13 грудня 2018 • № 50 (1534)
Rss  

Ніна Кірсо: Якщо хочеш лишатися на досягнутому рівні, треба постійно рухатися

Певно, кожен із нас хоч раз ловив себе на думці, що хотів би запитати у людини, яка досягла вершин у своїй сфері, як їй це вдалося, яка вона у повсякденному житті, як долає труднощі й негаразди, як радіє, як вирішує для себе питання буття. «Дотягнутися до зірки» допоможе наша нова рубрика – «Віч-на-віч». Ми будемо запрошувати до розмови полтавців, котрі стали відомими, популярними, авторитетними. Сподіваємося, їхній досвід комусь стане в пригоді, допоможе знайти відповіді на питання, що хвилюють. Наша перша зустріч із Ніною Кірсо – солісткою і співпродюсером відомого гурту «Фристайл», концерт якого, до речі, у Полтаві відбудеться 23 травня.

– Ніно, своєю діяльністю ви довели, що необов'язково творчій людині жити у столиці, аби реалізуватися і стати відомою. А що, з вашого досвіду, для цього потрібно?
– Час диктує свої умови, дає інші можливості. І зараз незамінними у роботі стали сучасні технології, інтернет. Тож потрібно обов'язково їх вивчати. Але найголовніше – іти по життю і робити свою справу. Якщо ти щось робиш, тебе обов'язково знайдуть. Але, на жаль, часто-густо першими це зроблять аферисти. Тому не слід хапатися обома руками за першу-ліпшу пропозицію. Гурт «QWEEN» на початку своєї кар'єри виставив досить високі вимоги звукозаписувальній компанії, яка запропонувала співпрацю, – і це було досить зухвало для ще невідомого колективу, але дуже правильно з точки зору грамотного підходу до справ бізнесу. Потрібно розуміти, чого ти хочеш і що за це готовий віддавати. Шукай, думай, спілкуйся. Які б поради хто не давав, доки шишки не наб'єш, результату не отримаєш.

– Часто люди, зокрема й артисти, прагнуть швидкого злету, успіху у своїх справах. Це добре, чи все ж таки краще дотримуватися принципу «тихіше їдеш – далі будеш»?
– Краще, коли успіх приходить поступово. Коли щось швидко з'являється, ти не встигаєш усього зрозуміти – охопити розумом ситуацію, і робиш багато помилок. Будь-які стрімкі злети небезпечні, вони можуть розірвати сімейні стосунки, колектив. Слава затьмарює очі, виникає велике напруження, яке перевертає свідомість. Не варто прагнути миттєвого, приголомшливого успіху. Це як узяти в руки вогонь – він може тебе спопелити.

– В одному з інтерв'ю ви говорили, що головне в житті – правильно вирішувати,… що головне. Чи швидко ви робите важливий вибір?
– Правильно розставити пріоритети, швидко виокремити важливу мету мені допомагає логічний склад розуму. У будь-який момент ухвалення рішення я відчуваю так звану точку неповернення. Сьогодні я вирішила так, завтра можу передумати, але головне те, що відповідальність за рішення лежить на мені. Навіть якщо ти помиляєшся, не треба впадати у відчай. Я завжди кажу так: «Дай мені, Боже, сили спокійно зробити все, що я можу, і зі спокійним серцем прийняти все, чого я не можу зробити». Не все в житті залежить від нас.

– Вам доводиться спілкуватися, працювати з великою кількістю людей. Чи легко знаходити спільну мову з усіма?
– Життя – це школа. Треба вчитися на щось заплющувати очі, шукати компроміс, не давати накопичуватися проблемам. Слід уміти бути потрібним людям. Але всі люди різні, як розібратися, чим тобі займатися? Мені допомагає Біблія, спілкування з Богом. Він не хоче, щоб нам було погано. Значить, у спілкуванні з іншими я повинна зважувати всі інтереси, робити так, щоб і мені було добре, й іншим. Я терплячий керівник, мені дуже шкода звільняти з колективу людей через професійну непридатність. Такий вердикт важко виносити. Легше розлучитися з підлою людиною, яка плете інтриги чи поглядає «на сторону».

