18 грудня 2017 • № 49 (1482)
Rss  

За півстоліття аудіокасети завоювали світ і… занепали

У вік цифрових технологій найпопулярнішим музичним форматом став MP3. Жодних тобі заморочок: скачав пісню з інтернету або слухай у режимі он-лайн. А кілька десятків років тому люди записували музику на касети, і з цим була пов'язана ціла культура.

У 50-х роках найпопулярнішим аудіоносієм була бобіна. Перша аудіокасета була представлена фірмою Philips на радіовиставці у Берліні 1963 року. Відтоді почалася «велика касетна революція». Новий формат приніс із собою небачені раніше можливості – портативність, здатність самому складати музичні збірки, слухати улюблену музику в автомобілі.

Звичайно, зменшення звуконосія не пройшло без втрат. Вузькість стрічки і повільніша швидкість руху сприяли зростанню шумів і зниженню якості фонограми. Але, як показує історія, вишуканих меломанів у світі не так уже й багато. Більшість людей слухає музику для розваги, їхні смаки постійно змінюються, тому на перший план для мас завжди виходили дешевизна і зручність.

Компакт-касета не потребувала мороки із заправкою стрічки, а її корпус захищав і саму плівку від пошкодження і потрапляння пилу. І головне – вона легко вміщувалася в кишені, а самі магнітофони можна було тягати з місця на місце, не пихкаючи від натуги. На практиці до середини 70-х років компакт-касети захопили ринок у всьому світі. У СРСР перший магнітофон під компакт-касету «Десна», що вироблявся в Харкові, з'явився 1969 року. Цього ж року касети з музичними записами почала виробляти Всесоюзна фірма грамзапису «Мелодія». Стрічку для касет спочатку поставляло підприємство ORWO з НДР.

Касети прийшли без ажіотажу

Перші аудіокасети у полтавців почали з'являтись у першій половині 70-х. Особливого ажіотажу тоді вони не викликали, адже не так багато людей мали касетні магнітофони, та й самі касети записувати було ніде.
– Наприкінці 70-х була в Полтаві єдина студія на вулиці Леніна, де записували касети, – пригадує меломан Юрій Бойко. – Щоправда, ми з однодумцями, коли в 1980 році відкривали дискотеку «Веселка», віддавали перевагу бобінникам. Проте попит на аудіокасети зростав, бо зручність перемагала якість, а відповідно з'являлися домашні підпільні студії. Люди, яких називали фарцовщиками, робили записи з оригінальних платівок на стаціонарні касетники другого, а в декого були й першого класу.

– У мене перша аудіокасета з'явилася в 1977 році, це була радянська «МК» із записами, як ми їх тоді називали, емігрантів, – приєднується до розмови музичний редактор радіо «Ваша хвиля» Володимир Голубничий. – На таку заборонену музику, а також на рок і диско був попит, а її розповсюдження вважалось антирадянщиною. Через це студії й були на квартирах. На щастя, олімпійські ігри 1980 року в Москві зробили добру справу і відкрили вікно в музичний світ. З кожного динаміка звучали італійці, диско, і радянська естрада почала перебудовуватися від маршових мелодій під ритми того часу.

Про бідного родича замовимо слово

Перший радянський магнітофон під компакт-касету «Десна».
Хоч як дивно, але в СРСР магнітофонні касети великим дефіцитом не були. У будь-якому магазині «Радіотовари» полиці були заставлені радянськими касетами «МК» по 4,50 крб за штуку. Коли на прилавки магазинів «викидали» імпортні касети, попервах за ними шикувалися черги, давали до трьох штук в одні руки. Можна було купити іншим шляхом, здавши макулатуру або лікарські рослини, але зрештою ринок поступово наситили. Іноземні аудіокасети найрізноманітніших марок коштували незалежно від виробника дев'ять карбованців за 90-хвилинну касету. Перекупники продавали їх від 15 крб. Ціна за нинішніми мірками, звичайно, абсолютно безглузда, але можна було і не шикувати, а скромно накупити касет вітчизняного виробництва.

