20 травня 2019 • № 20 (1556)
Rss  

Марина Скоробогатова:

24 травня відзначається День слов’янської писемності й культури, а 25 травня всі лінгвісти, учителі-мовники, перекладачі, викладачі та студенти філологічних факультетів відзначають своє професійне свято – День філолога.

Аспекти вивчення рідної мови у школах ми обговорюємо з учителем української мови та літератури Полтавської гімназії №13, педагогом з майже двадцятирічним стажем роботи, яка свого часу закінчила Харківський державний університет імені В.Н.Каразіна, Мариною Скоробогатовою:

– Марино Дмитрівно, які тенденції розвитку сучасної української мови ви відзначили б? І які як викладач-філолог ви бачите тут складнощі?
– Хоч як парадоксально, голов-на складність як у викладанні, так і у вивченні мови – у нашій… двомовності. Адже, повертаючись з уроків у свої родини, наші діти часто переходять не стільки на чисту російську чи українську мову, скільки на наш «рідний» полтавський суржик. Та, з іншого боку, на моє переконання, двомовність – це великий плюс: чим більше мов, культур інших народів ми вивчаємо, тим стаємо багатшими. Завдання ж і вчителів, і батьків – навчити дитину правильного ставлення до рідної культури, розуміння постійного вдосконалення своїх знань.

– Мабуть, до «зміління» цього розуміння «доклав руку» й інтернет? Адже від нього «потерпають» не тільки діти, а й ті ж батьки, котрі поринають з головою у віртуальні світи, залишаючи напризволяще своїх нащадків?
– Інтернет, звичайно, потрібен усім: він дає доступ до книжок, яких не можна дістати в бібліотеці, іншої інформації, розширює кругозір. Та головна небезпека в тому, що діти, послуговуючись електронними книжками, підручниками, розвивають насамперед зорове сприйняття матеріалу – а значить у них менше «працюють» душа, почуття. Вони «включаються» лише тоді, коли до рук потрапляє «жива» книжка, коли під час читання відчувається кожний психологічний нюанс, «дихання» самого автора і тієї епохи, яку він описує.

– Цікаво дізнатися, а якими українськими творами вам найбільше вдається на своїх уроках зворушити «технізовані» XXI століттям дитячі розум і душу?
– Це все ті ж безсмертні твори, на яких виховувалося й наше покоління в роки шкільної юності: новели Коцюбинського, «Кайдашева сім’я» Нечуя-Левицького, поезії Шевченка, Франка, Лесі Українки… Але чого б ми не навчали дітей у школах, вважаю найпершим своїм завданням як учителя – виховати своїх учнів справжніми людьми, зі співчуттям до інших, потребою допомогти слабшим. Ці риси – необхідний фундамент для будь-якої професії.

– Але ж як нелегко прищеплювати ці якості за нинішніх умов, коли зусібіч – і з інтернету, і з телеекранів – хвилі жорстокості, насильства, вседозволеності!.. А чи не сприяє тій же «технізації» юного розуму ще й Болонська система освіти, з якою нинішні учні зустрінуться при вступі до вишів?
– Тут є як позитивні, так і негативні моменти. Скажімо, учні долають престижні за своїм «солідним» європейським звучанням ступені навчання – бакалавр, магістр тощо. Однак ці сходинки у сучасній освіті далеко не завжди вказують на талановитість, обдарованість учня, а більше свідчать про фінансову спроможність батьків улаштувати своє чадо до більш-менш престижного вишу. Через це діти нерідко позбавлені права обирати фах за покликанням. Адже, як зазначав наш уславлений український філософ Григорій Сковорода, «виховання людини повинно бути спорідненим з її природою», вона повинна зрозуміти, що їй потрібно, а потім бути в гармонії зі своєю професією.

– Не секрет, що вчителів, які погоджуються присвятити себе роботі в школі, нині не так уже й багато… Чимало з них не бажають «морочитися» з проб-лемним підростаючим поколінням і йдуть, зі змінним успіхом, «сіяти добре й вічне» в інші професії.
– На жаль, це так. Тому учителів, відданих своїй справі, а серед них і мої чудові колеги, без перебільшення можна назвати справж-німи подвижниками. Особисто я вважаю, що, обравши одного разу душею й серцем професію вчителя, неможливо їй зрадити. Адже на нас, учителів, зі сподіванням і прагненням нашого дорослого розуміння їхніх проблем, їх прагнення пізнавати світ дивляться дитячі очі!

– Марино Дмитрівно, і на останок порадьте, будь ласка, тим, хто бажає вдосконалювати свої знання або тільки-но починає вивчати нашу мову, якими словниками, довідниками найкраще користуватися?
– Насамперед бажано навчитися контролювати себе й учити своїх дітей не вживати чужорідних слів, аби уникати розмовного суржику, а також побільше читати тлумачні, фразеологічні словники – для розуміння змісту слів й образного прикрашання своєї мови. Й уважніше ставитися до написання нових слів, які з’явилися, так би мовити, за велінням доби. А загалом – глибоко шанувати й берегти рідну мову, адже народ, який втрачає свою культуру, втрачає свою душу і взагалі може зійти з історичної арени.

– Щиро дякую за розмову!
Світлана Тренич, 23.05.2013, 14:092519
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31
<квітень