18 січня 2019 • № 3 (1539)
Rss  

Слово редактора

Наближається річниця визволення нашого міста від фашистських загарбників. Проте цей День міста навряд чи буде таким веселим і безтурботним, яким він був ще 12 місяців тому. Сьогодні на Сході України у підступній неоголошеній війні Росії проти нашої країни гинуть найкращі сини Батьківщини, її гордість і цвіт. Сивочолі ветерани Великої Вітчизняної змушені хоронити своїх правнуків, задля котрих вони такими ж молодими здобували перемогу сім десятиліть тому.

Можливо, дещо категорично прозвучить, але тільки зараз багато хто з нас зрозумів справжню ціну Перемоги, Незалежності, Єдності. Зрозумів тоді, коли нависла реальна загроза втрати того, що було таким природним, само собою зрозумілим і що так мало, зрештою, цінувалося, – мирне небо над нашою головою і спокійне життя, без канонад, розривів снарядів і мін, автоматних черг.

Зараз, коли танки агресора їздять по українській землі, а «Гради» і «Смерчі» нищівним дощем поливають українських бійців, у кривавих муках народжується наша Нація, свідома і готова боротися за свою землю.

Щодня, вмикаючи телевізор, ми хочемо прокинутися від страшного й абсурдного сну, і щоб навколо знову панував мир, а у містах і селах не було згорьованих матерів, дружин, сестер, осиротілих дітей.

Нам страшно дивитися в очі матерям, котрі втратили своїх синів, бо не знаємо, як втішити, що сказати, як підтримати, аби не зробити їм ще болючіше. Ми боїмося втратити власний світ, у якому наші рідні чоловіки з нами, ми їх бачимо, можемо сказати слова любові, притулитися до них, і здригаємося лише від думки, що вони теж можуть піти на війну і ніколи з неї не повернутися. Страх, відчай і очікування миру – те, чим живе кожен із нас сьогодні.

Я хочу звернутися до наших читачів: не бійтеся підтримати і сказати слова втіхи тим, хто вже поховав рідну людину, котра героїчно загинула на цій страшній війні, захищаючи державу. Дайте їм зрозуміти, що вони не залишаться сам на сам зі своїм горем. Помоліться у церкві за мертвих і живих і попросіть у Бога за нашу Україну.

У цей важкий час хочеться вірити у добро і справедливість, у те, що мир повернеться, а війна залишиться тільки болючим спогадом, із новими героями і новими подвигами.
Молюся з вами і вірю: ми переможемо, бо з нами Бог.

З повагою, Лариса Семеняга
Павєл Москалюк, 15.09.2014, 09:561603
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31
<грудень