21 липня 2019 • № 29 (1565)
Rss  

«Від Наталки Полтавки» до «Різдвяних мрій... »

Виникнувши ще в часи Давньої Греції, театр залишається одним із важливих видів сценічного мистецтва, яке має величезний вплив на душу особистості. Наявність театру – ознака зрілості міста та його жителів. Саме таким містом вважається Полтава, яка має давні театральні традиції.

Історія Полтавського театру

Полтавський драматичний театр – один з найстаріших в Україні. Його діяльність пов’язана з такими корифеями української сцени, як І.П.Котляревський (був першим директором театру), М.Щепкін, М.Городенський,К.Нальотова (перша виконавиця ролі Наталки Полтавки), М.Л.Кропивницький,П.Саксаганський, М.Садовський,М.Заньковецька, О.Герцик, І Козлов-ський.

Саме для цього театру І.П.Котляревський написав п’єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», які відкрили історію українського професійного театру. У листопаді 1938 року у виставі «Наталка Полтавка», поставленій на відзначення 100-річчя від дня смерті І.П.Котляревського, брала участь народна артистка СРСР М.І.Литвиненко-Вольгемут. Вступне слово перед виставою виголосив український поет М.Т.Рильський.

З історії театру відомо, що театральну завісу для нового приміщення театру, яке відкрилося у 1898 році, розписав наш земляк художник Г.Г.Мясоєдов. На завісі він зобразив відомі всім полтавські реалії: прекрасну українську природу, Хрестовоздвиженський монастир, околиці міста, дорогу, якою їде чумацький віз, запряжений парою волів. Ліворуч дороги сидить кобзар, в обличчі якого можна знайти портретну схожість з Т.Шевченком, і грає на кобзі слухачеві, що знаходиться поруч і дуже схожий на М.Гоголя. Поряд стоїть, опершись на ціпок, дівчина, яка гнала гусей додому і, почувши пісню, забула про них. Відомий художник підніс свою роботу як дар місту. Нині полотно зберігається у Полтавському краєзнавчому музеї.

Театральне життя Полтави відобразилося навіть у її топоніміці: у місті є два Театральних провулки, що знаходяться у районі школи № 7.

У житті країни були революції, війни. Але найперше, що робили в Україні після страшних потрясінь, це відбудовували театри. Полтава за будь-якої влади залишалася театральним містом. За свідченням істориків, упродовж 1919 – 1920 років у нашому місті діяло багато театральних колективів: Товариство українських драматичних артистів, Полтавська російська драматична трупа профспілки артистів та трудівників сцени, Полтавський оперний театр (існував до 1929 року) та багато інших.

Старожили Полтави пригадують, як у важкі повоєнні часи театральні вистави відбувалися у приміщенні школи № 3. Людям було тяжко, але нестримне бажання духовної розради, прагнення до краси перемагало й вабило їх до театру, тому зал був завжди переповнений.

На ознаменування 100-річчя від дня народження М.В. Гоголя 7 листопада 1958 року відбулося урочисте відкриття теперішнього приміщення музично-драматичного театру ім. М.В. Гоголя (по вулиці Жовтневій, 23). Значний внесок у розвиток Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру зробили народні артисти УРСР Т.Кислякова, В.Кожевникова, В.Конопацький, Г.Лазарєва, В. Мірошниченко, Б.Прокопович, С.Сміян, В.Смоляк, В.Сумський, заслужені артисти УРСР Р.Олексієнко, В.Волкова, В.Кашперський, В.Миронович, І.Моровщик, Л.Онищенко, Г.Опанасенко, К.Сидорчук, П.Лисенко, П.Юзефович, заслужений діяч мистецтв УРСР Є.Головатюк, А.Пундик, народний художник УРСР В.Геращенко. Сьогодні полтавцям добре відомі імена таких акторів, як народні артисти України Ю.Попов, Н.Ножинова, Ж.Северин, В.Голуб, заслужені артисти України В.Репенко, О.Зазимко, В.Гостіщев, М.Дудник, М.Томм, артисти М.Іванова, О.Любченко, Т.Любченко, Г.Харченко, Л.Тимофеєва, О.Кузьменко, С.Прокопович, В.Ягодка, О.Галатченко, С.Озерянко, В.Шевченко, Б.Чернявський, В.Морус, Г.Продайко, Т.Зінченко, І.Яковенко, Н.Савченко, Н.Посухова, О.Чернявська та багато інших.

