22 квітня 2019 • № 16 (1552)
Rss  

Полтавський некрополь: утрачені сторінки минулого

Про дослідницю історії й архівіста Людмилу Саприкіну ми писали в одному з попередніх номерів, ушановуючи її ювілей – 70-річчя від дня народження. Справою свого життя вона вважає і повернення з небуття імен славних полтавців, які свого часу були гордістю нашого краю, але нині незаслужено забуті. Працює дослідниця і над створенням полтавського некрополя, досліджуючи долі відомих колись людей, які упокоїлися на полтавській землі.
Пам'ятник на могилі Івана Котляревського.

Полтавська Всіхсвятська церква (1930-ті роки).
– Довгі роки я працюю над створенням полтавського некрополя, досліджуючи історію міських кладовищ Полтави та людей, повертаючи з небуття похованих там, – розповідає Людмила Іванівна. – Наскільки це, звісно, можливо, адже глибина минулих віків за браком письмових джерел здебільшого втрачена. Ті ж, що дійшли до нас, більшим чином розпорошені по різних архівах, по різних фондах, отже, систематизувати їх надзвичайно важко. Проблема полягає і в наявності достовірних відомостей про самі кладовища як такі: як і коли вони виникли в Полтаві?
«Там, де підноситься пам’ятник Солдатської Слави і горить Вічний вогонь, у 1813 році було поле, яке належало прапорщику Федору Наливайку. Тоді ж міська дума й купила в нього шмат цієї землі під цвинтар», – такі дані навів відомий полтавський журналіст і краєзнавець Іван Наливайко у своїй статті «За околицею міста – козачі хутори» (газета «Комсомолець Полтавщини, №13 від 31 січня 1991 року).

Статистичні відомості, наприклад, за 1843 рік, надруковані в додатку до газети «Полтавские губернские ведомости», засвідчують існування у Полтаві лише двох кладовищ, однак час їх заснування невідомий. А от у Російському державному історичну архіві у Санкт-Петербурзі вдалося знайти «Выкопировку из плана г.Полтавы с показанием загородных участков земли для расширения городского кладбища» за 1887 рік. Тож можна стверджувати, що станом на 1900 рік у Полтаві були такі кладовища. Передусім Старе міське (до нього належали Християнське, Лютеранське та Військове – це сучасна територія парку ім. І.П.Котляревського, меморіалу Солдатської Слави та заводу «Лтава»). Уже існували на той час і Новоміське кладовище (колишнє Єврейське), цвинтар на території Хрестовоздвиженського монастиря та некрополь між залізницею та річкою Тарапунька. Варто додати і Братську могилу російських воїнів на Полі Полтавської битви та могилу місцевих жителів, які загинули під час оборони Полтави від шведів у 1709 році. Поблизу Поля Полтавської битви існувало й кладовище, на якому ховали тих, хто доживав свого віку в «Сестринському притулку в ім’я Христове немічних та старих».

З часом Старе міське кладовище було просто знищене більшовицькою владою. Залишилося тут лише одне поховання, на яке не піднялася рука навіть у цих бузувірів, – могила Івана Котляревського. Інші ж було пограбовано і зруйновано – як і саму кладбищенську Всіхсвятську церкву.

Таким чином, забивши народу баки брехливими гаслами й оманливою перспективою «світлого майбутнього», більшовицькі безбожники знищували й умови для більш-менш культурного існування. Отже, почали з головного – з ліквідації еліти, яка була цвітом країни, її інтелектом, совістю… Родючий верхній шар суспільства нищили, розправляючись не лише з живими, але й з мертвими!

Я ще застала декого із живих свідків, які встигли повідати про ті жахливі акти вандалізму. Насамперед це Ірина Ричардівна Каменська, яка добре пам’ятала, як її матері «запропонували» перенести могилу батька Ричарда Каетановича на Нове міське кладовище. Бо могила була доглянута, його нащадки жили в Полтаві. А що сталося з похованнями тих, у кого в місті вже не виявилося рідних, добре відомо. І це не просто вандалізм. Це була своєрідна «ідеологія» – знищити навіть пам'ять про наших видатних земляків-полтавців дореволюційної доби. Адже саме кладовища були своєрідними свідками того, що і в ті часи країна не була такою відсталою, як намагалися її змальовувати більшовики, що була вона багата цікавими, культурними, шляхетними людьми, які творили славу нашого краю.

