21 травня 2019 • № 20 (1556)
Rss  

Зима — не привід сумувати, пора на ковзани ставати!

Кожна пора року має свої атрибути активного відпочинку: влітку це туристичний намет, велосипед та вудка для риболовлі, навесні – гітара, аби співати під балконом коханої гучні серенади, восени – складний ніж та плетена корзинка, необхідна для полювання на гриби. А от з приходом зими саме час змазати лижі, покласти в морозилку хокейну шайбу, спустити з горища старенькі санчата та нагострити ковзани.

Хто вигадав перші ковзани?
Середньовічні кістяні ковзани.

За свідченнями античних істориків, найдавнішими ковзанярами були кіммерійці, які каталися на кістяних ковзанах по поверхні замерзлого дніпровського лиману. Кістяні ковзани використовувалися багато століть тому. Так, у XII столітті чернець Стефаніус, автор «Хроніки знатного міста Лондона», писав: «Коли велике болото, яке омиває з півночі міський вал біля Мурфільда, замерзає, великі групи молодих людей ідуть туди. Одні, крокуючи якомога ширше, просто швидко ковзають. Інші ж, більш досвідчені в іграх на льоду, підв’язують до ніг гомілкові кістки тварин і, тримаючи в руках палиці з гострими наконечниками, час від часу відштовхуються ними від льоду і мчать з такою швидкістю, як птах у повітрі або спис, пущений з балісти...».

У XIII столітті в Голландії та Ісландії на зміну кісткам тварин прийшли дерев’яні бруски, у які вставляли металеві заточені смужки, що можна вважати прообразом сучасних ковзанів. З початку XVIII століття дерев’яні бруски стали замінювати на сталеві трубки.

Однією з проблем було кріплення ковзана до взуття. Історичні хроніки розповідають, що російський цар Петро I вразив голландців своїм неординарним рішенням: він пригвинтив ковзани прямо до чобіт і хвацько понісся до верфі, де проходив стажування. Після повернення в Росію він наказав налагодити виробництво ковзанів у Тулі. Після смерті Петра захоплення ковзанами зійшло нанівець, проте через сто років Пушкін зазначав, «как весело, обув железом острым ноги, скользить по зеркалу стоячих ровных рек».

Утім, «стоячі рівні річки» все одно створювали ковзанярам незручності, серед яких найбільша – нерівність поверхні. У 1842 році лондонець Генрі Кірк залив першу ковзанку.

Британці та канадці досі сперечаються, хто першим почав грати в хокей

Малюнки на стінах єгипетських пірамід натякають нам, що ні канадці, ні британці хокею не вигадували.
Британські джерела пов’язують походження терміну «хокей» зі словом «хаукі» або ж «хокі». Саме так на початку середньовіччя в ряді англійських графств називалися свята збирання врожаю. Під час цих свят проводилася гра, метою якої було провести м’яч вигнутими палицями в зону супротивника.

Канадці, однак, дотримуються в цьому питанні двох абсолютно інших версій. За першою версією, слово «хокей» взято з мови індіанського племені мохауків. Вони колись грали в схожу гру на траві. Вона називалася «хогий», що означає «боляче», адже після закінчення гри переможені піддавалися покаранню. Друга з прийнятих у Канаді версій більш проста і відома. Вона відносить походження слова «хокей» до старофранцузької «хоке», що означає вигнута пастуша палиця.

До речі, перед початком гри хокейну шайбу прийнято на декілька годин покласти в морозильну камеру, аби гума «задубіла», спортивний снаряд став важчим і сильно не стрибав по льоду.

П'ять тисяч років людство впевнено стоїть на лижах

Наскельный малюнок поблизу міста Альта, що зображує лижника (знизу праворуч), близько 1000 р. до н. е.

Найстаріша лижа була знайдена в болоті поблизу міста Хотинг у Швеції й мала вигляд дошки шириною 10 см і довжиною 110 см. Її вік оцінюється в чотири з половиною тисячі років. Також на норвезькому півострові Ридию була знайдена видовбана на камені ілюстрація гірськолижника, вік якої був оцінений у чотири тисячі років. І все ж за останніми даними, першовідкривачами катання на лижах стали китайці. У Хинджанзі на китайському Алтаї знайдена печера, на стіні якої зображені чотири мисливці, три з яких стоять на довгих прямокутних дошках.

