18 грудня 2017 • № 49 (1482)
Rss  

Вірменська община Полтавщини святкує День матері, весни й краси

Напередодні вшанування 100-ліття загиблих під час геноциду вірменського народу і більш світлої дати – Дня матері, яке вірмени всього світу відзначають 7 квітня, життям і потребами, здобутками й турботами вірмен Полтавщини поділилися регіональний представник Союзу вірмен України в Полтавській області Валерій Кірокосьян та голова обласної вірменської громадської організації «Урарту» Саркіс Агаджанян.

– Саркісе Енгібаровичу, наскільки велика вірменська діаспора в Полтавській області? Хто ці люди? Як вони тут з’явилися?
– Вірмени, що приїхали жити в Україну, у переважній більшості – біженці. Але це протягом останнього століття, але ще в IV ст. наші співвітчизники жили на Полтавщині. Основна хвиля міграції пішла в 1988 році, коли почалася війна між Азербайджаном і Вірменією. Відтоді люди адаптувалися, влаштувалися і, народжуючи дітей, прищеплюють їм любов і вдячність до їхньої другої Батьківщини.

– Чому їхали саме в Україну?
– Тоді був Радянський Союз, і після землетрусу в Спітаку з’явилося багато переселенців. Не лише в Україну – їхали до Росії, Білорусії, але дуже багато хто їхав сюди. Тут є старовинні традиції, що шануються й донині значимі для нашого народу – Вірменський старовинний собор у Львові, будівництво якого почалося ще в 1363 році. У Кам’янці-Подільському стоїть старовинна вірменська церква, та і саме місто ледь не з часів його заснування заселяли разом з українцями вірмени. У Криму здавна селилися вірмени, ще з часів Візантії і процвітання царства Урарту – там теж є наші національні духовні святині.

Нині, за даними Союзу вірмен України, а це найактивніша організація наших співвітчизників, уся діаспора в країні налічує понад 500 тисяч чоловік – це тільки офіційно. Союз вірмен проводить велику роботу – займається добродійністю, і не лише для вірмен. Зовсім нещодавно ми в Полтаві передавали меблі школі-інтернату. У Мачухи в цю годину передаємо дитячі двоярусні ліжка.

Наша община давно вже виражає себе в культурних заходах – у нас є невеликий національний ансамбль. Діє вірменська школа, близько 30 дітей приходять на заняття в обласну бібліотеку для юнацтва. Є серед вірмен Полтавщини дуже успішні люди, бізнесмени, вищі військові чини, педагоги, діячі культури і науки, художники, переможці спортивних змагань – чемпіони світу, Європи. Наші хлопці виступають під українським прапором і отримують нагороди під звучання українського гімну – Ашот Хачатурян, Геворк Геворкян, Геворк Оганезян. За 25–30 років в Україні наші співвітчизники показали себе тільки з хорошого боку.

Ми займаємося благодійністю – і в АТО відправляли гуманітарні вантажі, і дітям Донбасу допомагали. А тут у нас у Ковалівці прихистили біженців, дали будинок, живуть вони безкоштовно, допомогли їм обжитися, влаштували на роботу – дружина й сама тепер волонтер, а чоловік займається будівництвом. І така сім'я далеко не одна.

– Як вам вдається зберегти в чужій країні свою самобутність?
– Усі ми дуже сумуємо за Батьківщиною! Духовно ми тут створили свою маленьку Вірменію. Стараємося, щоб наші діти й онуки не асимілювалися, вивчаємо писемність, історію, щоб діти пам'ятали, хто вони й звідки.

Побудували свою невелику церкву в селі Верхоли, її святили наші архієпископи, там служить священик УПЦ отець Михайло – наш храм відкритий для всіх вірян.

Плануємо встановити пам'ятник у Павленківському парку на згадку про геноцид вірменського народу, погоджено виділення землі й розроблено проект, уже йдуть роботи по встановленню цього монумента. Оформляємо заявку на отримання землі під будівництво вірменської православної церкви в Полтаві.

