітник Центру охорони і дослідження пам'яток археології української культури Полтавської облдержадміністрації:
– На жаль, навіть на сьогодні територія вулиці Паризької комуни та прилегла до неї місцевість лишаються маловивченими, адже розкопки тут проводилися переважно на місцях новобудов. Тож інформація про підземні ходи на цій території зібрана ентузіастами. Можна припустити, що чимало знайдених людьми підземних ходів насправді були підвалами, яких у кожному тогочасному домогосподарстві було багато. Деякі з них мають гарну цегляну кладку, високі арочні склепіння.

Із підземною частиною вулиці пов'язано чимало цікавих історій, їх у своїй книзі переповідає краєзнавець Віра Жук. Одну з таких їй розповів старожил Полтави В.П.Безкровний.

У довоєнні роки на Івановій горі, за кілька метрів від нинішнього приміщення ресторану, стояв старий житловий будинок, де проживало кілька сімей. На подвір'ї був вхід до льоху із масивними дерев'яними дверима. Розповідав старожил і про те, як зі своїм сусідом Миколою Пановим улітку 1931 року спускався до того підземелля. Так воно описане у книзі:
«Спершу був ніби великий вестибюль площею приблизно 15 квадратних метрів чи й більше, обкладений цеглою, з такими ж цегляними підпорами. Із нього праворуч підземний хід вів у бік вулиці Паризької комуни. Інший хід – ліворуч – у напрямі до Успенського собору. Насамперед хлопці спробували пройти в напрямку вулиці Паризької комуни. Але пройшли вони тим ходом лише метрів 50 – 60, до першого обвалу. Усе ж виявили, що висота того підземного ходу трохи вища від людського зросту, звід – напівкруглий, ширина ходу – метра півтора. Той вхід до підземелля існував аж до війни. А коли В.П.Безкровний 1948 р. повернувся до Полтави, усе на тому місці було засипане й зрівняне із землею».

Будинки – свідки історії

Якщо говорити про будівлі, які зберегли в собі історію вулиці, неможливо обійти увагою Спаську церкву. Ще в другій половині XVII ст. на її місці стояла велика Преображенська церква. Та 1704 року тут сталася пожежа, що зруйнувала храм. На заміну йому в березні 1706 звели невеличку Спаську церкву – також із дерева. Були в настоятелів плани щодо відновлення старої будівлі церкви з цегли, але роботи припинилися через заслання настоятеля на Соловки, звідки він повернувся 1710 року.
На Дворянській знаходились московські бані.

За цей час у «тимчасовій» Спаській церкві сталося чимало подій. Тут люди молилися за перемогу над ворогом під час Полтавської битви, клялися стояти в бою до останнього. Тут проводив урочисту службу після перемоги Петро I.

Тому й було вирішено не зносити Спаської церкви, а Преображенську прибудувати «стіна до стіни», але з окремим входом. Через таке сусідство церкви часто називали «придільними».

На початку XIX ст. події Полтавської битви ще раз «допомогли» Спаській церкві: споруди з дерева поступово руйнувалися. Преображенську церкву вирішили розібрати, а от Спаську як пам'ятку історії 1845 року відкрили «в камені».

Є на вулиці Паризької комуни ще одна споруда, яка незмінно привертає погляди полтавців і туристів і стає предметом жвавих обговорень та легенд. Це так званий «будинок у мавританському стилі». Відомо, що звели його 1906 року і належав він найвпливовішому полтавському підряднику Науму Бахмуцькому. За переказами, коли йому замовили будівництво приміщення Селянського банку (нині там знаходиться Управління СБУ у Полтавській області), він дістав право на власний розсуд розпоряджатися рештою грошей. На них нібито він і звів цей будинок, причому не для законної дружини, а для дами серця.

За версією Валерія Трегубова, кандидата архітектури, доцента, цей дім має більшу історію, ніж про нього знає більшість полтавців. В одній зі своїх публікацій Валерій Трегубов дійшов висновку, що проектуванням полтавського будинку Бахмуцького займався відомий архітектор Владислав Городецький, а дім має «побратима» у Києві – Караїмську кенасу (релігійна споруда у Києві, розташована поблизу Золотих воріт).

Має колишня Дворянська ще чимало споруд-пам'яток архітектури: це і будівля під номером 44, де колись знаходились музичні класи Феофанії Базилевич, де викладали гру на фортепіано та хоровий спів. І дім під номером 7, який колись належав генералу Селастельникову й був чи не першою в місті будівлею в класичному стилі. Кожен із них має свою багату історію, яку в деяких випадках лише належить дослідити й вивчити.

Вони жили на цій вулиці:
Андрій Пашко.

