21 квітня 2019 • № 16 (1552)
Rss  

Полтавці стали першими українськими гірськолижниками на Паралімпіаді-2014

Наші земляки гірськолижники Дмитро Кузьмін та його тренер Сергій Дорош уперше представили Україну на ХІ Паралімпійських зимових іграх 2014, що відбулися в Сочі з 7 по 16 березня. Виступ наших земляків, а саме входження до кращої десятки, як для дебютантів змагань такого рівня можна вважати вдалим. Після повернення на Батьківщину Сергій Дорош, директор СДЮСШОР ім. Бутовського, поділився з «ПВ» враженнями від перебування на цьому спортивному форумі.
Паралімпійське селище в Сочі та його краєвиди.
Полтавські гірськолижники Дмитро Кузьмін та Сергій Дорош після старту.
– Сергію, твій вихованець став на гірські лижі у 2011 році й так швидко потрапив на Паралімпіаду. У чому секрет?
– Секрет у працелюбності Дмитра, який до цього був відомим спорт-сменом, ставши призером літніх Паралімпійських ігор в Афінах-2004 з плавання. Коли за дев’ять місяців до Паралімпійських ігор у Сочі ми отримали ліцензію, це для нас самих було неждано-негадано. Кузьмін став першим гірськолижником з вадами зору з України за всю історію участі в Паралімпіадах, тому нас поставили на відповідне фінансування. Видали сім пар лиж і чотири пари палиць, ще по одному стартовому комбінезону. Обласне відділення НОК України допомогло у придбанні двох пар черевиків і пари лиж. У 2013 році відбулися два збори в Австрії. Узяли участь у міжнародному турнірі в Голландії, де посіли третє і п’яте місця. Потім у Швейцарії на відкритому чемпіонаті здобули два других, третє і четверте місця. У січні 2014 року через малосніжну зиму тренувалися вдома. У лютому з’їздили на Кубок Європи в Іспанію, через п’ять днів – на фінал Кубка світу у Швейцарію, десять днів провели на Буковелі, а потім – Сочі.

– Паралімпійські ігри проходили в період, коли в Україні у зв’язку з подіями в Криму була напружена ситуація. Як це позначилося на спортивному дусі нашої команди?
– Українські спортсмени на чолі з президентом Паралімпійського комітету України Валерієм Сушкевичем прибули в Сочі 1 березня, щоб розміститися і пройти адаптацію.

7 березня мало відбутися урочисте відкриття змагань, а днем раніше в олімпійському селищі – підняття Державного прапора. Валерій Михайлович часто збирав представників делегації порадитися. Було прийняте рішення: якщо в Україні пролунає хоча б один постріл та з вини російських військ проллється кров, будемо бойкотувати. Ми постійно слідкували за новинами і фактично щодня «сиділи» на валізах. До 12-ї години 7 березня ми своєї заявки ще не подавали. Щоправда, за день до цього президент Росії Володимир Путін запросив Валерія Сушкевича на зустріч і запевнив, що все буде гаразд. Після їхнього спілкування ми вирішили брати участь у змаганнях. Цікаво, що за тиждень перебування на базі в нас жодного разу не прибирали в кімнатах і не міняли рушників, а потім у день відкриття Паралімпіади все стало нормально. Цього ж дня до нашої делегації особисто підійшов президент Паралімпійського комітету Росії, а згодом і міністр спорту цієї країни... Що казати, усе там вирішує одна людина.

– Відомо, що під час відкриття Паралімпіади наші спортсмени не вийшли на парад-відкриття, окрім прапороносця. А хтось з представників України був на стадіоні?
– Виявили бажання побувати на відкритті п’ять членів збірної, серед яких був і я. Посадили нас там, де повинні бути спортсмени нашої команди, поруч сиділи команди з Німеччини, Фінляндії та Південної Кореї. Сцена, на якій відбувалося дійство, була на рівні очей, ми споглядали все знизу. Практично нічого не видно, тому постійно дивилися на великі монітори. Певно, телетрансляцію можна було б краще подивитися, єдине, що посидів на повному стадіоні, відчув його атмосферу. Програма теж здивувала. На мій погляд, парад спортсменів потрібно було провести від самого початку, адже це інваліди, які змушені були сорок хвилин чекати свого виходу під трибунами. Варто сказати, що всіх вітали гучно, найбільше російських спортсменів, але, коли виїхав на колясці наш прапороносець Михайло Ткаченко, весь стадіон устав і довго аплодував.

