13 грудня 2018 • № 50 (1534)
Rss  

Валентина Виноградова: Коли хтось завітає з полтавців, я буду рада відкрити їм гоголівський Рим

Ми зустрілися з Валентиною Виноградовою в переддень Дня Незалежності України випити по філіжанці духмяної кави на Жовтневій. Очі моєї співрозмовниці сяяли відвертою радістю, бо рідне місто усміхалося їй в особі друзів і знайомих, котрі раз по раз віталися до нас.

Рідне місто гоїло розлуку, нагадуючи неймовірні роки юності, де Валентина працювала журналісткою ТРК «ЮТА». Утілені задуми, чудові зустрічі, неймовірні люди – улюблена робота, окрилююча й натхненна. Та знадобились кошти – навчати сина обраної ним справи. Тож Валентина Виноградова залишила Полтаву, аби податися в невідомість. Італія зустріла її, як і тисячі наших жінок, пропозицією рутинної роботи. Була вона й гувернанткою, і доглядальницею, згодом перекладачкою, а ось нині можемо з гордістю констатувати – до рідного міста завітала літераторка з міжнародним визнанням. Приїхала відзначати ювілей, бо ж в Італії, впевнена вона, свято вийшло б зовсім інакшим. Та й цей день у їх родині можна вважати унікальним – народилися дві сестри, старша Тетяна і наша героїня Валентина, із різницею в сім років, та в один день!

Полтавка Валентина Виноградова на одному з гоголівських святкувань у Римі.
– Валентино, вирішили святкувати ювілей в Україні, чому?
– У мене, звичайно, і там є добрі друзі й знайомі. Але таких, щирих і близьких, як у Полтаві, немає – і рідних я не могла б там зібрати. Тому вирішила приїхати сюди. Як говорять, «старий друг краще нових двох» (усміхається). Зібрала найрідніших людей і, як у пісні: «Ах, как хочется вернуться в городок!». Мені затишно між знайомих облич… Свято вдалося!

– За чим найбільше сумували в Італії?
– За всією Полтавою сумую. Іду вулицями, пригадуючи програми, які я тут робила – «Вулиці Полтави». Щемить трішки серце дивитися, як змінилося місто, безперечно, на краще. Милуюся, місто стало ще гарнішим. Коли ми гуляли, мій чоловік італієць, Альберто Васконі, зауважив, що цього разу Полтава ще гарніша. За моїми спостереженнями, то вся справа в полтавках! Альберто дуже сподобалися дівчата у вінках і вишиванках, що гуляли вечірнім містом.

– Полтава сниться?
– Так, сниться. Інколи так цікаво. Переплітаються персонажі з колишньої роботи, люди, у яких колись брала інтерв'ю, друзі, рідні, події відбуваються саме в Полтаві, а потім прокидаюся… – і стає прикро. Де я? Ні, не вдома, то був сон зі смаком ностальгії. Але оговтуюся, розуміючи, що життя продовжується і на мене чекає мій, тепер вже теж рідний, великий і загадковий Рим.

– Україна підписала угоду з Євросоюзом про асоціацію, мова йде про відміну віз із Шенгенською зоною – українці, напевне, будуть їздити до Європи частіше. А як ставиться до наших Європа?
– Ще 14 років тому, коли я тільки поїхала до Італії, місцеві вважали, що Україна – це щось на зразок області в Росії. Не вирізняли нас між росіянами. А тепер, після Майдану й Революції гідності, дуже нами цікавляться. Вітають, розпитують. Якщо раніше італійці сприймали нас переважно як помічників по господарству, адже наші жінки виконують там домашню роботу, доглядають за дітками й літніми людьми. І всі шукають собі працівницю, не румунку, не полячку, не росіянку, а саме українку, бо наша жінка не буде дивитися до хвилини на годинник і апелювати, що зміна вже закінчилась, а поставиться до родини, у якій працює, із нашою, незрівнянною щирістю. Останнім часом італійці частіше цікавляться нами не тільки як персоналом, а й прагнуть організувати спільні культурні заходи. У Римі вирує культурне життя. Українська діаспора організовує багато заходів, і ми доводимо, що українська жінка – це не тільки вправна господиня, але й освічена, талановита, небайдужа й натхненна представниця своєї нації.

