13 грудня 2018 • № 50 (1534)
Rss  

Володимир Данилець і Володимир Мойсеєнко: Ми діаметрально протилежні. Нам не можна бути в одному приміщенні більше 10 хвилин

Володимир Данилець і Володимир Мойсеєнко знайомі вже 35 років, разом працюють 25. У народі їх сприймають як одне ціле і називають просто – Кролики. З Володимирами «в квадраті» ми зустрілися минулого четверга перед концертом у Палаці дозвілля «Листопад».

До слова, у залі, як кажуть, ніде було яблуку впасти – жодного вільного місця. Скучили полтавці за гумористами, адже вони не приїздили до нас кілька років.

Спочатку спілкувалися з Володимиром Мойсеєнком, поки Данилець займався організаційними питаннями концерту. Через ремонт траси Київ – Харків артисти приїхали пізніше ніж збиралися.

– Ви знайомі з Володимиром уже стільки часу, один про одного все знаєте. Чи буває, що дізнаєтеся щось нове про партнера?
– Ми постійно відкриваємо щось нове один в одному. За всіма гороскопами, ми несумісні особистості, нам узагалі не можна знаходитися разом в одному приміщенні більше 10 хвилин. Ми діаметрально протилежні: я – Риба, він – Діва, я – Кіт, він – Пацюк. Просто жах якийсь. У нас, мабуть, склалось, як у рекламі: «Вони такі різні, та все-таки вони разом». Через те, що такі різні, ми доповнюємо один одного, постійно вигадуємо щось нове. Розумієте, нам цікаво разом.

– А як ви все-таки відпочиваєте один від одного, можливо, з сім'ями?
– У період відпочинку ми з сім'ями їдемо в різні країни, навіть на різні континенти. І от коли роз'їдемося, максимум через день уже зідзвонюємося. А з сім'ями у нас все добре, від нас вони відпочивають регулярно. Буває, бачимося з рідними між рейсами літаків. Таке життя, така робота.

– Якось Ви говорили, що з Володимиром ви не загорілі, а потемнілі від роботи, що живете в режимі «потяг – 22 літаки». Не хотілося б вийти з нього, зупинитися і перепочити?
– Хотілося б (зітхає). Я зараз придумав нове порівняння: ми живемо як білка у колесі: зупинився – і помер. Але в нас така професія. Прекрасно розуміємо: якщо зупинимося хоч на півроку, про нас усі забудуть. Постійно треба бути на плаву. До того ж варто врахувати особливості нашої країни. У будь-якій цивілізованій державі людина може попрацювати рік і відпочити, живучи ще рік за рахунок прибутку. У нас це нереально. Якось ми випустили тираж 20 тисяч касет із нашими виступами, а вже через три дні з'явилися 200 тисяч піратських копій. Тоді ми заробили на трьох (третій – постійний режисер Євгеній Перебийніс) 500 доларів.

– Багатьох артистів, шоуменів, бізнесменів посварили саме гроші. А ви стільки років уже не міняєте партнера і режисера, не було гучних скандалів, із цим пов'язаних...
– У нашому колективі такий скандал просто неможливий. Коли тільки починали працювати разом, домовилися про основоположні речі. Найголовніше – хоч би скільки ми заробили, все ділимо порівну. Заробили карбованець – кожному по 33 копійки і копійку в «общак». Саме тому в нас не виникає сварок і скандалів на цю тему. Також домовилися, що ніколи ні наші дружини, ні родичі, ні друзі, ні знайомі, ні однокласники не коментуватимуть нашу діяльність. Для нас важлива точка зору тільки нас трьох. Моя дружина може обговорювати творчість нашого дуету зі своїми подругами, але при мені – жодного слова. У нас табу на розмови на кшталт «Ти працюєш більше ніж інші».

– А що для вас робота, крім того, що це джерело прибутків?
– Робота – це стан душі. Ми постійно в ньому знаходимося, навіть перебуваючи з сім'єю. Бо коли актор не бачить того, що відбувається навколо, він не рухатиметься, не розвиватиметься. Навколо мільярди яскравих характерів, образів, кумедних ситуацій. Потрібно тільки їх побачити. Ось, наприклад, днями на вокзалі спостерігав картину, гідну уваги. Стоїмо біля десятого вагона, поруч провідниця. Біжать дві жінки, незалежно одна від одної. Одна підбігає до провідниці і запитує: «А де восьмий вагон?». Та показує: «Там». Тоді друга жінка у неї з-за спини запитує: «А сьомий де?».

– Мініатюру «Кролики», яка вас прославила, не виконуєте вже 15 років. А як реагуєте, коли вас самих так називають?
– Номер цей відійшов, застарів за стилем. Востаннє згадали його в 2010 році на нашому ювілейному концерті. А щодо того, як реагуємо на Кроликів, то все залежить від того, яка людина і як це сказала. Коли якась тітонька каже: «Ой, кроличек мой, бабочка моя золотая» – це одне, а коли якесь, вибачте, «мурло» кричить на всю вулицю: «Гей, кролик, приколи!», то я можу й «приколоти».

– Існує стереотип, що гумористи в житті часто позбавлені гумору. А які ви? Чи існують табу, над чим не можна жартувати?
– Нас це не стосується, ми жартуємо і на сцені, і в житті. У нас діти вже над нами жартують. Табу на теми в нас немає. Не тому, що ми всеїдні, а тому, що в нас існує дуже жорстка цензура всередині колективу. У нас був навіть номер «Веселий похорон». Здавалося б, тема зовсім не для сміху, але історія вийшла справді веселою. Там просто в кінці номера, неочікувано для всіх, покійник розплющує очі й просить… розсолу. Ну як тут не сміятися?!

