21 серпня 2019 • № 33 (1569)
Rss  

Брати Капранови: «кобза-реп» на «Янгольському шабаші» в Полтаві

Цими днями до Полтави завітали відомі українські видавці, публіцисти, громадські діячі та передусім письменники брати-близнюки Віталій і Дмитро Капранови.

За один день візиту вони встигли дуже багато – презентували студентам університету економіки й торгівлі свій роман «Щоденники моєї секретарки», показали літературну програму «Любіть українок» в обласній бібліотеці ім.І.П.Котляревського, а під вечір влаштували «Янгольський шабаш» із полтавськими поетами в одному з місцевих клубів.

Автограф від братів Капранових для «Полтавського вісника».
Капранови не вважають себе ані музикантами, ані композиторами, вони просто «омузичнюють» вірші, роблячи їх доступними більш широкій аудиторії та виконують їх під супровід кобзи й чудернацького інструмента, який називають «надувним піаніно». Стиль, у якому грають, вважають сумішшю кобзарської традиції та реп-музики, тому й називають його «кобза-репом». Долучитися до творчості майстрів влучного слівця прийшли десятки людей, у залі не було вільних місць, декому з глядачів навіть довелось стояти.

Кореспонденту «ПВ» вдалося поспілкуватись із Віталієм та Дмитром буквально за декілька хвилин до початку «шабашу». На запитання брати відповідали разом, часто говорячи одночасно, але не перебиваючи, а навпаки, доповнюючи один одного.

– Яких наслідків ви очікуєте від дійства, що відбудеться за декілька хвилин у цій залі?
– Головною складовою будь-якого шабашу стає натхнення, а шабаш, який удався, характерний передусім тим, що зранку трішки соромно за те, що було вчора. Сподіваємось, що завтрашній ранок теж не стане винятком з цього правила, заснованого на власному досвіді.

– Яким чином ви відбираєте молодих поетів, котрі беруть участь у ваших виступах?
– Наш сайт «Гоголівська академія» вже давно став інтернет-домівкою для багатьох молодих поетів, вони там кучкуються, створюють літературні тусовки, деякі навіть одружуються. Для нас усі українські поети – єдине літературне угруповання, і ми співпрацюємо з ними вже близько десяти років. Часто саме ця молодь і запрошує нас до міст, де проживає, а ми дякуємо їм, презентуючи її рідній публіці.

– Ви багато пишете про жінок, ви їх дуже любите й практично обожнюєте. На кого, на вашу думку, має бути схожа ідеальна українська жінка?
– Головне, що вона не повинна бути ні на кого схожою, навіть на українську жінку. Вона – абсолютна індивідуальність із власними зразками гармонії та краси. Коли жінок починають міряти кілограмами, сантиметрами чи кольорами, це неправильно. Жінка багата своєю особистістю, індивідуальністю. Зараз якусь жіночку виставляють у телевізор, кажуть, що вона красуня, і багато хто прагне наслідувати цей зразок. Відповідно жінки стають однаковими та невиразними у своєму прагненні походити на нав’язаний їм ідеал – це великий гріх, утрата Божої іскри. Скоро вже свою жінку із чужою поплутаєш і навіть не помітиш. А жінки, які ходять до одного пластичного хірурга, взагалі як сестри-близнючки. Тому ми любимо натуральних жінок без синтетики, а головне – упевнених у собі, бо справжня жіноча краса – то внутрішнє відчуття гармонії жінки із собою. Саме на це й «купуються» чоловіки – на блиск в очах, на впевнену поставу та ходу. За впевненою в собі жінкою і незнайомий чоловік бігтиме два квартали, навіть не розуміючи навіщо.
Молоді полтавські поети Роман Повзик, Ніка Новікова та Анна Єгорова склали визнаним митцям гідну компанію.
– За якими критеріями ви впізнаєте українок, перебуваючи за кордоном?
– Упізнати українку за кордоном дуже легко – вона завжди в міні. Інші навіть не в довгих спідницях – усі в штанах. Ми нічого не маємо проти штанів, але коли всі прекрасна стать в них – це катастрофа. За кордоном прекрасна стать втрачає себе, українки ж пишаються тим, що вони жінки. Їм непотрібна рівність з чоловіками. Тому що вони вищі. Якщо прирівняти їх до чоловіків, вони багато втратять, тому, слава Богу, фемінізм у нас не приживається, і хай так і буде надалі.