– Українська діаспора в Італії значна?
– У Римі тільки близько 300 тисяч українців, але може бути набагато більше, бо далеко не всі з них реєструються офіційно. Є люди менш активні, які працюють собі й не дуже виходять, аби зустрітися з співвітчизниками. А є неймовірні – наприклад, у нас відбулося чудове святкування ювілею Соломії Крушельницької, велику аудиторію зібрали літературні вечори, присвячені Тарасу Шевченку, Лесі Українці, Миколі Гоголю. Мене часто запрошують як гоголезнавця. Ми залучаємо до цих заходів італійців. Мій чоловік із задоволенням виступає на літературних вечорах – я читала Шевченка рідною, а Альберто італійською мовою. І це непоодинокий приклад зацікавленості італійців нашою культурою.

– Валентино, можемо говорити, що Микола Гоголь просто -таки магічно вплинув на твою долю?
– О, так, я завдячую Миколі Васильовичу Гоголю, що він з Небес в Італії, яку він називав «батьківщиною моєї душі», надихнув мене в Римі обійти всі його улюблені місця, перечитати всі мемуари й листи. Із цієї моєї подорожі Римом і народилася книга, яка побачила світ у Полтавському видавництві «АСМІ» в 2009 році – «За римськими адресами Гоголя». У 2010-му я зробила італійську версію, переклавши самотужки цю книгу. І вона викликала серйозний резонанс, принаймні, у діаспорі. З'ясувалося, що багато з наших людей і не знали, що Гоголь жив у Римі.

Аж Гоголь там був не проїздом – у Римі він писав свої «Мертві душі». Цей факт зацікавив багатьох італійців, я робила декілька презентацій італійської версії книги. І вони з вдячністю дізнаються, як Гоголь любив Рим, як писав про нього. А в цьому році, коли Гоголю виповнилося 205 років, вийшло нове видання у Москві, доповнене. Тепер нова мрія – видати українською мовою цю книгу. Я її вже готую.

«Пригоди матрьошки Зірочки у Римі» зацікавили і маленьких, і дорослих італійців.
– Ви довгий час працювали референтом-перекладачем керівника італійсько-слов'янської культурної Асоціації. Наскільки був суттєвим вплив цієї організації на розуміння італійцями загадкової слов'янської душі?
– За вісім років, що я там працювала, ми видали чимало книг. Мій шеф італієць Джанні Пуччо, підприємець, котрий вже у зрілому віці почав займатися такою просвітницькою лінгвістичною діяльністю, у 2006 році написав першу книгу, а я її переклала – «Італія ближче, ніж Ви думаєте». У 2007 вийшла книга «Італійці в Росії» – запрошені працювати, творити – про оперних співаків, архітекторів, мандрівників, поетів, які жили на території сучасних Росії й України. У 2008 році вийшла книга «Всі стяги будуть в гості до нас» – це вже була розповідь про європейців у Росії. Потім ми зайнялися лінгвістичною роботою, видавши три словники. «Багатомовний словник сучасної фразеології», де я є співавтором, це публікація московського видавництва «Наука-Флінта». Наступним був «Словник прикмет і забобонів», а в цьому році вийшов «Багатомовний словник латинських висловів», себто відомі фрази латиною.

Працюючи в Асоціації, я познайомилась із надзвичайно цікавими людьми. Розширила культурно-лінгвістичне коло власного спілкування. З усіма лінгвістами, що працювали над цими виданнями, ми стали гарними друзями, зустрічаємося, маємо перспективні плани. Нині Асоціація призупинила діяльність – керівнику виповнилось 90 років, і він, звичайно, хоче вже відпочивати й насолоджуватись спокоєм. Але наша група має на меті продовжити цю цікаву роботу самостійно.