За 10 хвилин до концерту до розмови приєднується другий Володимир – Данилець.

– Мініатюра «Кролики» обігрує ситуацію, коли героя «заклинило» і він не може вимовити потрібні слова. З Вами щось подібне траплялося?
– Коли давав своє перше інтерв'ю, то не міг сказати навіть, де я народився, як моє село називається, область і район. Я весь «затиснувся», бо переді мною сиділа гарна журналістка, тож не знав, на що орієнтуватися – на диктофон, чи на неї. Коли згодом почали готувати мініатюру, я згадав ту ситуацію, всі свої відчуття і враження. Номер тому і вийшов кумедний, бо ситуація впізнавана. Адже кожен глядач сидить і думає: «Ох, не виходить у нього, а я б сказав!». А як опиняється на тому місці, самого заціплює.

– Ви об'їхали майже всю земну кулю. Скільки часу потрібно, щоб миттєво зібратися в дорогу? Що берете з собою?
– Півгодини. «Тривожний набір» завжди напоготові. Що до нього входить? Як у Жванецького – у великому списку джентльмена вісім презервативів, а в маленькому – два (сміється).

– Назвіть найщасливіший і найскладніший день у житті.
– Найщасливіших було багато, слава Богу. Це дні, коли народився, закінчив школу, повернувся з армії, вступив до естрадно-циркового училища, познайомився з Володею, коли підготували перші номери, коли почали робити все разом, коли дітки народилися, коли перші конкурси почали вигравати… Дуже багато хороших, визначних подій було. Один день можу виокремити. Це було 1988 року. Я тяжко захворів, професор повідомив, що мені лишилося жити днів зо три. Було зроблено все, щоб я одужав. І коли мені сказали, що житиму, відчув себе найщасливішим на світі. А про найскладніший день і згадувати не хочеться.

– У яких проектах задіяні тепер, чим зайняті?
– Готуємося до «Юрмали» і «Слов'янского базару». Є ще телевізійні задумки, але це ще в стані «міркування». Плануємо відродити фестиваль «Москва – Ялта-транзит», але вже під іншою назвою і в іншому форматі. Будемо робити «ребрендінг». Зараз пишу музику, записую диск. У ньому буде 11 пісень. Планую випустити цього року. Диск загалом російськомовний, але є й україномовна пісня. На жаль, вона не моя, а Слави Куценка. Гумористичних пісень на диску немає, в основному лірика у різних музичних стилях: джаз, рок, блюз, присутні шансонні нотки.

– Як часто буваєте в Полтаві, адже тут живе ваш двоюрідний брат?
– Хотілося б частіше, та не виходить. Але з братом Сашком Данильцем бачимося часто. Він журналіст. Прийшов сьогодні на концерт із дітьми – моїми племінниками та племінницями. У нього велика родина. Бачимося, коли він приїздить до Києва. Ось недавно поминальні дні були, тож збирались у селі, на батьківщині.

З біографії

«Кролики» – комічний дует народних артистів України Володимира Данильця та Володимира Мойсеєнка. Дует створив 1987 року режисер «Укрконцерту» Євгеній Перебийніс, він і досі режисер цього колективу. Всі троє проживають у Києві.

Назва походить від мініатюри мінського автора Володимира Перцова «Кролики – це не тільки цінне хутро» (1986). Мініатюра спочатку була написана як сюжет для сатиричного кіножурналу «Фітіль». Перцов багато років був основним автором дуету.

Виступали в передачі Регіни Дубовицької «Аншлаг», потім перейшли у «Криве дзеркало». Після четвертого випуску стали відомі не тільки в Україні, а й в СНД.

2009 року дует брав участь у комедійному шоу «Смішніше, ніж кролики», яке спочатку виходило на каналі СТС, а потім переїхало на канал ДТВ.


Володимир Данилець
Народився 9 вересня 1960 року в селі Терешиха Бахмацького району Чернігівщини. Музикою цікавився з дитинства. Навчався в Київському училищі естрадно-циркового мистецтва, в якому під час вступних іспитів познайомився з іншим абітурієнтом – Володимиром Мойсеєнком. По закінченні навчання почав кар'єру артиста з розмовного жанру в українській гастрольно-концертній організації «Укрконцерт». У 1989 році разом з Володимиром Мойсеєнком стали лауреатами на Всесоюзному конкурсі артистів розмовного жанру. 6 січня 1990 у програмі «Аншлаг» уперше показали «Кроликів» – один із найпопулярніших номерів дуету. Має доньок Лілію (від першого шлюбу) та Ангеліну.

Володимир Мойсеєнко

Народився 19 березня 1963 року в селищі Глебичево Виборзького району Ленінградської області. Батько був військовим льотчиком, тому прожили в Глебичево недовго. Коли Володі було 8 місяців, сім'я переїхала до Києва. Закінчив Київську середню школу № 65. 1978 року вступив до естрадно-циркового училища, де й познайомився з Володимиром Данильцем, а 1984-го закінчив училище. У 1991 р. Данилець і Мойсеєнко отримали кубок Аркадія Райкіна на конкурсі гумористів у Ризі. Володарі «Золотого пера» за кращу музично-розважальну телепередачу «Прокинься і співай». Донька – Єлизавета Мойсеєнко.
Наталія Вісич, 08.07.2013, 12:102059
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31
<листопад