11 грудня 2018 • № 49 (1533)
Rss  

Наталія Святцева: Єдине маю на меті — добро творити у житті

Напередодні Дня захисту дітей ми запросили до розмови віч-на-віч людину, котра 18 років працюючи з дітьми та молоддю на телебаченні, сама залишається в душі непосидючою і невгамовною дитиною – старшого редактора ТБ, завідуючу редакції телепрограм для дітей та юнацтва, керівника дитячої студії телебачення «Разом» обласної державної телерадіокомпанії «Лтава» Наталію Святцеву.

– Наталіє Василівно, ви стільки часу проводите з дітьми, працюєте з ними, навчаєте телевізійних премудростей. Що для вас найскладніше і найприємніше в цій роботі?
– Найскладнішим було і залишається вміння контролювати, опановувати себе, щоб ті вимоги, які я висуваю до своїх підлеглих, були адекватними, не захльостували їх, щоб вони розуміли, чого я від них хочу. Для мене важливо вміти бути саме зрозумілою, почутою і в той же час уміти зрозуміти тих, хто поруч зі мною. Уміти працювати – це найважче за все. Я оступаюся, роблю помилки, тому що це людське. Без цього ніяк. Коли я починаю говорити «Найкращий вчитель…», діти хором відповідають: «…це помилка, яку ми виправляємо». Треба давати молодим можливість помилятися. Але дуже важливо в миті їхніх помилок бути поряд і змусити виправити ситуацію. Лише тоді буде хороший результат. Найбільша професійна й особиста радість – це коли людина перемагає себе, не складає рук і якісно доводить справу до кінця.

– Діти, з якими працюєте, для вас це…
– Якщо чесно, то мені ніколи не хотілося працювати з молоддю і дітьми. Думала бути ким завгодно: лікарем, спортсменкою, навіть піаністкою… А працювати з дітьми… Це дуже важко й відповідально. Але Господь розпорядився інакше. Люди, які працюють зі мною, дорослі й малі, для мене це своєрідний матеріал, який треба підтримати, вміти розвинути, підштовхнути і змусити працювати на хороший, позитивний результат. У кожній людині в якійсь мірі обов'язково є хороше. І дуже важливо не пригнітити особистості. Я тягнуся до людей відданих, чистоплотних у стосунках, які вміють жертвувати.

– Три чверті вихованців вашої студії пов'язують своє подальше життя із телебаченням, журналістикою. А що, крім майбутньої професії, дає в плані особистісного розвитку ваша студія?
– Дуже сподіваюся, що наш колектив зміцнює життєві позиції юних особистостей. Наша студія не колгосп, де всі повинні працювати і танцювати під дудку керівника Святцевої. Це дуже складний організм, у якому формується особистість, виховується і розвивається все краще, що в ній є. І все це використовується в контексті того, що ти повинен відчувати плече ближнього, тому що засіб масової інформації – це не робота однієї людини. Поряд з тобою завжди знаходиться редактор, журналіст, оператор, ведучий, кореспонденти, велика команда техніків. Ти не можеш сам створити телебачення. Наш девіз уже багато років: «Ми тільки тоді чогось варті, коли ми разом».


Ми виробляємо в дітей уміння вирішувати складні життєві ситуації. Сучасні діти отримують дуже багато всього готового. Вони не вміють читати книжок, на папері висловлювати свої думки. Зайшов в інтернет, «клікнув» – і все знайшов. У дітей немає потреби з'ясувати, що і як створюється, що є першоджерелом того чи іншого явища. Відсутня мозкова праця. Для мене важливо, щоб дитина була поставлена перед фактом – треба вирішити ту чи іншу проблему, і навчилася це робити.