– Але, наскільки я знаю, ви є автором ще й дитячих книжок?
– В італійців є чудова література, починаючи з Джанні Родарі, але вони самі говорять, що зараз майже немає таких гарних повчальних історій для дітей. Нині дитяча література звелась до рівня коміксів. На жаль, вона не розвиває дитину, не прищеплює їй вічні цінності. А мені в око впала матрьошка мого чоловіка, яку він привіз із Радянського Союзу ще у 1980-му році. Потерта така матрьошка, ось мені й спало на думку, яких же пригод вона зазнала у Римі. Так і виникла книга італійською мовою «Аvventure della matrioska Stellina a Roma» («Пригоди матрьошки Зірочки у Римі»). Для середнього шкільного віку, та й навіть для дорослих, бо вона розповідає, як небесна зірка, впавши біля фабрики, де робили цих дерев'яних матрьошок, втілилася в одну з них, як її згодом купили і повезли до Рима. І ця матрьошка потрапляє до дівчинки, прабабуся якої була росіянкою, і допомагає знайти цю бабусю, бо родина після війни вважала її загиблою. Це історія про дружбу, кохання, вірність. Прадідусь дівчинки, коли доля розлучила його із коханою Катериною, більше не одружився. Деякою мірою це й моя історія, бо як мій дідусь загинув на війні, то моя бабуся, переживши його на 40 років, не схотіла більше виходити заміж.

Ця книга теж отримала схвалення. Останні літературні премії мною отримані вже за неї. Я вийшла у фінал, перемогла у семи літературних конкурсах в Італії, які відбувалися не тільки в Римі. Є сайт, де кожного тижня публікується інформація, і можна подати заявку. Передостанній, де я перемогла, був у березні, нагородження відбулося у мерії Рима – серед 900 учасників було відібрано 30 робіт, по п'ять у кожній із шести номінацій. Мені дісталась перемога в номінації «Видані книги» і ще одна нагорода як авторці, не носію італійської мови.

Зараз я ще пишу й оповідання. Це історії наших жінок-емігранток, зворушливі й щемні. Мій чоловік Альберто, виступаючи першим цензором, перечитує й інколи говорить, що просто сльози набігають на очі від цих сюжетів. Цей цикл розпочався з моєї власної історії. Коли я тільки приїхала, то працювала доглядальницею за жінкою, що хворіла на розсіяний склероз. Причому в тій стадії, коли говорити вона вже не могла та й дихала через апарат.

І щоб якось порозумітись, я мала перераховувати щораз усю італійську абетку – на потрібній літері вона мене зупиняла. Так із цих літер мали збиратися слова. Оповідання називалось «Моя італійська абетка».

У місті Карпі асоціація інвалідів проводила конкурс, я відправила туди свій доробок – і перемогла. Думаю, це також буде книжка. Причому, раніше я писала українською мовою
і згодом перекладала, та зараз вже починаю думати й писати від початку італійською. Але це видання, безперечно, має бути двомовним.

– Що найбільше заворожує в Римі?
– Колізей! Навіть Микола Гоголь, який прожив у Римі з перервами майже десять років, усіх своїх знайомих найперше вів на екскурсію до Колізею. Заводив на арену, порослу ще на той час травою, лягав і пропонував подивитися на неймовірне небо Італії. Ну, а моя фірмова екскурсія – це гоголівськими місцями Рима. Мої гості й самі могли б піти до Колізею
чи на Іспанську площу, побачити п'яца Навона чи п'яца дель Пополло, завітати до Ватикану й побачити величний собор Святого Петра.

А ось гоголівськими місцями можу повести я, або ж можна йти й самим, розгорнувши мою книгу. І коли хтось завітає із полтавців, я буду рада відкрити їм гоголівський Рим!

Марія Бойко
Наталія Вісич, 03.09.2014, 16:00852
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31
<листопад