20 лютого 2019 • № 7 (1543)
Rss  

Камерний хор імені Павла Лиманського готує нові прем’єри

Наше рідне місто щедре на духовні скарби – знані й неочікувані.

Дружній шарж на Павла Лиманського від Євгенія Самойлова.
Наче й любимо, пишаємося, та не втомлюємося відкривати для самих себе унікальних особистостей, митців, життєвий доробок яких і склав у підсумку славу Полтави як осердя духовності й мистецтва.

Духовна музика належить до культурно-історичних цінностей, оскільки вона – надбання певної епохи й сьогодні представлена не лише в духовних, а й у світських закладах освіти, у навчальних програмах вишів і шкіл, у репертуарах хорових колективів. Вивчення, популяризація та відродження її шедеврів має сьогодні величезне пізнавальне й виховне значення. Враховуючи відомий факт тривалого замовчування та цілеспрямованого виключення цього жанру музичного мистецтва з педагогічної практики, особливою цінністю стає музично-педагогічна діяльність майстра, талановитого митця, видатного диригента, мудрого викладача Павла Лиманського, який завжди розумів вагомість і необхідність залучення молодого покоління до спілкування з духовною музикою, хоровим мистецтвом. Православна духовна музика становила вагому частину репертуару створених ним хорових колективів, змісту диригентсько-хорової підготовки майбутнього вчителя музики, була предметом його наукових досліджень із проблем хорової культури й музичної педагогіки.

Павло Лиманський народився 24 травня 1951 року в Диканьці, у родині, де завжди цінувалося мистецтво. Перші музичні враження майбутнього митця пов’язані з батьком, який грав на акордеоні, співав, і матір’ю Ольгою Василівною, котра мала чудовий голос і знала безліч пісень. З 1981-го, після закінчення з відзнакою консерваторії, він – викладач кафедри музики і співів, з 1987 – завідувач кафедри музичного виховання, з 1992 – доцент кафедри музики і співів ПДПІ.

Павло Тихонович упродовж 15 років очолював знану в Україні та за її межами самодіяльну народну хорову капелу Полтавського педінституту. Капела – лауреат обласної премії ім.П.Артеменка, лауреат всесоюзних і республіканських хорових форумів, II Республіканського свята народного мистецтва (Полтава, 1987). У творчому доробку Павла Тихоновича – понад 40 власних обробок українських народних пісень і перекладів для хору чи вокального ансамблю різного виконавського складу, аранжувань хорових творів. Також він автор близько 50 наукових праць: навчальних посібників, методичних рекомендацій, наукових статей із проблем хорової культури й музичної педагогіки.

28 травня 2001 Павло Тихонович святкував свій піввіковий ювілей і 25-річчя творчої діяльності. Ювілейний концерт хору відбувся в залі Полтавської обласної філармонії... І ніхто тоді не знав, що через тиждень, 5 червня 2001 року, у цій же урочистій залі всі прощатимуться з маестро назавжди...

Джерела народного самодіяльного камерного хору ім.Павла Лиманського психолого-педагогічного факультету сягають потужних мистецьких традицій. Нині ж колектив очолює старший викладач кафедри музики Сергій Жмайло (на фото). Про розмаїте й непросте життя академічного вокального колективу в наш вік швидкісних трафіків і повсякчасної попси ми й почали розмову з ним.

– Сергію, мистецький колектив не може жити без спілкування з аудиторією глядачів. Де можна почути ваш хор?
– Із цікавих подій – був концерт з нагоди мого 50-річного ювілею і 25-річчя моєї творчої діяльності. Дуже тепло все відбулося – друзі прийшли, колектив вітав гарною музикою – це щастя, втілене у мелодиці. Ми запросили всіх бажаючих, як написано було на афіші, поціновувачів хорового мистецтва. Презентувалася академічна музика, звучали українські народні пісні, авторські пісні, західні твори. Наша праця й утілилася в цьому концерті. У колективі співають не тільки професійні музиканти, а й студенти – дошкільники, філологи. Хор – це творча лабораторія кафедри музики, основу складають, звичайно, профільні студенти. А є ті, хто приходять співати вже з консерваторською освітою, викладачі з дитячої музичної школи №1, зі школи мистецтв «Мала Академія мистецтв». Академічний спів складніший, основою його є спів акапелла, тобто без супроводу. Будь-яка неточність у такому співі набагато відчутніша. Я завжди критичний до себе, але маю сказати, що як народний аматорський камерний хор ми досить пристойно заспівали.
Павло Жмайло диригує камерним хором ім.Павла Лиманського.
– Вам довелося багато свого привносити, аби колектив ожив, зміцнився?
– На жаль, колектив декілька разів змінював керівника. Коли у вічність раптово пішов його засновник Павло Лиманський, змінилося декілька очільників. Прийшов я керувати хором у вересні 2007 року. У педагогічному університеті був людиною новою, хоча до цього пропрацював десять років у музичному училищі, також і хором там керував. На кафедрі музики ПНПУ дуже переживали за колектив Лиманського. Декілька років були складними для хору, та в його існуванні були зацікавлені й психолого-педагогічний факультет, і сам університет, тому вдалося вистояти і з новим потенціалом уже далі розвиватися.

