26 травня 2019 • № 21 (1557)
Rss  

Полтава в усій красі з висоти пташиного польоту

Здавалося б, завоювати увагу дорослих, а тим паче сучасних дітей, які в інтернеті чого тільки не бачили, – завдання не з легких, враховуючи ще й нинішню популярність безпілотників і відео про них. Та цього разу про диво керованої техніки – винятково позитивно. Тільки-но Максим опускає коптер додолу, вирішивши перед інтерв'ю «пролетіти» над Березовим сквером, і дає трохи розкрутитися гвинтам, кілька сімей, що прогулювалися вулицею, завмирають мов укопані. І якщо дорослим просто цікаво, то в дітей машина привертає цілковиту і безроздільну увагу. Як тільки безпілотник відривається від землі – вони збігаються з усього парку, вишиковуючись за Максимом у довгу шеренгу. А він поволі крокує, вдивляючись у монітор на пульті.

Максим Бондаревський – власник одного з поки що небагатьох у Полтаві літальних засобів – квадрокоптера. Придбав його у лютому, перше відео зняв через два місяці, друге, більш відоме у соціальних мережах, з'явилося ще за два. Нещодавно відеотека поповнилася відео з маршем фанатів і грою «Ворскли» й «Чорноморця», перегонами на картодромі «Лтава», а серед фото з'явилися кадри з останніх перегонів, відеомонтаж яких нині триває.

– «Літати», чесно кажучи, досі не вмію, – усміхається Максим. – Більшість навичок набуваю в процесі, як і досвід форс-мажорів. Іноді буває: летиш, а коптер починає дивно поводитися, причини не розумієш. У плані керування він досить простий, адже те, що бачить камера на ньому, бачу і я. Та про всяк випадок тримаю його в полі зору. Був у мене випадок, дуже тоді злякався! Вирішив «політати» над Білою альтанкою. Тільки злетів – як раптом через давню неполадку, яку сам колись допустив, гасне відео. Добре, що тримав у полі зору апарат і зміг його посадити, а от якби відволікся, повернути його було б дуже важко. Хоча в екстреному випадку він усе одно повернувся б до приблизного місця старту: електроніка визначає його за супутниками і «запам'ятовує».

Справді, пілот квадрокоптера на землі – так би мовити, і швець і жнець: йому доводиться одночасно керувати літальним апаратом, камерою, стежити, щоб нікого не зачепити на землі, а інколи, як перед нашою розмовою, і відганяти від машини пернатих, котрі всіма силами намагаються завадити тим, хто, як на їхній пташиний розум, «народжені повзати», втручатись у свій повітряний простір. Тому до розмови переходимо лише після посадки.

– Максиме, розкажи трохи про себе: робота, хобі, а головне – про те, що спонукало піднятися в небо?
– Уже кілька років працюю маркетологом, до цього змінив кілька різних професій. Головне моє захоплення – страйкбол (командна гра, у якій «бій» ведеться пластиковими кульками з копій бойової зброї). Граю вже вісім років, хоча, коли почав займатися коптером, часу на гру забракло.


– А як перейшов до польотів?
– Почалося все з камери GoPro (мініатюрна захищена камера), давно хотів її придбати – знімати страйкбольні бої, аби було що згадати і показати друзям. Однак камера у мене з'явилась, а знімати перестрілки так і не почав: на вулиці зима, не сезон. Трохи згодом, переглядаючи в мережі відео, зняті цією камерою, натрапив на відео з квадрокоптера. Робили його, здається, американці, і вийшло в них шикарно: морське узбережжя, чудове призахідне сонце, словом, видно, що робила це професійна студія. Ось у мене і виникла ідея зняти в такому ж ракурсі й Полтаву, а зростання курсу долара лише підштовхнуло до придбання коптера. Спершу довго боявся його запускати, переживав: не дай Бог з ним щось станеться – річ усе-таки дорога.

– Чи плануєш власні польоти, можливо, маєш список місць, які хочеш зняти?
– Список? Який у Полтаві список? (Сміється). Іноді навіть розмірковую, де літати. Це справді проблема. Відзняв Леваду, Огнівку, Київський вокзал (це відео нині монтую), на Червоному Шляху літав, у центрі. Сьогодні піднявся над Березовим сквером, але не знаю, що з цього потрапить до фінального відео, хіба пам'ятник Пушкіну. З того, що точно потрібно, – наші фонтани, Краєзнавчий музей, пам'ятник Шевченку.


– Коли місце вже обрано, як далі проходить робота?
– Одного акумулятора вистачає на 14 хвилин у повітрі. Виходячи з цього, одразу намічаю, як зніматиму. Це ще не «чисте» відео, бо потім вирізаю момент підняття, виходу на ракурс. Матеріалу зараз збираю значно більше, аніж спочатку: якщо для першого відео я «налітав» 30 хвилин, то у другому – вже півтори години. Після того як усе знято – починаю монтувати. До цього ніколи не знімав і, тим більше, не займався відеомонтажем, тобто досвіду в мене нема. Тому операторське мистецтво й наступну обробку освоюю «на ходу». Уроки знаходжу в інтернеті, далі – практика. Найскладніше для мене – підібрати фонову музику. Для цього вмикаю пісню, дивлюся під неї ще «сире» відео і намагаюся зрозуміти, який результат буде у фіналі. Часто виявляється: те, що готував спочатку, зовсім «не звучить» разом із відео. А інколи буває і навпаки: спершу чую музику й розумію, що поставлю саме її. Так у другому відео використав пісню Jan Cyrka – The Right Road (головна тема передачі «Орел і решка»), яку підібрав ще рік тому. Тоді навіть не знав, що саме зніматиму, але хотів зробити про місто щось добре і позитивне (https://www.youtube.com/watch?v=VT60pZfxed0&feature=youtu.be).

