18 грудня 2017 • № 49 (1482)
Rss  

Голитися чи не голитися? Борода для всіх і кожного!

Щороку на початку вересня все прогресивне людство відзначає доволі екзотичне, але дуже цікаве як з естетичної, так і з культурологічної точки зору свято – Всесвітній день бороди.

Один із одеських бороданів.
Чоловіки, які мають рослинність на обличчі, збираються разом, проводять екзотичні паради й навіть влаштовують щорічні чемпіо-нати, де визначають бороданів і вусачів-медалістів. Традиція святкування «бородатого дня» виникла в 2004 році в Австралії, а тепер уже докотилась і до України. Цьогоріч «бородата хода» була в Одесі, містом пройшлися близько сотні бороданів, деякі з них спеціально приїхали до Південної Пальміри з інших міст України та навіть із сусідніх держав – Росії, Білорусі, Молдови. Вони зібралися разом, аби довести, що борода додає людині не тільки краси та мужності, а й веселощів.

Так уже історично склалося, що чимало чоловіків, котрі працюють у «Полтавському віснику», теж носять бороди, тому ми просто не могли не звернути увагу на таку цікаву тему. Звісно, у нашому місті парадів бороданів поки що не проводять, але на вулицях частенько зустрічаються колоритні особистості із рослинністю на обличчі, тому ми вирішили з'ясувати, як полтавці ставляться до бородатих. До списку наших респондентів потрапили як досить відомі полтавці, так і пересічні перехожі. Не всі вони носять бороди, деякі з них узагалі – жінки. Тож голитись чи не голитись – ось у чому питання.

Борода допомогла художнику Миколі Підгорному зміцнити характер і навчитися долати життєві перепони

– 1966 року я завершив свою художню освіту, відпустив бороду та довге волосся за тодішньою неформальною модою і почав шукати роботу за фахом. У ті часи при Полтавській спілці художників працював художній комбінат – організація, яка займалася виготовленням якісної художньої продукції. Туди я і вирішив влаштовуватися, проте керівництво комбінату мені відмовило під приводом відсутності вакансій. Натомість кількох моїх колег запросто туди запросили. Я не знав, що й думати, допоки Віктор Батурін пошепки не розповів, що керівництво незадоволене моїм зовнішнім виглядом. Однак змінювати його я не поспішав і влаштувався на комбінат тільки через вісім років, коли там нарешті змінився директор. Ці роки пішли мені на користь, ми з приятелем створили бригаду з високопрофесійних живописців, яких тодішня система теж не шанувала, і доволі успішно з комбінатом конкурували.

Битва за право не голитися стала для Миколи Підгорного доволі принциповим моментом. У часи, коли суспільство викорінювало будь-які прояви індивідуальності, творча людина повинна була мати щось, що вирізняло її з сірого натовпу, давало змогу творити цікаво та самобутньо.

Видавцю та письменнику Ростиславу Шевченку довгі вуса допомагають дізнаватися про зміну погодних умов

– Колись дуже давно я вирішив відпустити бороду, подивитися, чи пасує вона мені. З того часу ходив бородатим, потім почав носити тільки вуса. Я на власному досвіді переконався, що волосся людини – це орган інтуїтивного чуття. У давнину люди були ближчими до природи і багато чого розуміли краще за нас. Недарма античний Самсон разом із волоссям втратив свої сили, недарма священнослужителі, незалежно від релігії, яку вони сповідують, носять бороди. Раніше люди добре розуміли: якщо позбудешся волосся чи бороди, твої відчуття притупляться, почнеш недочувати, а це навіть набагато гірше, ніж зовсім не чути.

За переконанням Ростислава, волосся на голові та обличчі відіграло вирішальну роль у формуванні людини як розумної істоти. Людина – єдиний на планеті живий організм, практично позбавлений волосяного покриву на тілі, натомість волосся на голові та обличчі в неї росте постійно.

– Якщо теоретично уявити, як людина жила в раю, то це теплий клімат, відсутність природних ворогів і відсутність засобів для стрижки та гоління, – говорить Ростислав. – Волосся в людей було дуже довге, заважало руху та життєдіяльності, людина мала щось із ним робити. І вона почала заплітати його в коси. Ця опанована прикладна навичка дуже знадобилася їй у майбутньому: вона почала плести потрібні в побуті речі з лози або ж кори дерев. Так і з'явилися перші натяки на те, що ми сьогодні називаємо цивілізацією.

Оскільки Ростислав Шевченко носить довгі вуса, він теж змушений заплітати їх у коси. Несподіваним відкриттям для нього стало, що із заплетених у коси вусів можна мати зиск – дізнаватися, що скоро дощитиме.
– За чотири-п'ять годин до того, як іде дощ, коси на вусах самі собою розплітаються, – пояснює Ростислав. – Уже не раз я користувався цією властивістю вусів, аби раптово не намокнути. Про це добре знали, наприклад, козаки, недарма у досвідчених бійців вуса були найдовші. Раніше за супротивника дізнатися, яка погода буде ввечері на полі бою, – дуже важливо, бо той, хто краще готовий до форс-мажорних обставин, має більше шансів перемогти у битві. До речі, традиційний козацький оселедець носили теж не з естетичних міркувань. Ті, хто носив шолом, прив'язували його до голови за косу, адже при фіксуванні шолома мотузкою під підборіддям можна було залишитись без голови в разі сильного удару важкою зброєю.