– Що найскладніше у вашій праці?
– Є одна проблема. Та це доля кожного керівника студентського колективу – діти навчаються, розвиваються, та якоїсь миті отримують диплом і йдуть у доросле життя. Потрібно починати все від початку, запрошувати нових учасників хору з відповідним рівнем підготовки. Наприклад, ось є нині дві дівчини, вони заспівають неодмінно, та це буде через рік, а я ж маю рівень колективу тримати й сьогодні. Через це й живемо як на вулкані, бо немає сталого колективу. Хочеться багато цікавого заспівати, самі хористи пропонують чимало творів. Та в мене «Карміна Бурана» Карла Орфа в голові, скільки я з цим хором працюю, стільки маю цю ідею. Але не можна до людей іти непідготовленим, усе має звучати «смачно» і дуже якісно.

– Якими ви бачите перспективи камерного хору ім.Павла Лиманського?
– У моєму розумінні досягнення – це навіть не великий ювілейний концерт чи фестивальна перемога, а те, що дитина прийшла й у звичайному концерті заспівала той чи інший твір. Це більшого вартує, коли ця дитина прийшла після школи і хоровим академічним співом ніколи не займалася. Кожне маленьке досягнення – це і є сходинки величних досягнень. І ще складніше мобілізуватися на наступний день після перемоги котроїсь, зібратися й почати рухатися далі.

Ми брали участь у Всеукраїнському конкурсі хорових колективів на базі Національного педагогічного університету ім.Михайла Драгоманова, присвяченому 20-річчю незалежності України, посіли там четверте місце із 17 колективів, та це ж були гранди – хор регентів з університету Драгоманова, Ніжинський академічний хор, знаний на всю Україну, з Києва багато було колективів, з Миколаєва були, Мелітополя, Сум, Івано-Франківська, Луцька… А в журі головував Герой України, академік Анатолій Авдієвський, серед членів журі й Павло Муравський, якому тоді вже було 95 років, Євген Савчук, керівник хорової капели «Думка», дуже поважні й могутні особистості. Коли ми заспівали «Стелися, барвінку» Миколи Лисенка, то Муравський аплодував стоячи – саме за виконання цього твору.

– Людям, простим глядачам, така музика потрібна?
– Академічного співу мало тепер стало. Раніше на Полтавську область було декілька академічних капел. Коли я працював у Лохвиці, то в колективі було 65 чоловік, Миргородська хорова капела була, хорова капела Лиманського, багато, а зараз штучно стверджують, що це специфічне виконання для певної групи людей. Дозвольте не погодитися. Ми з хором нещодавно їздили до Лохвиці, то в залі були прості-простісінькі люди, а сприймали наш виступ фантастично.

– Що це був за концерт у Лохвиці?
– Лохвицькому районному Будинку культури виповнилося 40 років, а я там працював після училища як молодий фахівець (закінчував клас Нелі Шейко), мене одразу призначили керувати капелою «Світанок». Капела та була найстаріша в Україні – з 1919 року. Капела «Думка» заснована на основі цієї Лохвицької хорової капели в 1921 році. Колектив цей був знаний і користувався авторитетом, він безперервно існував від моменту створення, навіть розповідали, що після Великої Вітчизняної війни ця капела існувала, тому певний рівень вона мала, їздила виступати на ВДНГ до Москви в 50-ті роки. Там я таку школу пройшов, що й дотепер вважаю, що то найбільша школа. Хотів я той колектив перейменувати в хорову капелу ім.Ісаака Дунаєвського, який народився в Лохвиці навпроти районного Будинку культури. Там, на жаль, не спромоглися музею зробити, там люди живуть, тільки є меморіальна табличка. І з капелою «Світанок» ми у 1989 році їздили на Перший Всеукраїнський конкурс хорового мистецтва ім.Леонтовича – і на регіональний відбір від Полтави до Харкова тоді їздила капела Лиманського і хорова капела з Лохвиці. То й на ювілей мене як колишнього працівника Лохвицького РБК запросили виступити з колективом, і ми заспівали вісім творів. Можу на цьому прикладі сказати, що народ сприймає академічний спів дуже добре. Це відбувається на підсвідомості, люди не розуміють, який там стрій, ансамбль, але відчувають цю досконалу благозвучність. Тому так важливо це мистецтво підтримувати, розвивати, не давати згаснути.

– Що ви пропонуєте глядачам у концертному репертуарі?
– Вважаю, що хор повинен виконувати твори від української народної пісні до світової класики, тому, як говорить наш тенор Володимир Кармазін, на жаль, ніхто, крім нас, у Полтаві Миколу Леонтовича вже не співає. А я вважаю, що з Леонтовича потрібно починати й завершувати ним же, тому що це основа основ та ікона обробки української народної пісні в класичному стилі. Візьміть будь-яку обробку Леонтовича, і там будуть усі закони гармонії, поліфонії, і саме його «Щедрик» і «Дударик» були видані золотими дисками для світової спільноти. Співаємо ми також Кирила Стеценка, Миколу Лисенка, сучасних композиторів Білаша, Керубіні, це із західних класиків, Баха, Чайковського. Сьогодні хор співає розгорнутий концерт Павла Чеснокова «Жертва вечірня» з солістом і співає найскладніші з творів Луїджі Керубіні. Плануємо їх презентувати до Пасхи з симфонічним оркестром під керівництвом народного артиста України Віталія Скакуна.

Нам є чим здивувати й потішити найвибагливішого меломана і людину, яка хоче втіхи для душі. Ця музика гармонізує внутрішній світ. Музика, як молитва, зрозуміла, коли ти навіть не знаєш слів, і ця молитва мудра і світла.
Марія Бойко, 12.01.2015, 16:201391
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29
<січень