Олексій Келін.
Крім давньої історії, вулиця Паризької комуни має і цікавий список відомих людей, які жили тут у різні часи. З історичних відомостей можна дізнатися, що на перетині нинішніх вулиць Паризької комуни і Спаської стояв дім козака Магденка. У ньому квартирував комендант Полтави Олексій Келін, котрий брав участь у подіях Полтавської битви. У цьому ж будинку після битви відпочивав Петро I.
Тут жив політичний діяч, письменник і публіцист Андрій Заливчий, який брав участь в Українському визвольному русі. Із 1919 до 1923 рр. вулиця називалася його прізвищем.

Бувала на вулиці Паризької Комуни й Надія Крупська – теоретик і організатор системи народної освіти, радянська громадська діячка, дружина засновника СРСР В.І.Леніна. До Полтави вона приїздила влітку 1896-го і зупинялась у будинку на вулиці Паризької комуни, 10. Будинок у той час належав сім'ї досить далеких родичів Крупської – Давидовичам-Нащинським. Тут вона за завданням В.І.Леніна проводила підготовку до видання газети «Искра». На згадку про цю подію на будинку встановлено меморіальну дошку.

Жив тут і Григорій Левін, науковець, кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри технологій виробництва продукції тваринництва. Він працював завідувачем віварію. Як розповідають жителі вулиці, крім роботи, він мав різні хобі: зібрав цілу колекцію фарфорових статуеток тварин, а також умів чудово виконувати іспанські танці, співав, декламував вірші. Згадують його і як організатора виставок свійських тварин у стінах Полтавської державної аграрної академії.
Андрій Кузнецов.

Андрій Заливчий.
На колишній Дворянській жив полтавський поет і пісняр Андрій Пашко. Він працював кореспондентом Полтавського комітету радіомовлення й телебачення, збирав фольклор, а також писав пісні, серед них відомі «Полька-полтавчанка», «Вальс кохання», «Липи цвітуть», «Полтаво, красуне моя» та інші.

На вулиці Паризької комуни, у школі №14, навчався Андрій Кузнецов – срібний призер Олімпійських ігор у Сеулі (1988 р.), учасник Олімпійських ігор у Барселоні (1992 р.), чемпіон Європи та світу, кращий волейболіст Європи 1992 року, гравець збірної команди світу 1991,1993 р. н., капітан збірної команди СРСР і Росії з 1990 по 1994 рр.

Старожили пригадують, що жив на цій вулиці й композитор Пантелеймон Малиненко. Він брав участь у написанні гімну Полтави «Над полтавським краєм білі голуби». Із цією мелодією кілька років поспіль в ефір виходила полтавська радіостанція.

Історична довідка

Вулиця Паризької комуни розташована в центральній частині міста і має довжину близько 1100 метрів. Одна з перших згадок про неї з'явилася на планах міста 1783 року. Спочатку вона мала назву Успенська, оскільки була прокладена від Успенського соборного храму, і закінчувалася біля Спаської церкви. А от із 1809 року вулицю продовжили, і вона дістала назву Дворянська. У 1919 – 1923 роках називалася вулиця Заливчого на честь Андрія Заливчого, радянського політичного діяча, письменника і публіциста. Сучасну назву дістала 1923 року на честь Паризької комуни.

1900 року на вулиці Дворянській у будинку №44 були засновані музичні класи Феофанії Базилевич. У сквері між вулицями Паризької комуни і Жовтневою розташована Спаська церква, на перехресті зі Спаською – пам'ятник на місці відпочинку Петра І.

Думки «комунівців»:

Тетяна Заштовт, екскурсовод, краєзнавець:

– На цій вулиці я живу не так давно, хоча до цього мешкала поряд – біля Краєзнавчого музею. Мені здається, що нинішня вулиця Паризької комуни через архітектурні зміни дещо втратила свій особливий шарм. Раніше тут стояли унікальні будівлі з компактними, затишними двориками, та й узагалі вулиця була, так би мовити, «насиченішою». Особливо звертаю увагу на пам'ятник Загиблим козакам – «лебедину пісню» художника Віктора Батурина, котрий створив його проект. Жила тут і одна з кращих краєзнавців області, член спілки екскурсоводів, науковий співробітник «Книги Пам'яті», журналіст і автор двох книг Любов Гнатівна Убийвовк.

Пані Лариса,старожил вулиці:

– На вулиці Паризької комуни я живу вже давно, понад сорок років. Подобається вона мені тим, що хоч і розташована в центрі міста, та все ж лишається по-своєму затишною. Тут пройшла моя юність, виросли діти. Гарна вулиця ще й тим, що все поряд: і школа, і садок.
Звичайно, нині вона змінилася, стала пожвавленішою, побільшало машин. А раніше і справді була дворянською: багатьом будинкам понад 150 років, великі кімнати, високі стелі. Думаю, що тут цілком могли жити представники дворянства. Щоправда, тепер деякі із цих будинків поступово руйнуються, швидше за все, їх замінять новобудовами.

Сергій Лещенко, 31.01.2013, 15:113056
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
<травень