Його сучасність

У період перебудови та становлення незалежної України театр теж переживав і щасливі, і тяжкі часи. Бувало, що акторам і зарплатню невчасно виплачували. А в них сім’ї, діти, тому й доводилося їм займатися зовсім не творчими справами. Але знамено театрального мистецтва несли високо.

Завжди полтавський театр вирішував багато проблем. Сьогодні театр переживає пору зрілості і залишається значним виховним чинником, який допомагає осягнути найсуттєвіші життєві істини. Театр здійснює велику просвітницьку роботу. Полтавські навчальні заклади співпрацюють з театром. Приємно, що до плеяди театралів приєднується молодь: студенти вишів, учні шкіл регулярно відвідують вистави.

Сучасний репертуар обласного театру досить різноплановий. Важливе місце належить класиці української сцени – п’єсам «Наталка Полтавка», «За двома зайцями», «Безталанна», «Назар Стодоля», «Шельменко-денщик», «Ніч перед Різдвом», «Вій», «Лісова пісня» та ін. У репертуарі театру був струмінь світової класики: твори Ж.Б.Мольєра, Г.Ібсена, Л.Толстого, О.Пушкіна. Полтавці пам’ятають і оперети: «Летюча миша», «Циганський барон», «Циганка Аза».

Користуються популярністю концерти симфонічної музики, адже в нашому театрі є й свій симфонічний оркестр, і в цьому велика заслуга його керівника, народного артиста України В.Скакуна. Жителі та гості міста з величезним задоволенням відвідують концерти класичної музики, на яких полтавські музиканти грають з кращими солістами з України та інших країн. Музика Л. ван Бетховена, В.А.Моцарта, П.Чайковського, М. Мусоргського, Ф.Ліста, Й.Брамса, Дж. Россіні, А.Дворжака, Д.Шостаковича, А.Хачатуряна, Й.Штрауса, Ф.Мендельсона та багатьох інших композиторів бере у полон серця вдячних полтавських любителів класичної музики, яких щороку стає все більше й більше.
Є в театрі й дитячі вистави: «Снігова Королева», «Чиполліно», «Лікар Айболить», «Попелюшка» та ін. Маленькі полтавці з дитинства мають змогу долучитися до високого театрального мистецтва.

Цікавими здаються творчі роботи, побудовані на сучасній драматургії: «Різдвяні мрії старої діви», «Звичайна історія», «Бог є любов», «Шинель» та ін.

Театр об’єднує і виховує

Доля обласного театру – об’єднувати різні струмені, щоб догоджати різним смакам і виховувати їх. Слід бути дуже обережним, щоб за зовнішніми ефектами не поранити творчого простору, який уже склався в місті. Зрозуміле бажання митців, особливо молодих, заявити про себе. Цьому треба допомогти. Але постає питання: навіщо руйнувати класичні твори? Безумовно, експериментальні спектаклі повинні бути, але всі – ні. Не забуваймо, що саме через театр молодь знайомиться з надбаннями класики. Дивно, якби уявлення про відомий твір М.Гоголя «Тарас Бульба» в молодого покоління склалося через спектакль «Легенда про Тараса». Слід пам’ятати, що театральна вистава – це вторинний шар, первинним завжди залишається сам твір, у нашому випадку – М.Гоголь.


Уже не перший рік, а точніше сорок перший сезон, глядачі з величезним задоволенням дивляться п’єсу І.Карпенка-Карого «Мартин Боруля» з неперевершеним Ю.Поповим у головній ролі. Полтавці різного віку взагалі люблять цей твір. Для багатьох молодих людей саме з цієї п’єси починається знайомство з українською театральною драматургією.
Перлиною української літератури вважається п’єса «Наталка Полтавка», яка вже 75 років не сходить зі сцени Полтавського театру імені М.В.Гоголя й кожного разу полонить своєю дивовижною красою. Як відомо, музику до драми І.Котляревського писали різні композитори, але найкращу створив у 1889 році наш видатний земляк М.Лисенко. «Наталка Полтавка» на музику М.Лисенка, з вдалими високохудожніми обробками народних пісень, стала взірцем української народної опери. Важко не погодитися з думкою українського письменника і драматурга І.Карпенка-Карого: «Чаруюча душу краса «Наталки Полтавки» полягає в надзвичайній простоті, у правді і, найголовніше, в любові автора до свого народу, в любові, котра із серця Котляревського перейшла на його твір».

