21 серпня 2019 • № 33 (1569)
Rss  

Ігор Слинько: У свій ювілей запрошу друзів на волейбольний майданчик

11 березня відзначив 50-річний ювілей Ігор Слинько – спортсмен, який по праву входить до когорти кращих волейболістів Полтавщини. Він і нині продовжує займатися улюбленим видом спорту. А ще чоловік належить до тих небагатьох людей, які і словом і ділом допомагають розвитку волейболу на Полтавщині.

Можливо, легка атлетика, якби не волейбол

Ще навчаючись у Полтавській СШ №27, Ігор Слинько без спорту не уявляв свого життя. Спочатку кілька років займався плаванням у басейні «Дельфін», потім гандболом. Коли в ДЮСШ №1 секцію закрили, грав у баскетбол, а потім пішов на легку атлетику, у якій навіть були певні досягнення: виграв першість області з легкоатлетичного чотириборства. Та все ж любов до спортивних ігор перемогла.

– Велике значення для мене в спорті мав брат Олександр, який був кандидатом у майстри спорту з гандболу, – пригадує Ігор Сергійович. – Він і привів мене у волейбольну секцію до тренера Влади-слава Агасьянца. Однак я прийшов пізнавати цей вид спорту, коли мої однолітки вже стали чемпіонами України. Наставник займався зі мною індивідуально, і вже через вісім місяців я потрапив до основного складу збірної Полтавської області.

Того року наші волейболісти виграли першість України, а загалом хлопці 1963 – 1964 років народження шість разів ставали чемпіонами України.
– З нашого віку одночасно вісім чоловік поїхали в київський спорт-інтернат у збірну України, – продовжує розповідь Ігор Слинько. – Ми були кістяком команди, за цей час виграли чимало всесоюзних змагань, а по можливості виступали й за збірну області. Вигравали спартакіаду школярів України, в 1981 році стали в Севастополі чемпіонами СРСР серед юнаків під керівництвом тренерів Леоніда Небилицького і Георгія Поддєнєжного. У складі команди були гравці, які пізніше стали відомими: Віктор Каліберда, Геннадій Черемісов, Ігор Семенча, Юрій Грицюта, Юрій Долгін та Павло Моісеєнко.

Від «Локомотива» до «Строммашини»

По завершенні навчання в інтернаті Ігорю Слиньку надійшла пропозиція від харківського «Локомотива». У дублі команди хлопець пограв лише рік і поїхав в «Іскру» (Одінцово, Московської області) проходити службу в армії. Там став чемпіоном Збройних сил СРСР і в 1983 році отримав звання майстра спорту. Два роки відіграв в «Іскрі», паралельно в 1984 році закінчив Смоленський інститут фізичної культури. У 1984 році Ігоря Слинька запросили в команду «Строммашина» (Могильов), де він виступав до 1992 року. У цьому колективі полтавець став дворазовим володарем Кубка Білорусії, чотириразовим чемпіоном Білорусії, доходив до чвертьфіналу Кубка СРСР. Після Могильова повернувся в Полтаву, був приватним підприємцем, а потім на запрошення друзів поїхав у Москву, де відкрив свій бізнес – фірму «Спрінтер», що займається продажем спортінвентаря.

Українець – значить із Полтави, білорус – значить із Гродно

Про те, що юнацький волейбол був знаний далеко за межами України, не таємниця. У СРСР вважалося аксіомою: якщо класний волейболіст українець, то, скоріш за все, він із Полтави, а якщо білорус, то з Гродно.

– Серед дитячих тренерів у Радянському Союзі, вважаю, Владислав Агасьянц був кращим, – каже про полтавський волейбол Ігор Слинько. – Сила Агасьянца була в «бригадному методі» виховання. У нього в обоймі були тренери, які працювали над тим, щоб охопити всю Полтаву на початковій підготовці, потім сформувати спортивний клас у школі №14. І коли учні переходили у восьмий клас, Агасьянц забирав підготовлених гравців і доводив їх до досконалості. Владислав Андроникович завжди відстоював своїх вихованців. А його система підготовки давала свій результат. Тренери збірних чи провідних команд часто брали наших волейболістів практично без перегляду. Головною вважалася рекомендація: «Це вихованець Агасьянца».

