24 червня 2019 • № 25 (1561)
Rss  

Ігор Вишняков: Те, що я знайшов, знаходиться за гранню слів та музики

Усього на декілька днів до Полтави в рамках всеукраїнського туру завітав наш земляк, а нині житель Санкт-Петербурга, автор і виконавець власних пісень Ігор Вишняков.

Ігор – доволі відома персона в нашому місті, декілька років тому без його участі не можна було уявити жодного рок-концерту полтавських груп і виконавців, та й сольні концерти він давав регулярно. Філолог за освітою, автор більш ніж сотні пісень та чотирьох студійних альбомів, він стабільно збирав у залах поціновувачів живого пронизливого слова та сміливих гітарних мелодій. Як виявилося, вони Ігоря не забули, прийшли на концерт, щиро аплодували, просили зіграти улюблені пісні, примусили декілька разів «бісувати». Після закінчення концерту кореспонденту «ПВ» удалося ненадовго «позичити» виконавця у фанатів, аби поставити кілька запитань.

– Ігоре, вітаю тебе в рідному місті. Розкажи, будь ласка, у якому віці й під впливом чого ти почав писати свої перші пісні?
– Писати я почав у п'ятому класі під час уроків. Тексти записував у зошит з якогось предмета, а ритм, імітуючи гру на барабанах, вистукував по парті двома олівцями. Саме в той час я «захворів» на російський рок: «Кіно», «ДДТ», «Аліса». Можна сказати, що із цих гуртів особисто для мене почалася музика. Не дивно, що мої перші пісні були спробою писати такі ж пісні, як у моїх улюблених гуртів: вони виходили схожими, але набагато гіршими – я писав довжелезні й безглузді тексти ні про що та примітивні мелодії (посміхається).

– Незважаючи на те що ти народився і більшу частину свого життя прожив у Полтаві, на афіші, що презентує твою концертну програму, написано «місто Санкт-Петербург». Поясни, будь ласка, яким вітром тебе занесло до північної Пальміри?

– Я поїхав до Петербурга на семінар з духовної практики, якою займаюсь. І там, на семінарі, зрозумів, що прийшов час змінити своє життя, лишити позаду минулі здобутки та звершення і спрямувати всю свою життєву енергію на самореалізацію тут і зараз. У Петербурзі й живу ось уже третій рік.

– Дуже цікаво, про яку саме духовну практику йде мова?
– Це комплекс практик – йога і трансцендентальна медитація, те, що спрямоване на пізнання себе та самореалізацію. Дехто називає це словами «просвітлення» чи «пробудження», але ніякі слова повною мірою не описують стану, у якому починає перебувати людина після того, як усередині неї ніби перемикається якийсь невидимий тумблер.

– Яким чином практики впливають на пісні, які ти пишеш та співаєш?
– Довгий час я перебував у процесі інтенсивного духовного пошуку, відповідно всі мої пісні були саме про це. Зараз пошук завершився, тому маю двояку ситуацію. З одного боку – певна творча криза, адже я вчуся жити в новій свіжій і раніше не баченій реальності. З іншого боку тепер я позбавився усіляких рамок і можу співати про все на світі, а точніше – про сам цей світ в усьому його різноманітті. Те, що я знайшов, знаходиться за гранню слів та музики, відповідно співати про це немає можливості. Тому писатися стало менше, за останні роки – усього дві нові пісні, проте кожна з них варта десятка попередніх. До того ж зараз я більше творю в іншому напрямку.

– У якому, якщо не секрет?
– Викладаю йогу. Торік їздив до Індії, де пройшов відповідні курси та отримав сертифікат міжнародного зразка. Веду декілька груп і дістаю від цього не менше задоволення, ніж від написання й запису пісень та живих концертів.

– Чи не сумуєш за тим спокійним і розміреним життям, яке ти залишив у Полтаві?
– У жодному разі. У мене почався новий виток життя і творчості. Я отримав те, чого прагнув, хоча й не в тій формі, у якій очікував. Тепер я щодня відчуваю абсолютну задоволеність від кожного дня свого існування в тому місці, часі та стані, у якому я і маю бути.

– Дякую за роз'яснення. Повернімось до музичних питань. Наскільки суттєво відрізняється музичне життя Полтави та Санкт-Петербурга?
– Мені здається, що це абсолютно різні світи. У Полтаві публіка ходить на концерти кількох місцевих музичних колективів та приїжджих груп, назви яких, як кажуть, «на слуху». До чогось нового або ж маловідомого полтавський слухач ставиться з осторогою. У Петербурзі ж – зовсім інша ситуація. Там більше клубів, більше місцевих висококласних груп, туди регулярно приїжджають топові світові рок-бенди. Тому і вимоги до іногородніх виконавців, таких, наприклад, як я, набагато вищі. Треба, щоб художній та виконавчий рівень твоєї творчості відповідав вимогам спокушеного слухача. Ще одна особливість пітерської музики – наявність груп, які ніде, крім рідного міста, не грають, на гастролі не їздять, більше працюють по студіях звукозапису. Не дивно, що вони мають постійних вірних слухачів.

– А чи знайшов ти в Петербурзі свою постійну публіку, людей, які регулярно ходять на твої концерти?
– Звичайно, певна кількість таких людей є, хоча в Полтаві їх, звісно, набагато більше. У Петербурзі складніше зібрати глядачів, місто велике, люди напружено працюють, до клубів добиратися далеко та довго. Щоб гарантувати прихід людини на свій концерт, потрібно або ж з нею особисто домовлятися та постійно нагадувати, або ж позичити в неї грошей (сміється). Тому сольних концертів я практично не граю, найчастіше виступаю на «солянках», де грають по п'ять-шість груп та виконавців, або ж на тематичних фестивалях.

– Нещодавно в розмові з однією цікавою людиною я почув таку фразу: «Полтава породила багато відомих людей, але всі вони самореалізувались, лише покинувши рідне місто». Чи згоден ти з тим, що аби знайти себе, необхідно було обов'язково залишити Полтаву?
– Не зовсім згоден із цим. Головне – визначити, якої самореалізації ти прагнеш. Якщо говорити про музичну кар'єру, справді, простіше робити її у великому місті – завойовувати нову слухацьку аудиторію, якісно записуватися на студії, ротуватися по радіостанціях. Якщо ж розуміти під цим словом пошук себе у світі та світу в собі, то можна робити це будь-де. Те, що мені вдалося самореалізуватися на чужині, – скоріше мій приватний випадок, аніж загальне правило. Особисто мені потрібно було почати з нуля, пірнути у прірву з голими руками. Але шлях до самопізнання унікальний для кожного.

– Ігоре, у Полтаві в тебе є багато шанувальників – людей, які знають твої пісні напам'ять і підспівують на концертах, людей, для яких кожен твій живий виступ стає приємним подарунком. Що ти хотів би побажати цим людям?
– Можу побажати лише одне – сміливо прямуйте за своєю мрією, шукайте її, не опускайте рук. Якщо щось важливе потребує від вас рішучого вчинку, робіть його, не замислюючись. Всесвіт розумніший за будь-кого з нас, він добре знає, що робить.

– Дякую за плідну бесіду, до наступної зустрічі, завжди радий бачити тебе в Полтаві.
Павєл Москалюк, 06.03.2013, 12:171311
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
<травень