– Ви вже не вперше завітали до нашого міста. У вас особливі стосунки із Полтавою?
– Полтаву ми любимо давно і ніжно. Тут можна жити, тут люди дивляться одне одному в очі, тут вітаються, ходячи вулицями, і тут можна відчувати себе не додатком до роботи та громадського транспорту, а людиною, яка сама вирішує, якими дорогами їй ходити.
– Трішки про поезію. Багато хто може зримувати вісім-десять рядків, але не кожний є поетом. Про що і як має говорити справжній поет?
– У нашому романі є уривок, який стосується критеріїв мистецтва. Це абсолютно реальний випадок, ми просто використали його для роману. Одного нашого знайомого бізнесмена спитав його водій, як відрізнити добру картину від поганої? Бо веде сина в музей, а той буде питати, яка з картин краща. А бізнесмен йому і каже: «Ти картину Айвазовського «Дев’ятий вал» бачив?». Той відповідає: «Бачив». «Ну і як тобі?». Ну водій і є водій, то й каже: «Пи…ць!», а бізнесмен йому: «Так ось тобі і критерій – якщо є пи…ць, то картина гарна, якщо ж немає – то пробач...». З поезією така ж ситуація: якщо є внутрішнє відчуття глибокої насолоди – то гарні вірші. Ми не готові ділити поетів на хороших і поганих, ми ділимо їх на поетів нашого кола та всіх інших. Усі поети різні, але різні і слухачі: комусь потрібен Жадан, який чаклує, комусь – Поліжака, який вибухає, іншим – Ірванець з його тонкою іронією, декому – Савка, яка просто з півоберта заводить слухачів.

– Які труднощі сьогодні відчуває українська література?
– В Україні багато сильних письменників, але практично відсутній літературний процес як такий. Цей процес передбачає не тільки написання текстів, а й видання книжок, зворотний зв’язок між автором і читачем, якісь літературні змагання. Саме в такому процесі й загартовуються майбутні великі імена.

– А як щодо українських поетів, що живуть у російськомовному середовищі й пишуть російською, ви готові допомагати і їм також?
– Як читачі ми, звісно, можемо оцінити гарний вірш російською мовою, адже знаємо її непогано. Але як видавці та продюсери ми оремо ниву рідної, української літератури. Проте й іншомовні твори українців цікаві для нас – щороку на фестивалі «Країна мрій» ми організовуємо фестиваль літератур народів України: там звучать твори російською, татарською, ромською, грецькою, гагаузькою та іншими мовами. Там відбувається культурний діалог, який стає цікавим для всіх присутніх. Але окремо продюсувати іншомовну поезію ми не можемо собі дозволити – як із фінансових, так і з ідеологічних причин.

– Дякую за цікаве спілкування та чекаю на наступний візит, адже, судячи з кількості людей у залі, не тільки ви любите Полтаву, а й вона вас.

Окрім пісень та віршів у виконанні Капранових, полтавці мали змогу побачити, а головне, почути виступ трьох молодих, але вже доволі відомих полтавських поетів: Ніки Новікової, Романа Повзика та Анни Єгорової.

Усупереч своїй назві «Янгольский шабаш» пройшов у дружній та невимушеній атмосфері, залишивши всім присутнім надію на те, що подібні зустрічі з цікавими творчими людьми ввійдуть у звичку і проводитимуться в Полтаві регулярно.
Павєл Москалюк, 03.04.2013, 15:281192
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31
<липень