24 червня 2019 • № 25 (1561)
Rss  

Локомотив її любові

У своїй рідній Мазурівці Полтавського району вона ще у школі була лідером: добре вчилася, виявляла хороші організаторські здібності. Але ж ми знаємо, як тяжко зазвичай буває сільським дітям «пробитись» у житті, знайти в ньому своє місце. Можливості у селі надто обмежені, а в місті підтримки нема… Тож після закінчення «семирічки» Ольга Дяченко (на фото) поїхала «шукати щастя» до Полтави, де навчалась у професійно-технічному училищі №9, працювала… токарем на турбомеханічному заводі. А потім доля несподівано поєднала її з армією: коли працювала у міськвійськкоматі, їй запропонували роботу в училищі зв’язку. Та для цього треба було вступити на військову службу, пройти спеціальну підготовку... Це їй теж виявилося під силу, тож невдовзі вже носила сержантські погони.

А от на залізниці опинилася, можна сказати, випадково. Народила доньку, але після виходу з декретної відпустки довелося задуматися: куди далі?

– У мене подруга саме працювала на залізниці, – говорить Ольга Семенівна, – вона й покликала до себе...

Працювала оператором станції Супрунівка, диспетчером, заступником начальника станції… За цей час закінчила Харківський технікум залізничного транспорту і Московську вищу школу профруху ім. М.Шверника. 1996 року Ольгу Дяченко призначили начальником станції у Супрунівці. А ще через чотири роки прийняла станцію Полтава-Київська. Колектив зустрів тепло, тож швидко зуміла налагодити роботу так, щоб кожен уболівав за результати спільної справи. Не випадково лише за півроку станція стала кращою в дирекції. А в березні 2002 року Ольгу Семенівну Дяченко призначено начальником Полтавської дирекції залізничних перевезень Південної залізниці.

…Залізничники – люди особливі. Їхня головна риса – надійність. А ще – здатність працювати

24 години на добу, а то й більше, як люблять жартувати самі залізничники. І, звісно, для них мірилом успіху завжди є злагоджена робота всього колективу.
– Адже поодинці ми нічого не значимо, – каже Ольга Сергіївна, – бо така вже специфіка роботи: всі – за одного та один – за всіх. До речі, мої колеги поділяють думку, що залізничник – це не професія, це – покликання.

…У чому секрет її успіху? За 41 рік роботи на заводі довелося мати справу з багатьма керівниками, та більшість із них завжди казали: «Роби, вирішуй, виконуй!...». Ольга Семенівна ж завжди каже: «Робимо, вирішуємо, виконуємо!..». Для неї важливо бути не тільки керівником, а й партнером, спонукаючи своїм прикладом до роботи й колег. Це так просто і… так складно!

– А ще важко поєднувати роботу з турботою про близьких, – каже Ольга Семенівна. –Та я із задоволенням завжди йду на роботу і повертаюся щаслива, коли протягом трудового дня вдається виконати все намічене. Тому ввечері залюбки берешся і за домашні справи…

Попри величезну зайнятість вона завжди гарна, елегантна. А ще дуже любить квіти, особливо троянди, які сама й вирощує. В народі кажуть, це притаманно лише добрим людям. Почесний залізничник, заслужений працівник транспорту України Ольга Дяченко підтверджує і цю істину.

Олександр Лукомінський
Павєл Москалюк, 27.03.2013, 16:541040
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
<травень