Завантажуємо студійців працею в будь-якому напрямку, щоб виховати, допомогти їм позбутися власних негативних моментів, котрі заважають у спілкуванні та самореалізації: обурення, образа, незадоволення, амбіції, які можуть негативно вплинути на іншу людину. У жодному разі не допускаю, щоб люди ображали одне одного. У студії є діти з сімей різного матеріального достатку. Але у спілкуванні один з одним вони не відчувають цих відмінностей. Ми приходимо до цього. У нас панує дружба, взаємна повага, любов, старші обов'язково дбають про малюків.

Дуже обережно, поступово занурюємо дітей у систему складного телевізійного виробництва. Зі студії вони виходять, маючи спеціальність. На практиці наші студійці, котрі тільки закінчили загальноосвітню школу, вміють робити те, чого не можуть робити випускники факультетів журналістики. І сьогодні наша студія – це продукт роботи і підтримки всього колективу та керівництва телерадіокомпанії «Лтава». У жодному місті України державні телеканали не підтримують у своєму штаті подібних колективів. Це правда.

– У людей, котрі працюють у ЗМІ, й особливо на телебаченні, не буває двох однакових днів. Це надзвичайно цікаво, але й нелегко. Як відновлюєте сили, де черпаєте натхнення?
– Специфіка роботи журналіста в тому, що кожен новий день не має аналога. І лише від самого журналіста залежить те, яким він буде. Можна працювати з матеріалом, який до тебе «приплив», а можна самому йти на пошуки. У нашій роботі є три основні сходинки – знаходимо матеріал, обробляємо його і подаємо глядачеві. Наскільки ти зможеш розширити кругозір свого журналістського спрямування, настільки повним і змістовним буде твоє життя. Мені не раз пропонували роботу в цікавих та привабливих місцях Одеси, Києва тощо… Але щоразу відмовлялася, бо люблю те, що я роблю тут, у Полтаві. З нашими студійцями ми багато відпочиваємо поза
межами телецентру. Традиційними стали велопоходи, туристичні мандрівки, зимові пішохідні походи, нічні дозори, квести. Люблю гори, скелі, люблю простір, не засмічений урбанізацією. Я турист по натурі, рюкзак на плечі – і вперед.

Дуже люблю людей. Просто відпочиваю, коли роблю щось для когось, можу показати свою любов. Прошу в Господа, щоб він якомога довше продовжив мої дні тут, на землі, в активності, здравії й можливості любити, зігрівати, підтримувати і віддаватися людям. Єдине маю на меті – добро творити у житті. Це і є відпочинок. Так я реально акумулюю свої сили.

– Робота на телебаченні – більша частина вашого життя. А що складає решту, хто ваші найближчі люди?
– На пальцях однієї руки можу перелічити людей, яких вважаю близькими. Друзів дуже мало. З віком усе менше і менше хочеш, щоб у твоє життя втручалися люди, які потім стануть для тебе дорогими і значущими, адже друг – це відповідальність. Ти повинен не лише енергетично й емоційно живитися від цієї людини, а й покладаєш собі на плечі відповідальність за її проблеми, страждання, болі. Дружба – наче вогнище, у яке постійно потрібно підкидати дрова. Це не так уже й легко. Є приятелі, добрі, щирі знайомі. Я люблю всіх людей, іноді здається, що моє серце може розірватися від любові. Але мої болі, неміч, спокуси, проблеми, гріхи знають одиниці.
Моє життя поза межами телекомпанії – це світ відданості людям, яких я люблю. Я відчуваю велику кількість Божих благословень, котрі линуть на мене потоком, що збиває мене з ніг. Дай Бог мені встояти до кінця життя і все це витримувати.

– Ви вірите в щасливий випадок?
– Абсолютно все, що трапляється в житті людини, відбувається не просто так. Усі події – це уроки або нагороди. Господь нам усе надсилає або допускає, це беззаперечно. Я в це вірю. Дякую Йому за болі, за горе, страждання, випробування мого терпіння, за радощі, за людей, корі трапляються мені, за висоти і падіння. Як я можу вірити у випадковості, якщо я вірю в Бога? Це взаємовиключні речі.