Мальовничі декорації, українська пісня, безсмертна музика Миколи Лисенка у виконанні симфонічного оркестру театру ніколи не залишають байдужими глядачів, які завжди вітають митців бурхливими оплесками в кінці вистави. Приємно, що переможницями Всеукраїнських конкурсів на краще виконання ролі Наталки стали актриси нашого театру: заслужені артистки України В.Волкова (1969 р.) і М.Томм (1994 р.).

Іскрометним гумором зачаровує вічно юна «Енеїда», створена за безсмертною поемою І.Котляревського (п’єсою В.Котляра та заслуженого діяча мистецтв України Ю.Кочевенка, музика В.Скакуна). Чудова гра акторів – заслужених артистів України В.Гостіщева, В.Репенка, О.Шеремета, О.Зазимка, народного артиста В.Голуба, акторів О.Любченка, С.Озерянка, В.Філатова, Т.Любченко та багатьох інших (у виставі бере участь увесь творчий склад театру), – вдалі сценографія та костюми (народний художник України В.Геращенко), танцювальні номери (балетмейстер С.Мельник) захоплюють глядачів з першого акту і тримають у напрузі до кінця вистави.

Величезною любов’ю глядачів різного віку ось уже декілька років користується вистава «Бог є любов», присвячена всесвітньо відомій французькій співачці Едіт Піаф. Заслужена артиста України Маргарита Томм у головній ролі тонко, з надзвичайним ліризмом і проникливістю веде свою партію, передаючи глибину трагізму долі французької співачки і її безмежну жагу кохання.

Теплотою, щирістю, гуманізмом, своєрідним гумором, який не тільки не залишає обличчя без посмішки, а й змушує замислитися над важливими проблемами людського буття пронизує вистава «Тев’є-молочник». У п’єсі розкриваються теми, близькі всім людям: щастя, кохання, пошук Бога і свого місця у цьому шаленому світі, проблеми батьків і дітей. Тут вдосталь і сміху, і сліз, і злету щастя, і жаху трагедії не лише єврейського народу, а й трагедії загальнолюдської.

Невпинно плине час, змінюється життя, але театр продовжує жити. На сучасному етапі він є тією живою водою для душі, яка здатна надихнути спраглі душі великою емоційною силою, що допомагає одним знайти правильні морально-етичні орієнтири, іншим – не втратити їх. Наш земляк, відомий український письменник Л.Бразов, у творчому доробкові якого є і драматичні твори, і публіцистичні статті про вистави нашого театру, написав слова, що вражають глибиною філософської мудрості й виражають почуття багатьох прихильників театрального мистецтва: «Театр… Магічне слово, всевладні чари якого за тисячоліття, здавалося, могли б і розвіятися. Старе, як світ, мистецтво «лицедійства», у якого з’являється все більше конкурентів. А воно не тільки не здає позицій, а навпаки, завойовує все нові».

В усі періоди людського життя театр завжди був великою виховною силою суспільства. Він покликаний розвивати розум, учити розуміти людей, самого себе, вміти ясно і свідомо судити про все те, що вміщує в себе таке маленьке і складне слово «життя». Як сказав класик світової літератури М.В.Гоголь: «Театр – це така кафедра, з якої можна багато сказати світові добра». Саме таке високе добро, людяність і гуманізм несуть полтавцям і жителям усієї України актори нашого академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М.В.Гоголя.

Полтавський театр попри проблеми, що є в колективі (відсутність постійного режисера, кадрові питання, які тільки частково задовольняє наше музичне училище), відповідає громадським потребам і залишається помітним чинником культурного життя полтавців. Тож побажаймо акторам театру плідної роботи і в наступному театральному сезоні.

Людмила Чередник,кандидат філологічних наук
Павєл Москалюк, 08.07.2013, 11:252668
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31
<червень