Коли радянська касета лежала на прилавку поряд зі своїми імпортними побратимами, вона справляла враження бідного родича. Імпортні касети називалися звучними іменами виробників – Basf, Denon, Sony, Toshiba, TDK, Agfa. Радянський аудіоносій був наречений без найменшого проблиску фантазії – МК, що означало не що інше, як магнітофонна касета.

Зовнішній вигляд МК був, м'яко кажучи, блідий. Імпортні касети були упаковані в яскраві поліетиленові обгортки, під якими містилися такі ж барвисті вкладиші. Їх радянський родич продавався зовсім без обгортки, а в оформленні використовувалися головним чином сірі, руді й коричневі тони. Вкладиш (папірець у касетній коробці для запису назв пісень) в імпортних касетах був із приємного глянцевого паперу. По ньому зручно писав олівець, а в разі потреби легко стирався гумкою. У радянських касетах вкладиш був із картонно-газетного шорсткого паперу. Один раз написати на ньому ще можна було, але при спробі стерти напис гумкою папір перетворювався на брудну кашу.

«Класні в тебе записи, дай «пожувати»

Радянські касети були переважно 60-хвилинного звучання. Плівка в них могла забезпечити лише дуже скромну якість запису, а при спробі часто перезаписувати швидко виходила з ладу. Зате магнітофонам ця плівка дуже подобалася! Вони з великим задоволенням «зажовували» її в будь-якому зручному випадку. Разом із заплутаним жужмом плівки касету діставали з касетоприйомника. Якщо виходило зробити це, не порвавши плівку, її можна було змотати назад олівцем. Імпортні касети в разі чого були розбірними, тобто підлягали дрібному ремонту – наприклад, розправити плівку. Вітчизняні виробники цього випадку не передбачили, а тому на корпусі найчастіше були відсутні гвинтики. Багато плівок у радянських касетах були склеєними, вони чесно намагалися відтворювати записи, які часто супроводжувалися скрипом і свистом. Друзям, котрі просили щось «пожувати», таку касету дати послухати було не шкода. А от коли мова йшла про нормальні записи, потрібно було цікавитися, на якому магнітофоні їх відтворюватимуть.

Від баяніста й гітариста до хлопця з «мафоном»

Якщо раніше навколо себе гарних дівчат збирав баяніст чи лірик із шестиструнною гітарою, то згодом на зміну їм прийшов хлопець із магнітофоном. Розквіт «магнітофонної культури» припав на 80-ті, коли радянська промисловість почала масово випускати аудіоапаратуру. Магнітофони поділялися не тільки на стаціонарні й переносні, а й на класи. Залежно від цих параметрів модні хлопці й обирали, з яким «мафоном» ходити в гості до дівчат. Наприклад, з «Електронікою-302» та подібними моделями вважалося програшним варіантом, бо собі дорожче й курям на сміх. Із динаміків замість музики щось шамкотіло, лише заважаючи спілкуванню. Якщо магнітофон другого класу зі стереозвуком, його гордо носили на зігнутій руці. Апарати типу «бумбокс» взагалі закидали на плече. А якщо був двокасетник, то це вищий пілотаж, адже пісню, яка сподобалася, можна відразу переписати. Поява портативного кишенькового касетника Walkman і зовсім трансформувала ставлення людей до повсякденного споживання музики. Блок імпортних аудіокасет був найкращим подарунком для меломана в день народження.

З аудіокасет можна було не тільки відтворювати, а й записувати музику на них. Тому все, що було не охоплене всесоюзною фірмою «Мелодія», меломани намагались якимось чином мати у своїй фонотеці. Найпростіше, що в домашніх умовах можна було зробити, це записати через мікрофон, але якість при цьому виходила жахливою. Запис через шнур із телевізора чи радіоприймача давав дещо кращий результат. Попит народжував пропозицію, тому з перебудовою в країну прийшов касетний бізнес.

