15 липня 2019 • № 28 (1564)
Rss  

Музею-садибі І. П. Котляревського — 45 років

«Я відвідав нарешті
Котляревського хату,
Любо, гарно в душі,
хочу вірші писати…»

Так написав у книзі вражень скромний відвідувач садиби Івана Котляревського. Такі слова з’являються як рідкісний виняток і одразу запам’ятовуються як гарний художній образ. Власне, музей створюється і діє для того, щоб утілювалося мовлене у вище наведених рядках – окриленість від баченого і чутого, відчуття причетності до чогось важливого та сутнісного.

Цьогорічний вересень прийшов до нас із трьома значимими датами: 9-го вересня виповнюється 245 років від дня народження видатного поета і драматурга Івана Котляревського, 45-річчя відкриття його меморіальної садиби-музею та 195-ліття створення опери «Наталка Полтавка».

Пам’ять про митця у Полтаві гідно пошанована: вулиця, ліцей, кінотеатр, бібліотека, парк названі іменем Івана Котляревського, образ поета увічнено пам’ятником у бронзі та граніті ще 1903 року, а музей письменника став помітною одиницею на культурній карті України. Він же – музей – заснував першу в Україні дитячу літературну премію імені І.П.Котляревського «Голоси Енеєвих нащадків», якою відзначено немало юних полтавських гумористів-дотепників.

Живий подих і «присутність» Котляревського у місті помітні всюди: у словах гімну Полтави, у багаторічній традиції весільних візитів до оселі поета, у поетичних рядках на Білій Альтанці:

«Де згода в сімействі, де мир і тишина,
Щасливі там люди, блаженна сторона.»

Місце, де можна по-справжньому «наблизитися» до Котляревського, – це його садиба на Івановій горі. Відновлена 1969 року за малюнком Т.Г.Шевченка до 200-ліття поета, вона прикрашає один із унікальних історичних куточків Полтави протягом 45 літ.

Тут усе нагадує про поета, що народився 9 вересня 1769 р., тут зростав, навчався, ходив із батьками до Успенської церкви, звідси пішов служити до війська, сюди по відставці повернувся. А головне – сюди прилітала його муза… У будинку – його власні речі, меблі, а також ті, що належали його часові. Особистих меморіальних предметів зовсім небагато через поетову самотність, бо не було поруч рідної людини, яка б усе те охороняла і берегла. Проте не віриться, що це ліжко не стояло в його кабінеті, диван не слугував господареві та його гостям, а англійський годинник у світлиці відбивав не йому щочверть години. Час поклав свій відбиток на ці меблі, давність їх зрівняла, поріднила та врівноважила – усі вони тепер належать великому українському поету.

Дім поета живе своїм внутрішнім, майже потаємним життям. Уважні гості музею помічають наші маленькі зміни: «…а тут раніше ніби не було цієї шкатулки…», «О, а у вас новий посуд?»; «Де ви придбали таку гарну ікону?». На нашу думку, у хаті має відбуватися така тиха ротація: не порушуючи принципу історичної достеменності, речі повинні іноді змінювати місце «дислокації» чи поступитися іншому предмету, книзі, картині. Немов це зробив сам Іван Котляревський – для власного задоволення чи комфорту.

Люди часто стукають у двері, питаючи: «Котляревський удома?». Приносять різні дрібнички – від бальних дамських рукавичок, парасольок до панського посуду позаминулого століття. Хтось хоче продати, іноді дарують від щирого серця. Повністю на дарах музею утворилась чудова, на наш погляд, експозиційна шафа посуду та предметів дворянського вжитку, де кожен предмет має свою долю, історію, легенду.

У вересневі дні життя музею набуває особливої динаміки – Котляревський щороку має право на гідне пошанування. Цьогорічні урочистості – це свято біля пам’ятника поетові у день його народження (9 вересня), дитяче літературно-мистецьке свято на садибі Котляревського «Я – юна полтавочка, звуть мене Наталочка» (18 вересня), відкриття персональної виставки художників П.Волика та М.Грибана у літературній частині музейного комплексу на Першотравневому проспекті, 18 (5 вересня). Наприкінці вересня традиційно збираються у музеї полтавські книголюби – приносять власні набутки, влаштовуються виставки одного дня, а музей звітує виставкою нових надходжень до фондової колекції.

Її поповнення – це, у першу чергу, системна пошукова робота науковців. Але тут є значна частка безкорисливої допомоги наших друзів. Музей щиро дякує меценатам і добродійникам – Сергію Козлову, Євгену Анічину, Юрію Мєліхову, Володимиру Тарасову, Галині Піхновській, Олексію Петренку, Володимиру Бернацькому – за підтримку, допомогу та співпрацю.

Євгенія Стороха, провідний науковий співробітник Полтавського літературно-меморіального музею І.П.Котляревського
Іван Мольченко, 04.09.2014, 13:271820
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31
<червень