22 липня 2018 • № 29 (1513)
Rss  

Ольга Курчакова: Маємо надію, що вивезені за межі України в роки фашистської окупації шедеври колись повернуться на Батьківщину

Останніми днями Полтавський художній музей ім.Миколи Ярошенка зажив великої популярності в десятків видань і телеканалів, та ця слава абсолютно не радує музейників через цілу навалу недостовірної інформації, розтиражованої медійниками.

Замість розібратися в ситуації, бо ж атрибутика мистецьких шедеврів (авторство й часова приналежність) – справа копітка й довготривала, та й коштує чимало, журналісти, на думку директора музею Ольги Курчакової, поспішили стати на бік німецької газети і звинуватили один із кращих музеїв Полтави мало не у крадіжці картин.

Історія ця почалася (принаймні ця її новела) з публікації в щоденному виданні «Mitteldeutsche Zeitung», де начебто мешканці німецького містечка Дессау цілком випадково виявили в Україні сліди картин, зниклих із місцевого замку під час Другої світової війни. Директор культурного фонду Дессау-Верлитц Томас Уайт заявив, що побачив зникле полотно на сайті Полтавського художнього музею. Миттєво знайшовся й хазяїн картини – принц Едуард фон Ангальт, який, зрозуміло, вирішив повернути фамільну реліквію. Також було наведено фотографію, узяту з сайту музею, де в затемненому куті зліва не надто виразно прочитується картина.

Німецьку сторону можна зрозуміти – у них приватна власність понад усе й дотримуються вони її свято. Та й принца винити в корисливості теж марно: що тут такого, коли людина хоче повернути собі спадок на мільйони євро. І публікація ця була скоріше розвідкою, яка мала зондувати громадську думку – як до цього поставляться європейці й українці. Українці поставились дивно: не з'ясовуючи шляхів переміщення картини, не маючи на руках її експертної оцінки, автори українських публікацій уже нині оголосили картину вкраденою, після чого готові були її віддавати чи не цього ж дня. А деякі респонденти почали говорити про шість картин ХVІ століття, які необхідно повернути до Німеччини законним (?!) власникам.

Музейники засмутилися, потім образилися, бо ж картина ця, як і тисячі інших шедеврів Полтавського художнього музею, належить до власності держави й потрапила до колекції цілком офіційно, а відтак підпадає під юрисдикцію міжнародного права. Зрештою дирекція музею зібрала представників засобів масової інформації й постаралася роз'яснити нюанси, що стосуються як публікації про картину, так і самого полотна.

– Найперше, офіційно з вимогою про повернення цієї картини до нас ніхто не звертався – ні посольство, ні уряд Німеччини, ні представники роду Ангальт. Офіційно – ніхто! – наголосила мистецтвознавець, директор Полтавського музею ім.Миколи Ярошенка (галереї мистецтв) Ольга Курчакова. – Друга теза, яку не можу лишити поза увагою, – у нас у музеї немає картин ХVІ століття! До початку Другої світової війни вони були, та музейна колекція потрапила під окупацію. Вивезені до евакуації були тільки фонди, решта – діюча експозиція – залишилася в місті. За роки війни заклад зазнав страшних втрат – фашисти спалили будівлю Краєзнавчого музею, де тоді розміщувався й художній музей. До Німеччини було вивезено десятки тисяч шедеврів. І при всьому тому, що Німеччина визнала провину за злочини фашистських загарбників, єдиним питанням, що замовчується досі, залишається повернення мистецьких цінностей.

До того ж, як розповіла Ольга Миколаївна, фаховий історик, при належному фінансуванні цієї діяльності доводити приналежність робіт Полтавському музею цілком реально, тоді ми й зможемо вимагати повернення вкрадених полотен. І допоможе в цьому етнічна німецька риса – славнозвісна педантичність, адже кожна картина, що забиралась із музею, описувалась, на неї заводилася анкета, де зазначався весь її шлях. Це так званий «список Розенберга», складений Оперативним штабом рейхляйтера Розенберга, що був створений спеціально для виявлення на окупованих територіях культурних цінностей і вивезення їх до Німеччини. На моє запитання, чи німці хоча б один раз оприлюднювали цей «список», Ольга Курчакова лише сумно усміхнулася: якби ж то!

Аби не бути голослівною, дирекція Полтавського художнього музею надала для публікації фотокопії акта, де зазначаються втрати закладу в роки війни. Тільки кількість. І суми в мільйонах повоєнних карбованців. Але за скупою статистикою – тисячі полотен, котрим немає ціни. А ще – люди, долі яких опалила війна, люди, яким довелося піднімати країну з руїн. Художній музей першим у Полтаві відновив роботу в травні 1945 року. Через те, що його приміщення згоріло, експозицію розмістили в будинку на вулиці Комсомольській, 15. Вона розміщувалася в чотирьох кімнатах на другому поверсі.

А сама картина, що викликала такий ажіотаж серед журналістів, – портрет Бернхарта Ангальтського, написана Лукасом Кранахом-молодшим, потрапила до Полтави з обмінного фонду в 1951 році. Про це розповіла Ольга Курчакова й навіть дозволила операторам зняти її для телевізійної трансляції.
– Картина, про яку йдеться, не підлягала відновленню. Так зазначено в акті-передачі, – розповіла Ольга Миколаївна. – Після цього вона майже 30 років перебувала на реставрації й повернулася до музею наприкінці 70-х років минулого століття. Також зазначалося – «копія». Мене як фахівця просто ображають коментарі принца фон Ангальт, де він кидає фразу, що власність його родини (?!) просто гниє у фондосховищах не тільки Полтави, а й Києва. Переконана, що навіть якщо буде доведено належність цієї картини родині принца фон Ангальт, то він повинен бути вдячним за врятований шедевр зусиллями музейників Полтави. Та й вислови, що коли вже Німеччина в цю скрутну годину підтримує Україну в боротьбі за суверенітет, то й наша сторона могла б зробити приємність, повернувши полотна, сумнівної толерантності.
Колекція Полтавського художнього музею – частина Державного музейного фонду, що належить народу України. У роки війни окупанти вивезли з Полтави десятки тисяч шедеврів! Це твори Андре дель Сарто «Мадонна дель Сакко», Анжеліко Бронзіно «Мадонна», Карло Маратті «Святе сімейство», Франческо Тревізані «Розп'яття», Себастьяно дель Пьомбо «Різдво Христове», Джовані Батіста Т'єполло «Втеча до Єгипту», Міхеля Мірвельта «Портрет Єлизавети Богемської», Яна Вікенса «Забитий заєць», Пітера Пауля Рубенса «Портрет Олени Фоумен», Педро Анастасіо Боканегро «Марія Магдалина», Лукаса Кранаха-старшого «Мадонна» 1529 р., Ніколя Ларжильєра «Портрет Петра І». А також не можна не згадати про втрати творів видатних майстрів вітчизняного мистецтва, серед яких масштабні полотна Миколи Ярошенка та Івана Мясоєдова.

– Полтавський художній музей, як і всі музеї України, має надію, що шедеври, які є національним надбанням і в роки фашистської окупації були вивезені за межі України, колись повернуться на Батьківщину.
Марія Бойко, 15.06.2015, 12:11565
ПнВтСрЧтПтСбНд
1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31
<червень