– Як тобі організація змагань і заходи безпеки?
– Частина українських спортсменів, серед яких гірськолижники, жила протягом 17 днів у горах в олімпійському селищі за 60 кілометрів від Сочі. Море бачив лише крізь ілюмінатор літака. Наші виступи мали відбутися в останні дні Паралімпіади, а весь цей час ми проходили адаптацію, тренувалися, до речі, разом з росіянами. Заходи безпеки були неймовірні, кілька рівнів перепусток, багато правоохоронців. Коли сідали в автобус, нас перераховували й… опломбовували двері. Телевізори у номерах відсутні, Дмитро казав, що і в Афінах теж так було. Ми виміняли невеличкий телевізор на дві футболки збірної України. Дивитися російські новини без валідолу неможливо, тому користувалися інтернетом. Культурної програми для спортсменів не влаштовували. В олімпійському селищі із закладів були лише відділення банку, перукарня та магазин сувенірів. Значок, наприклад, там коштує 300 рублів, хочеш – купуй. Їдальня безкоштовна, працювала цілодобово, тут пропонували п’ять видів кухонь. Самі ж змагання організатори проводили на високому рівні, усе чітко. Були певні затримки через велику кількість учасників, відповідно більше падінь, а спортсменам потрібно допомогти підвестися, транспортувати їх. Місце там розраховане для занять зимовими видами, але не в березні. Олімпіада ще встигла пройти при комфортній температурі, а паралімпійці вже змагалися при плюсовій.

– Чи була в української збірної підтримка в Сочі?
– За нас уболівали деякі місцеві жителі, які до цього жили в Україні. Ми їм дарували значки, прапорці, різну символіку. Багато спілкувалися з різними людьми й по можливості намагалися їм донести: те, що вони бачать у своїх новинах, не зовсім відповідає дійсності. Ми – звичайні люди, не «бандери» чи «фашисти», хочемо, як і всі, мирного щасливого життя. Приємно було зустріти волонтерів з Донецька, Львова та Харкова. До нас підходили, допомагали в різних питаннях. Вони потрапили в Сочі за конкурсом, організованим Міжнародним олімпійським комітетом. А ще на Паралімпіаді, як оце поруч з тобою, був біля президента Росії. Це було 8 березня, коли Володимир Путін прибув на першу церемонію нагородження біатлоністів. Його запевнили, що виграє росіянин, але першим фінішував наш Віталій Лук’яненко. Тому Путін на саму церемонію не пішов. Проте, коли ми поверталися з трибун з президентом Федерації спортсменів з вадами зору України Любов’ю Жильцовою, він до нас підійшов, поспілкувався, побажав подальших перемог.

– Показаними результатами на Паралімпіаді – десятим і тринадцятим місцями – задоволені?
– На медалі розраховувати поки що складно, адже Дмитро займається три роки, а наші суперники мають за плечима дві-три, а в декого чотири Паралімпіади. Нагадаю читачам, що ми виступаємо в парі: я лідер (гайд) їду попереду, а Кузьмін за мною. Дмитро мене частково бачить, по ходу траси спілкуємося по рації.

13 березня в нас був перший старт слалому, у цій дисципліні виступало 18 спортсменів. У першій спробі Дмитро показав 15-й результат, а в другій покращив свій показник майже на п’ять секунд. Розклад стартів був у незручний час. Перша спроба була о 15.00, а друга – о 19.00. Удень сонце пече і температура +6-8°С, почали поливати трасу спеціальною сумішшю, але це не дало бажаного ефекту.

Багато учасників не доїжджали до фінішу, бо траси дуже м’які, потрібно було правильно підбирати змазку. Увечері увімкнули штучне освітлення, а для слабозорих це некомфортно. Дмитро показав свій характер та вміння, і наш результат відносно хороший.

– Що можеш сказати про загальне враження від спортивного форуму, і розкажи про подальші перспективи?
– Загальне враження від Паралімпіади позитивне від результату, але свята для України не відбулося. Не відчули. Друге місце нашої збірної за кількістю медалей і четверте за якістю – це прекрасно. Для мене і Дмитра виступ у Сочі був перший на такому рівні. Приємно, що комісія Національного олімпійського комітету України вирішила, що наш результат задовільний, і дала зелену дорогу на корейський Пхенчхан, де через чотири роки відбудеться наступна Паралімпіада. Окрім цього, як тренер отримав завдання підготувати ще й дівчину-паралімпійку.
Володимир Сулименко, 07.04.2014, 16:31843
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30
<березень