Відомий звукорежисер Леонід Сорокін відпустив бороду, побившись об заклад років 35 тому, і з того часу жодного разу не голив її

– Якось ми з товаришем Марком Айзиковичем, солістом ВІА «Фестиваль», поїхали сім'ями на Азовське море. І перед тим побились об заклад на пристойну кількість коньяку (зараз уже не пам'ятаю точно скільки, але було багато), хто за час відпочинку відростить кращу бороду. Пляжне журі вирішило, що моя краща. Відтоді я бородатий.

Щоб борода мала охайний вигляд, двічі-тричі на місяць Леонід Анатолійович підстригає її сам, не довіряючи цей процес перукарям. Знайомі кажуть, що звукорежисер через неї має певну схожість із царем Миколою ІІ. Якось завдяки цьому Леонід Сорокін навіть підзаробив.
– Було це ще в молодості. Поїхав я в Ялту на зустріч із німецькими друзями, – згадує він. – Із грошима тоді було сутужно, дружина не працювала, діти малі. Але не пригостити друзів я не міг, а в Ялті, як відомо, на набережній ціни чималі. Ми пили тільки вино з білим хлібом, але я все одно лишився без грошей на зворотну дорогу. Німцям закортіло поїхати на екскурсію в палац, уже точно не пригадую, Воронцовський чи Масандрівський. Поїхали, а я там був уже разів десять. Кажу, ви ходіть палацом, а я вас унизу почекаю. Стою собі, думаю, як додому їхати. Тут підходить американець із фотоапаратом і намагається мені пояснити, що хоче зі мною сфотографуватися. Думаю, дивне прохання, але чом би й ні. Сфотографувались, а він кладе мені в кишеню десять доларів. Здивувався. Тут підходить іще один такий же, потім ще… Так у мене з'явилися гроші на квиток.

Коли ми з друзями пішли на вихід, я озирнувся і побачив, що стояв під портретом Миколи ІІ. Виявляється, американцям сподобалася моя схожість з імператором.

Говорить Полтава! Різкої антипатії до бороданів не виявлено!

Тетяна:

– На мій погляд, борода надає чоловіку мужності. Нещодавно просто на вулиці зустріла зовсім молодого хлопця з довгою бородою, яка йому дуже пасувала.

Сергій:

– До бородатих ставлюся цілком позитивно, за допомогою бороди кожен має змогу виразити власну індивідуальність. Сподіваюсь, що, коли підросту, і сам зможу прикрасити таким чином обличчя…


Євгеній Михайлович:

– Для мене борода – зручний засіб комунікації. Бородаті люди зазвичай дуже легко сходяться із оточуючими. А якщо твій співрозмовник теж із бородою, то з моменту знайомства ви вже практично родичі й у вас багато спільних тем для спілкування.

Дмитро:

– Я дуже ледачий, не хочу щоденно голитись. Борода, безумовно, теж потребує догляду, але ж не щоденного. У нас, бороданів, менше проблем і більше вільного часу. А деякі жінки від бородатих просто втрачають розум.


Сергій:

– Ніколи бороди не носив і найближчим часом не планую, мені не подобається саме відчуття неголеності. Можливо, колись із віком моя думка зміниться.

Зінаїда Олександрівна:

– Узагалі ставлюся до бородатих добре, колись навіть мала стосунки із чоловіком з пишними вусами. Проте пасує борода не всім, напевне, щоб її носити, потрібно мати якусь специфічну форму обличчя.

Віктор:

– Борода – гарний тактильний засіб для медитації. Сидиш собі, міркуєш, почісуючи бороду, і думки відразу до ладу приходять і відволікаєшся рідше. До того ж по бороді можна дуже просто визначити, наскільки прискіпливо чоловік за собою доглядає.

Павло:

– Ношу бороду вже близько року, мені здається, що вона робить мене респектабельнішим. Можу годинами думати про всілякі дурниці, а оточуючим здається, що я вирішую важливі проблеми все-світнього масштабу.

Усім борода!

Отже, дослідним шляхом ми визначили, що полтавці люблять носити бороди, а ті, хто не любить, принаймні люблять своїх бороданів. Та й чи могло бути інакше у місті, де жили і працювали такі «титани бороди», як Панас Мирний, Володимир Короленко, Микола Скліфосовський та знамениті вусані Микола Гоголь, Олексій Бутовський та Іван Піддубний.

Тож якщо наступного року на початку вересня ви побачите на центральній вулиці міста колону дивакуватих чоловіків з різноманітними вусами та бородами, які сміються, вигукують смішні лозунги та з гордістю несуть перед собою власні бороди, не поспішайте викликати бригаду психіатрів, краще привітайте їх усіх із Всесвітнім днем бороди.
Павєл Москалюк, 13.09.2013, 15:021486
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31
<листопад