– Чи багато часу займає таке хобі та чи не заважає воно основній роботі?
– Ні, навіть суміщаю, уже трохи познімав для підприємства, на якому працюю. А часу забирає по-різному – інколи просто нема настрою: вийшов, злетів, «повисів» кілька хвилин – і розумію, що не хочеться літати. А буває, «відлітаєш» три акумулятори – і ще хочеться, тут же народжується безліч ідей.


– А як знімаєш довгі прольоти? Чи не доводиться по землі за коптером бігати, вистачає радіусу дії?
– Я тоді був посередині цієї дистанції: відвів апарат в один бік, розвернув і почав знімати «на льоту». Хоча взагалі радіус у нього немаленький, в ідеальних умовах – метрів 700. Та це рідко буває: наприклад,на Білій альтанці можна злетіти метрів на 400, а відійти трохи до храму –
і після 60 метрів система відеопередачі відключається. Тобто саме керування коптером працює добре, відеопередача – ось проблема, оскільки перетинається за частотою з бездротовим інтернетом (wi-fi).

– А непередбачувані випадки на зйомках траплялися?
– Поки ні, та бували досить моторошні. Найстрашніший був, напевне, коли я… забув коптер на даху машини, проїхав так через усе місто і примудрився навіть його загубити. На щастя, усе добре закінчилося – на переході його підняла жінка. Мені сказали, що сіла вона у білу маршрутку «Богдан», добре, що такий колір у нас рідкість. Довелося наздоганяти. Перед першим відео захотілося красиво пролетіти над тюльпанами. Думав зробити гарний кадр, а про те, що пропелери доволі сильно розганяють повітря, якось забув. У результаті вийшло, ніби квіти беззвучно кричать, коли я над ними пролітаю. Наклав на це відео музику і залишив, як кажуть, для історії. Ще один випадок – із падінням. Даремно того дня вирішив знімати: погода була не дуже, з керуванням певні проблеми, квадрокоптер почав «плавати» і врешті перекинувся. Відбувся двома зламаними пропелерами і трохи зігнутим кріпленням для камери.


– Зараз у тебе є група «Вконтакте», видно, що робота кипить. Чи приносило твоє хобі вже якісь фінансові бонуси і як плануєш розвиватися далі?
– Мінімальний перший прибуток уже принесло – мені зателефонували і попросити зняти автомийку для рекламного ролика. Часто люди впізнають на вулиці, а іноді чую навздогін: «Та це ж той хлопець, що зняв відео про Полтаву!». А мені приємно (посміхається). Цікавляться в основному з приводу весіль – нещодавно знімав марш фанатів ФК «Ворскла». Стосовно окупності мене зараз цікавить дещо інше. У «Нескафе» є такий проект – «Ідея ікс». Я там зареєструвався зі своєю ідеєю: зробити гарне відео про кожне місто України – це було б круто. Мені дуже хочеться зробити таке, сумістити повітряну зйомку, розповіді людей про місто, зйомки із землі. Днями закінчується перший етап, сподіваюся його пройти, адже далі тільки складніше: у другому треба заручитися підтримкою всіх друзів і пройти перевірку суддів, а у третьому – поїхати безпосередньо до журі й захистити свій проект. Якщо все проходить успішно, автору на втілення ідеї дадуть 100 тисяч гривень. Цих грошей має вистачити, лише переживаю, що за рік не встигну, адже планую знімати літом, коли все має яскравіший вигляд. Якщо виграю – почну цього літа й наступного завершу. Є ще осінь, звісно, проте й основну роботу кидати не можна.

– До речі, щодо глядацької підтримки: як сприймають твої роботи і чи не привласнюють кадри з них?
– Фото, особливо перші, на яких ще не було логотипу, я виклав як перші кадри до відео, яке саме готував. Тоді про це не подумав, і їх умить «розтягли» собі всі полтавські групи в соцмережі «Вконтакте». Деякі зробили по-чесному – розмістили фото і написали під ними моє ім'я. Когось я просив указувати авторство. А в групі «Типовий Полтавець» узагалі поцупили кадр: обробили моє фото і поставили на ньому свій підпис. Я, звісно, хочу, щоб фото бачили люди, мені приємно, проте хочеться, щоб принаймні така проста річ, як авторство, на них була. Нині зробив підпис, який «клею» на світлини.


– Чи допомогло твоє хобі побачити Полтаву в новому світлі?
– Мабуть, так. Дуже цікаво, наприклад, дивитися згори на Корпусний парк – він абсолютно симетричний, на землі це неможливо помітити. Кращий приклад – 16-поверхівки на Огнівці. Біля під'їздів у них не надто привабливий вигляд: однотонні стіни, тріщини в штукатурці – «пейзаж», словом, не дуже. А от із висоти це зовсім інші будинки! Три гармонійні споруди стоять на пагорбі, оточеному деревами і ставками, і ніщо цю композицію не руйнує.

– Дякую за відповіді й бажаю успіху в усіх починаннях.
Сергій Лещенко, 15.06.2015, 15:233658
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31
<квітень