21 квітня 2019 • № 16 (1552)
Rss  

Волонтери пробують об’єднуватися

Минулого вівторка відбулася нарада, ініційована обласною радою, щодо координації зусиль органів місцевого самоврядування, виконавчої влади та волонтерських організацій з надання допомоги учасникам АТО, безпосередньо й мобілізованим полтавцям. Про важливість такої взаємодії говорили вже давно й самі волонтери, які досі зазвичай діють у «автономному режимі». Тож давно назріло питання створення такого собі координувального органу, який би міг принаймні узагальнювати відповідну інформацію, обмінюватися нею, підтримувати зв’язки з військовими підрозділами. Одне слово, як сказав один із учасників наради, «скоординовувати координацію».

У нараді, яку вів виконувач обов’язків голови обласної ради, перший заступник голови облради Володимир Марченко, окрім самих волонтерів, узяли участь голова облдержадміністрації Віктор Бугайчук, заступник голови обласної ради Володимир Микійчук, народний депутат України Юрій Бублик, міські голови та голови районних рад, керівники структурних підрозділів ОДА, правоохоронних органів та військкомату, представники громадських організацій.

Волонтерська діяльність – справа людей не лише ініціативних, а) й мужніх. Полтавська волонтерка Ірина Бойко кілька місяців провела в полоні бойовиків.
Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять героїв, які загинули на Сході України, захищаючи рідну країну. Керівники області висловили вдячність волонтерам, усім небайдужим полтавцям за патріотизм та активну громадянську позицію, що дозволяє забезпечувати чимало нагальних потреб військовослужбовців, на які в держави часто-густо не вистачає ні коштів, ні сил.

Депутат обласної ради, голова обласного відділення Української спілки ветеранів Афганістану Юрій Цомартов доповів про діяльність благодійного фонду «Єдність-2014», який надає значну допомогу учасникам АТО. Досить сказати, що лише на забезпечення 16-го батальйону територіальної оборони Збройних сил України та окремої санітарної роти було виділено 249 тис. грн. Завдяки фонду вдається вирішувати і чимало інших фінансових потреб, пов’язаних із забезпеченням військових підрозділів. До того ж набагато ефективніше і оперативніше, ніж діють у таких ситуаціях державні органи.

Є багато прикладів успішних ініціатив і на місцях.
– За ініціативи Хорольської міської ради ми створили організаційний комітет з підтримки військовослужбовців, мобілізованих у зону АТО, – говорить хорольський міський голова, голова організаційного комітету з підтримки військовослужбовців, мобілізованих у зону АТО, Ігор Свириденко. – При районній організації Української спілки ветеранів Афганістану відкрили рахунок, на який можна було перераховувати благодійні кошти. Жителі міста й району нас підтримали, адже люди довіряють ветеранам Афганістану. На рахунок надійшло 771 тис. 205 грн. Наші хлопці знають, що земляки про них турбуються. Вони достойні цього. Саме тому контролюємо забезпечення кожного бійця, мобілізованого з району.

Засновник ТД «Астера» Леонід Гонтар висловив побажання, аби до благородної справи більше залучали підприємців, представників крупного бізнесу, а тут, мовляв, має підставити своє плече й обласна адміністрація. Сама «Астера» теж робить усе можливе для забезпечення бійців у зоні АТО:
– Наше підприємство тісно співпрацює з волонтерською організацією «Полтавський батальйон небайдужих» при УПЦ Київського патріархату. Надали допомогу нашим героям на понад 600 тис. грн. Упевнений, що жодна копійка з цих коштів не пропала. Нещодавно отримав повідомлення, що переданий нами у зону АТО прилад нічного бачення врятував життя нашим захисникам, які вночі змогли вчасно помітити мінну розтяжку. Хотів би запропонувати зібрати разом серйозних підприємців, яких у нас немало, провести з ними відповідну роботу. Підтримка української армії, мобілізованих земляків – це спільна справа, і підприємці не можуть стояти осторонь, адже якщо агресор прийде сюди, то бізнес вони втратять. Як це трапилося з однією моєю знайомою з Луганська, яка «ворочала» мільйонами, а зараз опинилася біля розбитого корита.