– Наскільки компактно мешкають вірмени в нашій області?
– В основному місця проживання локалізовані в містах – це Полтава, Кременчук, Миргород, Комсомольськ, Градизьк, Чутове, Кобеляки, Решетилівка, Карлівка. В області мешкає, за даними перепису 2001 року, 2680 вірмен, але за нашими даними на 2014 рік близько 6000 неофіційно.

– Це ж складно – зібрати людей, коли вони так розсіяні по всьому регіону?
– Люди дружно передають інформацію і відгукуються досить оперативно – усі ж одне одного знають. Робимо концерти, збираємо людей, ось зараз готуємо на 8 квітня в драмтеатрі свято матері, весни і краси – це наш вірменський еквівалент 8 Березня. Запрошений народний вірменський ансамбль, співаки, не лише вірмени, але й гості нашого свята, друзі, які привітають наших жінок зі святом.

У нас є своя мета – піднімати молодь, щоб займалася творчістю, спортом, у нас є писемність, гончарство, ми організували для наших дітей безкоштовне вивчення хореографії й англійської мови. Нам допомагає місцева влада, запрошує взяти участь у багатьох масштабних культурних форумах, фестивалях. Знову плануємо нашою общиною виступити на Сорочинському ярмарку, діти співатимуть, танцюватимуть.

– Валерію Артемовичу, скажіть як представник Союзу вірмен України, наскільки толерантне українське суспільство?
– На високому рівні. Ми абсолютно інтегровані в соціум і громадське життя. На сьогодні вірменська діаспора найактивніша на Полтавщині. Ми допомагаємо не лише вірменам, але й українцям, коли це необхідно – та ж допомога військовим і мирним жителям Донбасу. Вірмени з усіх регіонів збирали продукти і багато ще всього, а від Полтавщини – обласна вірменська громадська організація «Урарту».

Нам ображатися на український народ не можна – ми відчуваємо тут опору, підтримку. На наші заходи завжди приходять представники влади.

Проблеми теж є – посвідки на проживання, громадянство. На останній конференції я порушував питання, що в Миргороді є спортсменка, яка десять років виступає на міжнародних змаганнях під прапором України, але досі не має українського громадянства. Її привезли 4-річною дитиною, невже таке складне завдання – зробити її громадянкою країни, якою вона пишається і славу якої відстоює у світі? І такими ось питаннями теж доводиться займатися.

– Саркісе Енгібаровичу, чи вдається підтримувати зв'язки з державою Вірменією?
– Ці зв'язки найчастіше забезпечує Союз вірмен України через посольства і консульства Вірменії в Україні. Дітей улітку відправляємо відпочивати у Вір-менію, програма називається «Аритун» («Повертайся додому»). Безкоштовно наші діти їдуть до країни їхніх предків, де їм забезпечено харчування, проживання, цікаві екскурсії, наприклад у Нагірний Карабах та по інших перлинах культури й архітектури. З'їжджаються діти зі всього світу – це надзвичайно цікаве й пізнавальне спілкування як для юних вірмен-емігрантів, так і для іншої сторони. І раді бачити не лише етнічних вірмен. Минулого року з нашими спортсменами просився поїхати хлопець-українець, а в цьому також плануємо відправити кілька українців. У вірменській школі вчиться декілька українських дітей, які танцюють у нашому ансамблі, ось їм і хочемо показати Вірменію в усій величі, а не на листівці.

Та не тільки з українцями наша община дружить, у нас хороші стосунки з чеченською діаспорою і навіть з азербайджанською, хоч у нас є розбіжності на батьківщині, але в Україні ми цього не показуємо. Навіть гуманітарну допомогу ми організовували разом з грузинською, чеченською, азербайджанською діаспорами – збирали гроші, купували продукти, а бувало, що й самі відвозили бійцям у Чугуїв на аеродром. Мангал ставили, м'ясо для хлопців готували на вогні.

Вірмени – добрий народ, працелюбний, миролюбний, хлібосольний. Ми одними з найперших прийняли християнство – у 301 році на державному рівні, а в 302 році вже вся нація. Наші народи здавна дружать – у нас одна релігія, дуже сильний дух і розуміння гідності!
Марія Бойко, 09.04.2015, 13:57709
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31
<листопад