– Чого вам не вистачає для повного щастя?
– Часу й іноді грошей доїхати туди, куди мені хочеться. У мене є вдома зошит, у який я записую імена людей, за яких молюся, там уже більше тисячі імен. А на останній сторінці – список із п'яти-шести матеріальних речей (за декілька років він не збільшився), яких мені дуже хочеться. У ньому є різні речі. Був, наприклад, холодильник, недавно друзі допомогли його придбати. А ще там записане місто, у якому хочу побувати, – Єрусалим. Це моя мрія.

– Ви щодня спілкуєтеся з дітьми. Як вважаєте, від чого їх потрібно захищати?
– Є така закономірність: якщо до 11 – 12 років дитина ходить неохайна, напівголодна, недолюблена, нерозвинута, то це провина дорослих. Від дитини щось можна вимагати, коли вона сформована. Дітей треба захищати від дорослих, які дошкуляють їм, від дорослої байдужості, недбальства. Якщо батьки не можуть приділити дитині час, а в матеріальному сенсі дають їй усе що завгодно, то навіть від таких дорослих дітей треба захищати. Кожна дитина унікальна, кожну можна ліпити, як пластилін. Головне, потрібно розуміти, який матеріал потрапив тобі до рук, щоб із пластиліну не зробити якийсь цементний заміс.

З біографії:

Наталія Святцева – корінна полтавка, у 1988 р. закінчила спеціалізовану загальноосвітню фізико-математичну школу №6. За першою освітою – учитель російської мови та літератури, спеціальність здобула у Полтавському педагогічному інституті ім.В.Короленка. Сім років працювала у ЗОШ №4. Брала активну участь у роботі міського й обласного комсомольських штабів, займалася громадською роботою.

Щоб подолати фізичну слабкість, викликану частими хворобами, почала займатися спортом, зупинилась на карате кіокушин-кай. У старших класах і в студентські роки захоплювалася бардівською піснею, навчилася грати на гітарі, пише пісні.

У 1995 р. прийшла працювати у Палац дитячої та юнацької творчості методистом по роботі зі старшокласниками. Поворотним моментом у житті стала пропозиція створити осередок, у якому б молодь і діти займалися підготовкою телевізійних матеріалів, тобто випускали б дитячі та молодіжні телепрограми. Першою технічною базою підготовки телепрограм стала телекомпанія «ЮТА-ТВ». Через півтора року перейшла на ОДТРК «Лтава», де зросли ефірні обсяги, з'явилися нові серйозні можливості, а також стало реальністю брати участь у національних і міжнародних телефестивалях та фахових конкурсах. Згодом на ОДТРК «Лтава» був створений новий структурний підрозділ – редакція підготовки програм для дітей та юнацтва, Наталія Святцева стала її керівником. У студії нині навчається понад шістдесят дітей віком від 4,5 до 18 років.

У 1999 році 29-річна Наталія стала наймолодшим в Україні заслуженим журналістом. Єдина в Полтаві жінка-журналіст, яка є телеоператором. Дуже любить знімати, на світ дивиться як через відеошукач.

Поряд із собою не терпить людей ледачих, небагатих розумом і байдужих. Сама працює віддано та напружено і вимагає від інших відповідальної, добропорядної і якісної роботи.

Усім відомі телепроекти студії дитячих і молодіжних програм «Разом», «Мариманія», «Життя дивовижних ляльок», «Ти молодий», «Діти», «Гостинець від Телесика», «Шкідні новини», «Малюємо разом».

У 2003 році Наталія Святцева за направленням телекомпанії «Лтава» підтвердила фахову освіту, навчаючись у Київському телерадіопресінституті. У 2010 році закінчила Ірпінську духовну семінарію. Нещодавно з допомогою друзів видала новий альбом авторських християнських пісень «Є у мене втіха».
Наталія Вісич, 31.05.2013, 15:111669
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31
<листопад