А от у Миргородському районі не лише збирають кошти та все необхідне для відправки в зону АТО, але налагодили і власне виробництво.
– Ми організували в Миргороді виготовлення бронежилетів, – повідомив представник ГО «Єдиний координаційний центр з надання допомоги патріотам Миргородщини» Віталій Серов. – 120 з них уже «воюють» у зоні АТО. Так, ці вироби не мають сертифікатів, але ж закривати груди від куль нашим бійцям треба не папірцями (потім усе оформимо як належить). Наші миргородські військові їх добре перевірили на міцність, що підтвердили і бійці, які вже побували на передовій. Одну з таких пластин, яку не змогла пробити ворожа куля, я навіть привіз з фронту для нашого шкільного музею!

Досвідом щодо надання допомоги нашим бійцям поділилися й інші волонтери, виступи яких були напрочуд емоційними. Тому розмова часом виходила за рамки конструктиву. Часом висувалися й не зовсім обґрунтовані претензії до органів влади (хоча в цілому їм діставалося «по ділу»), а інколи й до колег. Люди часом просто не чули один одного, адже до трибуни вишикувалася жива черга, а дехто, не дочекавшись слова, намагався говорити прямо з місця. Часто висловлені пропозиції навіть були взаємовиключними. Так, одні говорили, що варто створювати єдиний координуючий орган, інші тут же заперечували: мовляв, це лише гальмуватиме роботу, внесе ще більше плутанини, адже більшість волонтерів уже «протоптали» доріжки до підопічних підрозділів. Одні казали, що варто централізувати постачання в зону АТО, створювати своєрідні гуманітарні конвої з області, як це роблять на Західній Україні, забезпечувати їхню охорону… Інші не погоджувалися і з цим: така практика знову ж таки ускладнюватиме адресну допомогу, а безпеку не лише не підвищить, а навпаки, привертатиме увагу бойовиків до таких колон. Звучали й пропозиції про різні варіанти оприлюднення витрати коштів, зібраних пожертвами громади, але тут же хтось із присутніх висував контраргументи: кожен волонтер має звітувати лише перед власним сумлінням, а люди, які жертвували гроші, самі з нього спитають… Одне слово, розмова часом була, м’яко кажучи, занадто гарячою. Та це й не дивно: адже в залі забралися люди активні, небайдужі, лідери по натурі. Однак уже те, що вони зрештою змогли зустрітися, познайомитися, почути один одного і принаймні обмінятися координатами вже свідчить про корисність такого заходу.
Утім, коли до трибуни вийшла волонтер Ірина Бойко, у залі на певний час було чути лише її. Адже Ірина, яка з колегами везла гуманітарну допомогу нашим прикордонникам на Луганщину, кілька місяців пробула у полоні бойовиків! А визволив її інший полтавець – Василь Ковальчук, який на «волонтерській» нараді ще раз звернув увагу саме на визволення з полону наших побратимів.

Зрештою вирішено консультації продовжити, але якогось окремого підрозділу поки що не створювати. Хоча всі погодилися: потрібно мати принаймні щось на зразок диспетчерського пункту, який би працював цілодобового, координуючи хоча б «транспортні потоки». Оскільки часто-густо трапляється, що в одному районі не вистачає транспорту, аби завантажити всі речі, а в когось у цей час машина в зону АТО їде напівпорожньою…

Здається, усіх примирив отець Іван, секретар архієпископа Полтавського і Кременчуцького Української православної церкви Київського патріархату Федора, представник волонтерської організації «Полтавський батальйон небайдужих»:
– Усе, що посіємо у цьому житті, будемо пожинати. Треба й надалі допомагати нашим військовим. А звітуватимемо перед Богом і Совістю.
Віталій Скобельський, 11.11.2014, 10:431068
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30
<березень