Аудіокасети залишили свій відголос у моді.
На касетному бізнесі можна було купити авто

Касетний бізнес поділявся на два види: одні перепродували касети, інші на чисті касети записували музику й продавали.
– Майже щороку доводилося бувати в Туркменії, де я став свідком такого бізнесу, – пригадує історію тих часів Володимир Голубничий. – Мої знайомі ділки провідали, що в магазинах полиці завалені якісними імпортними касетами, які туркмени практично не купували. Бізнесмени приїздили і скуповували касети ящиками, а потім продавали вдвічі дорожче студіям звукозапису. На такому бізнесі вони за рік легко заробляли на новеньке авто, щоправда, закінчилося це щастя з розпадом Радянського Союзу.

Студії звукозапису поступово вийшли з тіні, вони розміщувалися в невеличких ларках чи кімнатах. Їхні стіни були завішані списками записів, написаними від руки або ж надрукованими на машинці. У замовника брали чисту касету, а на завтра-післязавтра віддавали її вже із записом. До кінця 80-х він коштував 10 копійок за хвилину, тобто 90-хвилинна касета виходила 9 крб. Погодьтеся, прибуток чималенький, і це при тому, що були люди, які за терміновість доплачували.

За ніч тиражували до півтисячі примірників

Зі зростанням популярності аудіокасет у європейських країнах почали ліцензувати продукцію, щоб захищати авторські права. Компанії, які випускали аудіоносії, відраховували гроші на гонорар композиторам і поетам. Наглядачі за авторським правом у Німеччині – відомство GEMA – першими запровадили термін «піратство», назвавши так копіювання музичних творів. У Радянському Союзі лише робили вигляд, що борються з піратством, у 90-х це явище набуло небувалого розмаху.
На полицях аудіостудій почали з'являтися касети, які в народі називали «фірмовими». Хоча самі вони були невідомого походження, але мали яскравий вкладиш із фотографією виконавця і трек-листом альбому чи збірника. Таких вкладишів можна було легко надрукувати на кольоровому принтері скільки завгодно, вкладай у касетні коробочки і продавай як «фірму».

– Робота виконувалася вночі у великій кімнаті, де знаходилося близько сорока магнітофонів, – пригадує полтавець Олег Ніколаєнко, котрий близько десяти років, починаючи з кінця 90-х, пропрацював оператором магнітного запису на студії «Олімп». – Запис вівся з головного магнітофона першого класу на «Маяки-233» чи полтавські «Електроніки». Усі вони вмикались автоматично і писали в режимі реального часу. Після двох-трьох перезаписів мені треба було протерти стрічкопротяжні механізми і запускати по новій. Тим часом у коробочки вже записаних касет вставляв вкладиші і фасував у ящики, таким чином за ніч тиражував до півтисячі примірників. Подібних точок у нашій фірмі було чотири.

Здавалося, наче недавно з території ринків зникли вуличні продавці аудіокасет, які ловили клієнта «на живця». Проходила повз людина, почула гарну пісню, підійшла й купила касету. Один чоловік довго чекав автобуса на зупинці, за цей час разів із десять прослухав один і той же хіт сезону, який лунав поруч з динаміків. Не втримався, запитав у продавця: «Тобі самому ця пісня не набридла?». «У мене вона вже в печінках сидить, але ж як гарно продаються касети», – відповів той.

Вік касети виявився недовгим, через кілька десятиліть із ринку її витіснили компакт-диски, а пізніше з'явилися MP3-пристрої. Дивлячись на якість і комфортність сучасного формату MP3, важко собі уявити, як могла касета стати культовою. Однак і сьогодні вона жива. У Британії відбуваються спеціальні «Дні касети», що збирають воєдино ентузіастів – музикантів, видавців і продавців, які віддають перевагу цьому носію звуку. Досі ще існують Mixtape-вечірки, на яких люди програють власну улюблену музику на касетах. Вони вважають, що аналоговий звук «тепліший», ніж цифровий, від якого віє бездуховністю.

Ми запитали продавців полтавських аудіомагазинів, чи мають попит касети, на що дістали відповідь: за останній рік у середньому кожна точка продавала їх від 20 до 50 штук.
Володимир Сулименко, 21.01.2014, 14:571736
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31
<листопад