– Існують речі, яких би ви не могли зробити ні за які гроші?
– Мене не можна купити. Мені можна просто дати гроші. Але будь від кого я допомоги не прийму. У мене бували випадки, коли прихильники дарували гроші, але вони не робили це на п'яну голову чи спонтанно. Коли людина висловлює бажання допомогти матеріально, я завжди говорю: «Навіть якщо ви передумаєте, спасибі вам за те бажання, що у вас виникло». Енергія бажання нікуди не зникає, вона так чи інакше буде реалізована.

– Можете імпульсивно витратити велику суму грошей?
– Ні. З тієї простої причини, що особисто в мене великої суми нема. У мене вінчаний шлюб, тому будь-яке важливе рішення я ухвалюю разом із чоловіком. Іноді імпульсивно в деякі моменти життя ми готові викинути значну для нас суму грошей. А коли свою трату потрібно аргументувати іншій людині, починаємо замислюватися: а наскільки нам це потрібно? Ми з Анатолієм не тринькаємо грошей, так вчимо і сина.

– Із чоловіком ви живете і працюєте разом уже більше 25 років. Чи доводилося за цей час надовго розставатися? Як переносите розлуку?
– Часто гастролюємо, їздимо у справах, тож і розлуки неминучі. Найбільше, певно, розставалися на сорок днів, коли я була на гастролях у Німеччині. Але я завжди відчуваю незриму присутність, підтримку людини, яку люблю, за яку переживаю. Коли з'явилися мобільні телефони, скайп-зв'язок, усе стало набагато простішим. Якщо вдома ми можемо і посваритися, то на відстані душа завжди відкрита для допомоги, підтримки.

– Яка ви мама – більше друг чи наставник?
– Друг для Максима більше тато. Для хлопчика мама – це мама. Думаю, син мені довіряє, щиро спілкується. Звісно, я дивлюся на його оточення, з ким дружить, даю якісь поради. Багато в ньому мене радує, щось хочеться прищепити, але важко ламати, адже щось у ньому закладено від природи. Доводиться приймати дитину такою, як вона є. Ми на сина не тиснемо, привчаємо до порядку, відповідальності. Хочемо, щоб він навчився спілкуватися зі світом, жити з ним у мирі.

– Усі ми родом із дитинства. А який найяскравіший спогад про нього?
– Коли була малою, моїм світом був наш двір. Територія світлого простору була дуже маленька. Усе що далі, здавалося невідомим і небезпечним. Потім він розширився до меж району навколо школи, далі – до меж міста. У дитинстві було стільки порожнього простору, що його нікуди було дівати. Зараз для мене світ навколо такий наповнений, я досі його відкриваю. Тож що могло бути яскравішим у дитинстві, ніж очікування подальшого життя.

– Ви багато гастролюєте, їздите у справах. Які речі неодмінно повинні бути з собою?
– У мене в сумці завжди лежить маленька книжечка Нового заповіту, котру мені колись подарували мої прихильники. Завжди зі мною, звісно, телефони, записні книжки, концертні костюми, якщо їду на концерт. Обов'язково беру якусь духовну книжку. Проведений у потязі чи літаку час для мене – це час не для байдикування, а для духовного виховання себе. Якщо людина не росте духовно, вона опускається. На одному рівні залишатися неможливо. У книжці «Аліса в країні чудес» один персонаж говорить: «Щоб залишатися на місці, треба дуже швидко бігти». Так і в житті. Якщо хочеш лишатися на досягнутому рівні, треба постійно рухатися. Людина всередині себе повинна жити, горіти, у ній мають бути бажання. Але вони повинні бути угодні Богу, тоді він благословить, щоб вони здійснилися.
Наталія Вісич, 23.05.2013, 12:341716
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31
<листопад