10 грудня 2018 • № 49 (1533)
Rss  

Полтавська каланча з годинником схожа на львівську ратушу

Візиткою багатьох міст України стали ратуші з годинником. У Полтаві теж є така висотна споруда, але це… пожежна каланча. Про неї, окрім року спорудження, мало що відомо, усе якось більше мусується тема годинника, на ній установленого.

Зазвичай вежа з годинником – неодмінний атрибут ратуші. Це адміністративна будівля, у якій розміщувався міський магістрат, що характерно для міст, які отримували магдебурзьке право, тобто право на місцеве самоврядування. У містах середньовічної Європи ратуші становили головну складову ансамблів центральних площ. Поряд із соборами вони були висотними домінантами міст.

На території нашої держави ратуші збереглися в західноукраїнських містах. На Лівобережжі в козацьких містах, які мали магдебурзьке право, зводилися будинки магістратів, тобто аналоги ратуш, однак вони були невеликими і, як правило, дерев'яними (такий будинок був у Полтаві у ХVІІ–ХVІІІ ст. на Соборному майдані). Пізніше вони стали називатися міськими управами. На жаль, у Полтаві ця будівля не збереглася, оскільки була дерев'яною. У ХІХ ст. міська управа розташовувалася в будівлі присутственних місць (нині це приміщення Полтавської міської ради), збудованій у 1811 р. за проектом А.Захарова. Вона також мала великий годинник на трикутному фронтоні портика будівлі. Його добре видно на старих дореволюційних фотографіях.

Саме тому ратушу (або магістрат) не слід плутати із каланчею. Каланча – це вежа для спостереження за пожежами. Вона була атрибутом усіх пожежних депо (пожежних команд) ХVІІІ–ХІХ ст. У Полтаві перша пожежна команда з'явилася на Інститутському проспекті (нині Першотравневий). Після війни споруду відновили з добудовою у двір, але башту не відтворили. Друге пожежне депо було створене у другій половині ХІХ ст. на Круглій площі (нині це Будинок зв'язку). У дворі стояла дерев'яна каланча, із якої зроблено чимало фотографій центральної частини міста.

Після війни 1941–1945 років постало питання будівництва пожежного депо. Для цього обрали місце на розі вулиць Фрунзе та Шевченка. Що тут було раніше, невідомо, але старожили розповідали, як наприкінці 1940-х років на цій території розміщався пересувний звіринець. Проекту будівлі в архівах не збереглося, але в деяких документах зустрічаються згадки. Розробку технічного проекту пожежного депо й управління пожежної охорони в Полтаві почав у 1952 році полтавський «Облсільпроект», автор архітектор О.А.Шумілін, допомагав архітектор Н.В.Квітко. Управління у справах архітектури при Раді Міністрів УРСР кілька разів повертало проект для внесення поправок. Зрештою «Ескізний проект «Пождепо» в Полтаві на вулиці Фрунзе,42» був затверджений у 1953 році. Із декількох варіантів проекту було обрано «найпростіший», виконаний у стриманих формах класицистичної радянської архітектури. У «Протоколі перегляду проектно-кошторисної документації з усунення надмірностей будівлі пожежного депо», датованому 1956 роком, дізнаємося, що замовник будівництва – Полтавська обласна рада депутатів і трудящих, роботи здійснюються будівельно-монтажним управлінням №1 полтавського «Облбудтресту».

Вартість об'єкта склала близько 890 тисяч рублів. Техніко-економічні показники: будівля двоповерхова, корисна площа 1650 м кв, площа забудови 852 м кв. Станом на 10 січня 1955 року виконані роботи: по облаштуванню фундаментів, перекриття над усіма поверхами і покрівлі, облаштування східців, штукатурка стін і стелі на 40%. Після перегляду кошторису комісія внесла зміни і виключила зі списку металевий ліхтар за 2627 рублів та зірку за 720 рублів.

За формою башта дещо нагадує вежу львівської ратуші, що досі вводить в оману багатьох гостей міста, які називають пожежне депо ратушею. Башта вдало фіксує вузлову точку, де вулиця Фрунзе трохи змінює напрям, через що її добре видно здалеку.

Вважається, що роком прийняття пожежного депо в експлуатацію став 1957-й, і це, скоріш за все, відповідає дійсності. Про якісь урочистості з цього приводу преса не писала, а перша згадка з'явилася у «Зорі Полтавщини» (№1 1958 року). У репортажі «На вахті» про людей, які стояли на почесній новорічній вахті, згадується: «На пожежній вишці прийняв вахту Олексій Петров. 25 років він працює в пожежному депо. Уся служба його проходила тут відмінно. Сьогодні він уперше ніс вахту на вишці нового пожежного депо. З неї Олексій Кирилович бачив залите вогнями місто. У цю ж ніч на вишці стояли Павло Ковальчук та Сергій Арбузов, а внизу біля машини вартували шофери Григорій Волков, Никифор Медведєв і Василь Шостя. Весь караул, очолений Олександром Волошком, ніс службу відмінно». Матеріал супроводжував малюнок каланчі, на якому видно, що в круглих отворах, де мав бути годинник, засклені вікна, а на верхівці майорить прапор, який зняли наприкінці 1960-х.
На фото 1968 року: на башті пожежного депо, окрім годинника, був плакат зі словами: «Братство, дружба, мир».
Знаменитий годинник на башті будівлі пожежної охорони в Полтаві відкрили 22 квітня 1960 року в день народження Леніна. Механізми його виготовлені Ленінградським годинниковим заводом. Дзвін через баштові гучномовці було чути досить далеко. Установив годинник електромонтер Харківського спецуправління зв'язку №402 (тоді ще 22-річний) Віктор Коваль. Стрілки годинника на каланчі виготовили в полтавській артілі «Універсал», вони плавно рухалися по голубому полю чотирьох циферблатів.

Про те, чи зупинявся полтавський годинник, радянська преса не писала. Знайшлося фото 1970-х років з порожніми віконницями на каланчі, певно, годинник знімали на ремонт. Першими, хто дозволив собі критикувати місцеву владу в часи незалежності, стала газета «Полтавщина». На початку 1993 року в замітці «Хто час «заклинив?» видання написало: «Колись цей годинник турбував мешканців довколишніх будинків голосним дзвоном. Міські власті вирішили дзвін «прибрати», і стало тихо… А нещодавно годинник, за яким звикли звіряти час полтавці, і зовсім зупинився. Причому другий рік стрілки застигли на дуже примітній цифрі «12». Однак, як визнали старшина М.П.Голобородько та начальник самостійної воєнізованої протипожежної частини Ф.М.Семеняка, годинник не зіпсувався. Він зумисне зупинений, бо управління житлово-комунального господарства міськвиконкому ніяк не знайде коштів на зарплату майстру з обслуговування цього годинника».

З того часу годинник неодноразово запускали, він зупинявся, поспішав, його міняли, ремонтували. Про це не писав хіба що ледачий. Зрештою у вересні 2013 року зусиллями міської влади каланчу відреставрували, годинник запустили. На момент виходу газети він ішов.

Консультант – кандидат архітектури Артур Ароян
Володимир Сулименко, 17.06.2015, 15:481502
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31
<листопад