Засновником альпійського лижного спорту вважається чех Матіас Здарскі, який у 1905 році влаштував перший слалом у гористій місцевості й придумав лижні палиці для швидшого переміщення.

Норвезький князь Хекон мандрував з Ліллехаммера до Остердалена ще у 1206 році.
Споконвічно лижі були дерев’яні, виготовлялися із цільних дощок і не мали привабливого зовнішнього вигляду. З початком розвитку лижного спорту й технічної революції на межі XIX – XX століть лижі видозмінилися. Крім зміни пропорцій, вони стали виготовлятися з декількох частин, для їхнього виготовлення стали застосовуватися верстати, з’явилися лижні фабрики. Таке становище зберігалося до появи пластичних матеріалів.

Деякі пластичні матеріали мають властивості, корисні для лиж, – не намокають, до них не прилипає сніг, у них краще ковзання. Так з’явилися спочатку лижі з пластиковим покриттям, потім цілком пластикові лижі.

Для догляду за ковзною поверхнею дерев’яних лиж зазвичай застосовуються лижні мазі.

Сани – транспорт, атрибут ритуалу, спортивний снаряд чи дитяча забавка?

Сани були найдавнішим возом, що розвинувся з первісної волокуші й застосовувався не тільки у північних країнах, а й у південних, наприклад, у Стародавньому Єгипті. Багато народів, які вже знали про колісний віз, за звичаєм користувалися саньми в похоронному обряді.

Сани були відомі людству задовго до винайдення колеса.
Старовинні сани мали вигляд човна з краями, загнутими спереду і ззаду, або довгого ящика, що звужується спереду, у якому можна було лежати. У них здебільшого запрягали одного коня, верхи на якому сидів погонич.

У допетровській Московщині внаслідок незадовільності доріг і вулиць, а також через порівняну дешевизну саней вони були затребуваними навіть у літній час. У болотистих і лісистих місцях Архангельської, Вологодської та Костромської губерній сани використовували і влітку аж до початку XX століття.
На Русі їзда на санях вважалася почеснішою, ніж на колесах, від чого саньми користувались в урочистих випадках, особливо вищі духовні особи, які віддавали їм перевагу і влітку до кінця XVII століття.

По суті, усі сани однакові, відрізняються вони лише за розмірами та декором.
У Московщині у знатних бояр і особливо у великих князів і царів сани відрізнялися багатим оздобленням; царські сани часто коштували 200 – 300 рублів. Їздили в них зазвичай по одній, рідко по дві людини, але при виїздах, наприклад, у сани московського царя Олексія Михайловича стоячи поміщалося два боярини на зап’ятках і два стольники біля царських ніг, на прилаштованих уступах, або «полицях».

Жіночі сани, однакові за формою з чоловічими, були трохи ширші й оснащені жердинами по боках, на які навішувалося сукно. Таким чином сани закривалися і зверху, і з боків.

Особливе значення в сенсі обрядовості надавали саням при одруженні і при похоронах. У першому випадку для нареченої запрягали нарядні сани, вкриті атласом, оксамитом, багатими килимами, причому відповідно прикрашалася й упряж. Наречена їхала до церкви зі свахами, які тримали над нею соболів, а з церкви – з женихом.

А в селі Шарівка Богодухівського району Харківської області розташована пам’ятка архітектурно-паркового мистецтва «цукрова садиба» барона Кеніга. Барон володів цукровими заводами і дуже любив свою дочку. А дочка була дуже вередливою й понад усе любила кататись на санчатах з гірки у садибі. Взимку – по снігу, а в інші пори року – по цукру, яким дбайливий батько засипав схил гори.

Сьогодні в більшості країн сани перестали використовуватись як транспорт, проте не зникли. Діти обожнюють спускатися на маленьких санчатах з гірки. Вибираючи для дитини санчата, варто пам’ятати три основні правила: сани мають бути безпечними, достатньо широкими та стійкими, щоб не переверталися, та неважкими, аби їх було легко носити. Дорослі теж від дітей не відстають, санний спорт – одна із найцікавіших дисциплін у програмі зимових Олімпійських ігор.

Не можна також забувати, що саме сани – транспортний засіб Діда Мороза, адже в них він розвозить дітлахам подарунки в Новорічну ніч.
Іван Мольченко, 10.01.2014, 15:023490
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31
<квітень