Так, Ричард Каетанович Каменський був гласним Полтавської міської думи, мешкав у власному будинку на вулиці Олександрівській (нині Жовтнева), який теж було знищено. Каменський був дуже шанованою в місті людиною, попечителем першого міського початкового училища, що й носило його ім’я. Це саме його згадує у своєму щоденнику Марія Башкирцева, котра подарувала Ричарду Каетановичу своє фото з дарчим написом французькою мовою. На жаль, навіть цю фотокартку вдова Каменського, боячись «червоного» обшуку, змушена була спалити разом з іншими документами. А його донька Ірина Ричардівна, яка померла в Полтаві 22 лютого 2001 року, на все життя запам’ятала, як комісари пропонували батькові «добровільно» здати всі коштовності, а інакше «іменем революції» погрожували розстріляти всю сім’ю. І Каменські змушені були зробити це, хоч сім’я залишилася фактично без засобів існування. Це вже в наші часи Полтавський краєзнавчий музей створив невеличкий куточок в експозиції, аби вшанувати цю прекрасну людину, зберегти пам'ять про неї. Тут можна побачити і прижиттєве фото та пам’ятну адресу, подаровану Каменському колегами на відзнаку 25-річчя його роботи в Полтавському Земельному банку. Сам же Ричард Каетанович помер невдовзі після революції – 19 лютого 1919 року у віці 77 років. Його вдова Варвара Олександрівна залишилася з двома доньками – Іриною і Тетяною. Кош-
тів на перепоховання на Новому міському кладовищі в сім’ї не було жодних, тож могила Каменського так і залишалася без пам’ятника, а невдовзі й сам цвинтар знищили. Таким чином від цілого комплексу Старого міського кладовища (Християнського, Лютеранського і Військового) не залишилося нічого, окрім могили Івана Котляревського.

Скільки ж загалом кладовищ у Полтаві?
1. Центральне міське (вул. Фрунзе, 154). Воно закрите, однак тут продовжують ховати родичів раніше померлих та видатних людей міста на Алеї слави. На кладовищі збереглася частина могил, які родичі свого часу перенесли зі Старого міського кладовища.
2. Розсошенське кладовище (існує з 1978 року). Нині це основне місце поховання жителів Полтави.
3. Новоміське кладовище на вулиці Балакіна (колишнє Єврейське). Там є й «дореволюційні» могили, продовжують тут хоронити досі.
4. Павленківське (старе кладовище) в районі колишнього військового училища зв’язку. Нині закрите.
5. Тарновщанське в районі вулиці Зіньківської й залізничного переїзду. Закрите.
6. Монастирські кладовища. Перше було на внутрішньому подвір’ї Хрестовоздвиженського монастиря, у склепах самого собору та Троїцької церкви. Тут хоронили еліту – військових, чиновників, духовенство… На жаль, його знищили фактично повністю, залишилася лише одна могила – своєрідний збірний пам'ятник з фрагментів різних надгробків. Друге кладовище теж називають монастирським, хоча воно розташоване не в монастирі, а під Монастирською горою – між залізницею та річкою Тарапунька. На жаль, це місце вкрай занапащено і занедбано. Докладають до цього «зусиль» і місцеві мешканці, які перетворили схили гори та береги Тарапуньки на сміттєзвалища. Описуючи давні могили цього кладовища, не раз переконувалася, що написи на старих пам’ятниках… зачищено і зроблено нові… Таким чином мертвих обікрали навіть після смерті, позбавивши їх звань, титулів…
7. Затуринське кладовище в однойменному приміському селищі. Нині діюче, хоча воно теж розділене на дві частини – старе і нове.
8. Кладовище в Яківцях. Теж старе, але й нині діюче.
9. Цвинтар у селищі Вороніна. Тут збереглися і «дореволюційні» могили, є й сучасні поховання. Однак через зсуви ґрунту кладовище закрите.

Варто додати, що на території дореволюційної Полтави було дуже багато храмів, біля яких також існували поховання. Їх знищили разом із самими церквами. Навіть на власні очі доводилося свого часу бачити бруківку неподалік театру ім.М.В.Гоголя, де можна було розгледіти… фрагменти написів з надгробків!

Ось така сумна історія про минуле й сьогодення.

А в наступних публікаціях ми згадаємо добрим словом тих, хто свого часу був гордістю нашого краю і знайшов свій останній прихисток на полтавській землі.

Людмила Саприкіна
(Продовження в наступному номері)
Іван Мольченко, 13.05.2015, 13:321879
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30
<березень