11 грудня 2018 • № 49 (1533)
Rss  

Корифей української прози

Творчість Панаса Мирного – це ціла епоха в історії нашої літератури. Під його пером українська проза вийшла на рівень романів із міцним соціальним та психологічним осердям. Новаторство письменника досі нікому не вдалося перевершити.

«Панас Мирний залишив нам художній синтез своєї доби, галерею повнокровних образів, народних характерів, що мають велику силу соціального узагальнення. З пильністю досвідченого психолога він досліджує вчинки своїх героїв, приховані причини їхньої поведінки, дає художній генезис цілих соціальних прошарків у їх розвитку, зв'язках і суперечностях. Ніде, одначе, в соціальних скупченнях письменник не випускає з поля зору окрему особистість, її індивідуальну неповторність», – так характеризує великі прозові полотна Панаса Мирного Олесь Гончар. А тому твори Панаса Мирного, не тільки романи, а й повісті, оповідання, окремі драми, не втратили своєї привабливості і для сучасного читача, вони всебічно знайомлять з минулою епохою – початком капіталістичного розвитку в Україні в рамках напівкріпосницької дійсності.

Знайомство з постаттю Панаса Мирного теж містить у собі чимало повчального. Не можна не захоплюватися цільністю і духовною силою письменника, непохитністю і постійністю його у своїх ідейних переконаннях, невтомністю і працьовитістю, надзвичайною особистою скромністю, байдужістю до слави. Відчути атмосферу, у якій жив письменник, дізнатися про нього багато цікавого й доторкнутися до речей, які йому належали, полтавці та гості міста можуть у Полтавському літературно-меморіальному музеї Панаса Мирного, який, до речі, вважається найбагатшим літературно-меморіальним музеєм України. Адже тут зберігся його дерев'яний будинок у тому вигляді, у якому він був за життя письменника, земля, ставок, майже всі його речі. З п'ятьма найцікавішими «ПВ» пропонує ознайомитися. Про них розповідає провідний науковий співробітник музею Вікторія Пащенко.

– Цей будинок збудований у 1860 році. Раніше це була дача дійсного статського радника Віктора Яновича. Панас Мирний придбав його за п'ять з половиною тисяч царських рублів у березні 1903‑го. Був дуже щасливий і називав садибу «раєм влітку», бо в цей час висихали ґрунтові дороги, які розкисали восени і навесні, сад вкривався фіалками, потім квітували дерева, – говорить Вікторія Пащенко. – Панас Якович любив у ньому відпочивати, особливо ввечері. Ходив під старезними дубами, яким нині вже по 350 років, чекав, поки будинок засне, і потім сідав за свою основну роботу – писав він тільки уночі. А ранком прокидався першим, ішов у сад, адже любив зрізати для своєї коханої дружини Олександри троянди, щоб вони були ще в росі.

Скриня для рукописів, яку Панас Мирний називав «моя велика зелена шкатула».

Він писав дуже багато, але через брак часу, чиновницьку службу половина початих творів лишилася недописаною. Не вистачило самого життя. Коли жандарми шукали письменника Мирного, який пише «противні твори українською мовою й живе десь нелегально», вчиняли обшуки в багатьох полтавських інтелігентів, шукали навіть у Харківській губернії. Приходили й до Панаса Яковича, все обдивлялися, але ніхто жодного разу не додумався зазирнути в цю скриню. Так жандарми й не дізналися, що вже бували у письменника Мирного.

Погруддя Миколи Гоголя і Тараса Шевченка, які Панас Мирний придбав ще коли йому було 12 років.

Їх він завжди возив за собою з міста в місто, де працював. Гоголя вважав нашим, українським, письменником. У листах, наприклад, до Михайла Коцюбинського так і писав: «Наш Гоголь. Гоголь душею і натурою наш». Сам Панас родом із гоголівських місць, із Миргорода, йому були відомі ті краї, він теж зростав у атмосфері українського фольклору, серед народу.

Панас Якович дуже любив творчість Тараса Шевченка, знав його вірші напам'ять і дуже влучно цитував їх усе життя. Юний Панас почав писати вірші у 14 років. Спочатку вони були російською мовою, але під впливом творчості Тараса Григоровича 26 лютого 1864 року він написав першого вірша українською мовою, присвятив його пам'яті Шевченка. Творчість Кобзаря настільки впливала на Панаса, що всі його вірші за манерою написання, стилем були схожі на Шевченкові. А от проза вдавалася оригінальною.

Настільна лампа – найцікавіший експонат кабінету Панаса Мирного, який слугував також спальнею.

Її він купив ще в юнацькі роки. Ця річ «бачила», як писалися всі твори – від перших до останніх, адже Мирному доводилося писати вночі. Усе своє життя він пропрацював чиновником, працював у Полтавській казенній палаті, був дійсним статським радником, цивільним генералом, начальником першого відділу. Він був сумлінним працівником, знав багато законів, виготовляв довідки протягом одного дня, бо не любив бюрократичної тяганини. Та на свою роботу сердився все життя, бо вона відбирала час у нього як у письменника. З віком ставало все важче виділяти нічні години для творчості, тому взяв собі за правило писати щоночі хоч по три рядки, але часто засиджувався до самого ранку. Усе спішив, особливо напружено працював після 1905 року, коли його твори почали друкувати не тільки за кордоном, а й тут.

Циліндр Панаса Мирного, який він одягнув тільки раз у житті – на весілля з Олександрою Шейдеман.

Він любив простий одяг, не носив пишного вбрання, тому, мабуть, більше й не одягав циліндр ніколи. Нині він зберігається в музеї в коробці для капелюшків, що належала дружині. Познайомилися вони в Полтаві на літературних вечорах етнографа Віктора Василенка. Панас Мирний на них читав уривки зі своїх творів, а Олександра грала на фортепіано. На момент знайомства Панас Якович був уже «підтоптаним парубком» – йому було 39 років, його мати навіть не сподівалася, що він колись одружиться. Але чоловіка вразила юна Олександра. Не тільки блакитними очима, а й освіченістю. Вона закінчила Полтавський інститут шляхетних дівчат і Харківське музичне училище. Потім повернулася в інститут, де викладала гру на фортепіано. Панасові Мирному дуже подобалося, що його наречена працює і заробляє собі на життя, а не сидить удома, як більшість панянок. Весілля святкували 16 квітня 1889 року. Вінчалися в Карлівській церкві, звідки родом була наречена. На час одруження Панасу було 40 років, Олександрі – 26. Вони прожили щасливе подружнє життя, виростили трьох синів.

Піаніно, що належало дружині письменника Олександрі Михайлівні.


Інструменту вже майже 170 років, він у робочому стані. На літературних вечорах, які влаштовують у музеї, на піаніно грають учні та викладачі музичних шкіл. А понад століття тому на ньому Олександра Михайлівна грала вечорами для сім'ї, гостей. Панас Якович не вмів грати на жодному інструменті, але дуже любив музику, українські пісні, часто купував ноти. Олександра грала, а Панас Мирний разом зі старшим сином Віктором підспівував. Деякі ноти збереглися, вони лежать поруч з інструментом на етажерці. Серед них є ноти творів, написаних другом письменника, композитором Миколою Лисенком.
Наталія Вісич, 16.05.2014, 15:171864
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31
<листопад