… тому наші і йшли грати в Харків

Тема нинішньої ситуації в полтавському волейболі для Ігоря Сергійовича завжди одна з найактуальніших.
– Волейбол у нас був сильний саме дитячий, – продовжує ювіляр. – Владислав Агасьянц пробував у Полтаві формувати чоловічу команду, але не виходило, бо не було належної фінансової підтримки. Це вийшло в Харкові тому, що там саме залізниця має давні спортивні традиції. Пригадую, як прийшов у «Локомотив», то на тренуваннях, коли давали можливість побігати в футбол, грала «Полтава» проти інших. Тобто Харків стабільно «підживлювався» нашими людьми. Коли ми ще в школі вчилися, «залізничники» видавали нам талони на харчування. До того ж у Харкові було кілька базових вишів, де навчалися волейболісти і мали вільний графік. Були приклади, коли полтавські гравці навіть отримували квартири в цьому місті.

Майбутнє полтавського волейболу крізь призму «Фаворита»

Поява професійного волейбольного клубу «Фаворит» значно додала популярності цьому виду спорту на Полтавщині. Ігор Слинько палко вболіває за лубенську команду, цікавиться її життям.

 Команда ветеранів полтавського волейболу, крайній праворуч – Ігор Слинько.
– У «Фавориті» зібрані хороші кваліфіковані гравці, думаю, такого ж рівня, як у «Кримсоди», – каже колишній волейболіст. – Але боляче дивитися, що в команді немає жодного полтавського вихованця, а відповідно їй не вистачає патріотизму. Якби полтавці, які виступають у Росії, грали б у «Фавориті», цьому колективу не було б рівних. Правильно зазначав головний тренер «Фаворита» Руслан Рубан: «Нам потрібна друга команда, з якої черпали б поповнення, а батьки й родичі цих гравців будуть приходити на матчі вболівати». Те, як уболівають у Полтаві на іграх суперліги, нікуди не годиться. Щодо Руслана Рубана, його вважаю тренером нової формації. Він подобається своїм підходом, робить справу за європейськими стандартами і поняттями.

Сім’я народилась у Могильові

Ігор Сергійович має чудову сім’ю. Дружина Неля Валеріївна родом з Ізмаїла, закінчила в Одесі інститут народного господарства.
– З Нелею ми познайомилися в Могильові, куди вона приїхала за розподілом, – з посмішкою пригадує іменинник. – У Білорусії ми познайомились і там одружилися. На весілля приїхали друзі з усього СРСР.

У 1988 році у них народилася донька Катерина, яка пішла стопами батька. Грала у волейбол у команді Полтавського педагогічного університету, закінчила цей виш із червоним дипломом. Кандидат у майстри спорту, виступала у вищій лізі в команді «Полтавчанка».
У Москві та Полтаві Ігор Сергійович буває практично однаковий час. Там робота, а тут сім’я і, як же без нього, волейбол.

Святкування почнеться з волейбольного турніру

Ігор Слинько у складі збірної ветеранів волейболу Полтавської області продовжує здобувати перемоги в різних турнірах. Своєю вмілою грою він дасть фору багатьом молодим спортсменам.
– У 2011 році ми стали володарями Кубка України у віковій групі 45 і старші, – каже волейболіст. – У нашій команді колишні полтавці, які приїздять зі Швейцарії, Німеччини, Росії, Луганська та Києва. Цією командою ми збираємося поїхати на Кубок Співдружності в Туреччину з 9 по 16 травня.

Ігорю Сергійовичу неодноразово пропонували пограти за ветеранів Росії, але він патріот – виступає за Полтаву, а ще всіма силами підтримує місцевий волейбол.
– У Федерацію волейболу Полтавської області не входжу, але як можу її підтримую: нагороди, організація, фінансування виїздів, – пояснює Ігор Сергійович. – У нас багато активістів – Володимир Дорош, Ігор Семенча та інші. На сором мені, у цьому році, можливо вперше, ми не проводимо першості області. Але проводимо Кубок Полтави з волейболу. Набралося 16 команд, хоча було й більше бажаючих, залів у нас вистачає, всі керівники йдуть назустріч.

Із днем народження ювіляра вітали численні друзі з усього світу, а святкуватиме Ігор Сергійович у своєму стилі. Спочатку гості зіграють міні-турнір на призи винуватця події, потім відвідають матч 14 туру чемпіонату України з волейболу серед чоловічих команд суперліги: «Фаворит» (Лубни) – СВК «Буревісник» (Чернігів). А ввечері – до святкового столу…
Володимир Сулименко, 18.03.2013, 16:421521
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31
<липень