19 червня 2019 • № 24 (1560)
Rss  

Уповання всіх кінців землі

Понад дві тисячі років тому смиренна Діва Марія стала Богородицею – від неї народився Спаситель світу. До Пресвятої Богородиці незмінно звертаються і глибоко віруючі в молитвах, і ті, для кого слова молитов незвичні. Віра в її допомогу безмежна, частіше не має під собою раціональних пояснень, але звертаються до Небесної Покровительки як до найдорожчої людини – до Матері, яка завжди почує.

Історія образа

Існує багато ікон, які прославляють Пресвяту Богородицю. Є ікони, відомі всьому православному світу, є явлені й прославлені на певній території, але від того сила благодаті, що почиває на них, не менша. 6 листопада в полтавському краї встановлено святкування на честь місцевошанованої ікони «Уповання всіх кінців землі». Цікава і незвичайна її історія.

У 1821 році в Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі подвизався інок Даниїл Московченко. Його найголовнішою працею стало написання фарбами дивного за красою і проникливістю образа Пречистої Діви на стіні своєї келії, що знаходилася в дзвіниці обителі. На образі Заступниця Небесна, стоячи біля Хреста, покірно і скорботно схилила голову. Підпис свідчив: «Дв7а Маріaмъ. Ўповaніе всёхъ концeвъ земли2» («Діва Марія. Уповання всіх кінців землі»). Свої земні дні іконописець закінчив у Києво-Печерській обителі як ієромонах Єфрем. А в Полтаві, на стіні дзвіниці Хрестовоздвиженського монастиря, «його» Богородиця впродовж століття надихала серця людські на радість Богоспілкування і преображення. На дзвіниці було освячено престол та облаштовано церкву. З ікони було написано списки (копії), що свідчить про особливе шанування святині. Але її саму зберегти не вдалося.

У смутні революційні роки початку ХХ століття в угарі атеїстичної боротьби з вірою і церквою ентузіасти-комсомольці намагалися замалювати її або закрити шаром штукатурки, але всі їхні зусилля закінчувалися неминучою поразкою. Образ був непідвладний блюзнірському приховуванню, чудесно проступаючи крізь шари побілки, фарби і штукатурки. І тоді варвари вибили всі цеглини з зображенням Тієї, Яка печалиться про наші гріхи. Сталося це в 1923 році, коли Полтавський Хрестовоздвиженський чоловічий монастир закрили і розграбували.

Проте святий образ не був зовсім утрачений. Невдовзі після відкриття обителі в 1991 році за гарячими молитвами перших насельниць не тільки почали зводитися стіни зруйнованих храмів, але й відбулося чудесне набуття святині: до полтавців повернулася ікона «Уповання всіх кінців землі», що була келійною у єпископа Полтавського і Прилуцького Василія (Зеленцова), замученого в 1930 році й у 1997-му за рішенням Священного Синоду Української православної церкви зарахованого до лику новомучеників. Після арешту і смерті священномученика цей список таємно переховувала благочестива раба Божа Іуліанія; потім його передали у Свято-Макаріївський кафедральний собор і зрештою в монастир. Із закінченням реставрації Хрестовоздвиженського собору обителі ікону «Уповання всіх кінців землі» встановили в центральній його частині біля лівої колони.

Донедавна в Полтаві не було інформації про те, що існують інші списки цієї полтавської чудотворної ікони; образ, що зберігав священномученик Василій Полтавський, вважали єдиним. Проте два роки тому стало відомо, що в Москві, в Центральному музеї давньоруської культури і мистецтва імені Андрія Рубльова, розташованому в Спасо-Андроніківському монастирі, є ще один список, який датується ХІХ століттям. Цікаво дізнатися про історію цього списку. Можливо, з часом відкриється і ця таємниця – ким і за яких обставин він написаний, хто тримав його в руках і як саме потрапив він у музей.

А в Полтаві у 2011 році майстри-іконописці відновили образ «Уповання всіх кінців землі» приблизно на місці первісного його написання на другому ярусі дзвіниці, де по закінченні робіт відбулося урочисте освячення храму. Побачити новонаписану ікону можна під час Літургії, коли відкриваються Царські врата.

З молитвами до Богоматері й тепер, як і 100-200 років тому, постійно йдуть люди. А потім, у розраді, дарованій Пречистою, несуть їй у дар коштовні прикраси, які сестри обителі підвішують перед образом. Це видимі докази невидимої допомоги. Як і колись…

Чудесні зцілення

Вдова Ганна Григорівна Ломакіна розповідала, що в 1897 році її п'ятирічний син Миколка дуже серйозно пошкодив око. Вони звернулися до хірурга, лікар зробив усе можливе, але попередив, що дитина може втратити не тільки зір, але й око. Тоді мати через два тижні залишила сина самого і вирушила в Хрестовоздвиженський монастир в надії на швидку допомогу. Вислухавши молебень із акафістом перед чудотворним образом, набрала святої води й повернулася додому. Напоївши сина святою водою й умивши його запалені очі, пішла поратися по господарству. Через деякий час хлопчик покликав маму, бо відкрилася невелика кровотеча. Після того як минув переляк, з'ясувалося, що минув і біль. А наступного дня лікар із великим подивом зафіксував поліпшення стану, а ще через два тижні зір хлопчика, за молитвами матері, відновився повністю.

Священик Полтавської єпархії Іоанн Нейолов залишив спомин про чудесне зцілення дружини. 8 вересня 1913 року вона тяжко захворіла і злягла. Лікарі констатували черевний тиф і грипозне запалення легенів. Прагнучи відвернути поширення інфекції серед домашніх, отець Іоанн відправив дітей до тестя, але дочка його все ж захворіла. Коли стан хворих погіршився настільки, що лікарі втратили надію на одужання, священик узяв список із церковного образа Хрестовоздвиженського монастиря, поклав його біля хворої дружини і старанно молився про одужання рідних. На ранок 28 вересня стан жінки дозволив говорити про чудесне зцілення, а незабаром прийшли хороші новини про одужання і доньки священика.

Про що свідчать ці та інші архівні дані й сучасні підвіски перед іконою? Не тільки про те, що ікона в обителі чудотворна й що Богородиця чує всі моління та молить за нас Христа Бога нашого. Свідчать вони ще й про віру тих, хто молиться. «Коли матимете віру і не матимете сумніву… якщо й горі цій скажете: порушся та кинься до моря, то й станеться те. І все, чого ви в молитві попросите з вірою, то одержите» (Мф. 21: 21–22), – це говорив Спаситель не тільки Своїм учням, а й нам…

Алла Овдієнко
Іван Мольченко, 11.11.2014, 10:39965
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
<травень