19 січня 2019 • № 3 (1539)
Rss  

«Медицина насправді є найблагородніше з усіх мистецтв»

21 червня в Україні відзначається День медичного працівника. Напередодні свята ми поспілкувалися з відомими полтавськими лікарями, попросили їх розповісти про те, як вони прийшли в професію, що є для них найголовнішим у цій царині, та які випадки з практики запам'яталися на все життя.

Сергій Котов, начальник управління охорони здоров'я Полтавського міськвиконкому:

Шановні медичні працівники міста!

Прийміть теплі та сердечні вітання з нагоди професійного свята – Дня медичного працівника!

У цей день висловлюю шану, повагу та вдячність усім, хто присвятив своє життя збереженню здоров'я людей.

Наша місія важка і благородна. Вона вимагає повної віддачі сил, високого професіоналізму, постійної творчої ініціативи.

Своєю турботою, добротою, чуйністю ви вселяєте у людей віру та надію на одужання, упевненість у завтрашньому дні.

Дякую вам за сумлінну працю, витримку і вміння дарувати людям радість життя! Новий час висуває нові вимоги. Я впевнений, що ви успішно впораєтеся з поставленими завданнями.

Бажаю вам міцного здоров'я, плідної, наполегливої праці, натхнення та нових вагомих здобутків на нелегкій ниві охорони здоров'я. Родинного вам тепла, достатку, любові та сімейного благополуччя!

Хай усе хороше, зроблене з душею та натхненням, повертається до вас Божою ласкою!

Зі святом вас!

Медицина – сенс мого життя

Юлія Матвієнко, заступник головного лікаря з медичної частини 1-ї МКЛ Полтави.

– Я завжди знала, що буду лікарем. Усі мої дитячі ігри були на «медичну» тематику. Тому іншої професії собі навіть не уявляла. Лікар для мене – не професія, це мій спосіб життя, його зміст!

Оскільки за фахом я лікар-невропатолог і багато років працюю не просто з хворими, а з тяжкими хворими, у яких інсульти та інші тяжкі захворювання нервової системи, то можна сказати, що моя робота – це постійна боротьба за життя своїх пацієнтів і постійне цілодобове очікування термінового виклику до хворого. Не секрет, що наша 1-а лікарня – фактично ургентний мед-заклад, куди привозять людей і після ДТП, і з тяжкими побутовими пораненнями і травмами, і з інсультами, і з хірургічною патологією різної складності. Тому як зреагує лікар у першу хвилину, побачивши пацієнта, як поведе себе, багато в чому залежать лікування та життя хворого. І щоразу для мене, наприклад, є перемогою, коли людина, яку я лікувала, з інсульту виходить без інвалідності або з мінімальними фізичними втратами. Я й до сьогоднішнього дня з багатьма колишніми пацієнтами підтримую зв'язок уже не як лікар і хворий, а як добрі знайомі.

Щодо випадків, які запам'яталися. Ви знаєте, я працюю в інсультному відділенні, де кожен хворий – своя трагічна історія, тому про всі ці випадки не хочеться говорити.

При всіх обставинах і негативному ставленні деяких людей до медицини все-таки професія лікаря – хороша, якщо ти лікар за покликанням. Саме лікар зустрічає людину, коли вона народжується, і він же найчастіше поряд з нею в останні хвилини її життя. Тобто лікар – своєрідний посередник між життям і вічністю.

У день нашого професійного свята я хочу побажати своїм пацієнтам насамперед здоров'я й активного довголіття, а колегам – мужності, терпіння, самовіддачі, любити професію і людей. Я бажаю всім лікарям, щоб клятва Гіппократа ніколи не була обтяжливим обов'язком, а лише приємною місією! Хай ваш високий професіоналізм, доброта, чуйність, відданість найгуманнішій у світі професії вселяють надію на впевненість у завтрашньому дні, дарують заслужену шану й авторитет!

Людмила Піляй: Дивлячись на свою маму, розуміла, що обов'язково буду лікарем

Людмила Піляй, завідуюча амбулаторією загальної практики сімейної медицини №6, лікар загальної практики – сімейний лікар.

– Медиком я мріяла стати завжди. Моя мама працювала медсестрою, закінчила наше Полтавське медичне училище (тоді воно ще називалося фармацевтичним), працювала тут, у Шишаках, і навіть на Західній Україні. Дивлячись на неї, я розуміла, що обов'язково буду лікарем. У 1975 році я 16-річною вступила до Полтавського медичного стоматологічного інституту і відтоді жодного разу не пошкодувала про вибір професії. До речі, окрім лікарської практики, тривалий час викладала в Полтавському медучилищі, я базовий керівник лікарів-інтернів і готую лікарів не тільки для Полтави, а й для всієї Полтавської області.

Випадків у мене в практиці було багато і курйозних, і трагічних. За ці роки кого тільки не доводилося рятувати. Ну от хоча б такий випадок.

Після важкого робочого тижня я зазвичай їду на дачу, де відпочиваю душею. Там прекрасне повітря, багато квітів, розкішна природа. Якось увечері, напрацювавшись там, я вже увійшла в дім, роздягнулася і прилягла подивитися телевізор. Раптом чую крик сусідки: «Людо, рятуй, людина помирає!» Я в чому була, в тому й вибігла. Виявилося, що сусідка з подругою та 30-річною донькою подруги відзначали день народження, і ця дівчина вдавилася шашликом. Коли я прибігла, вона вже посиніла і не дихала. І я у такому вигляді, прямісінько на землі роблю їй непрямий масаж серця, прочищаю дихальні шляхи, тобто проводжу увесь комплекс реанімаційних заходів. На щастя, врятувала! І от тепер уявіть: півночі не могла заснути, бо це ж стрес який! Одна справа, коли ти на роботі постійно у бойовій готовності врятувати і допомогти, і зовсім інша – така ситуація. І от вранці я прокидаюсь і чую, що у пічці (є в нас на дачі) якийсь шурхіт. Виявилося, туди залетів горобець. Я його витягла, випустила на вулицю. А він чи з переляку, чи ще чогось, підлетівши трохи вгору, каменем упав на землю, очі закотив і зібрався помирати. Я ж давай його реанімувати: одним пальцем роблю бідоласі непрямий масаж серця, розкрила йому дзьоба, заливаю воду. Горобець прийшов до тями, стрепенувся і полетів! Я тоді для себе ще раз переконалася, що закон парності таки існує!

У день нашого професійного свята всім медикам насамперед хочу побажати здоров'я, адже якщо вони будуть здорові, то й пацієнти будуть здоровими! Здоровий спосіб життя – це те, що насамперед повинні пропагувати лікарі. Звичайно ж, бажаю бути успішними і реалізованими у своїй діяльності, мати повагу від пацієнтів і колег! І найголовніше – усім нам бажаю миру!

Лікар не має права зупинятись у своєму розвитку

Оксана Гудкова, завідуюча амбулаторією сімейної медицини комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3».

– Я завжди мріяла стати лікарем, бо не уявляла себе в іншій професії. У моїй родині не було медпрацівників, я перша. Пропрацювавши в медицині вже не один рік, можу сказати, що щаслива, бо займаюся справою, яку люблю, моя робота приносить мені моральне задоволення. Щодня відкриваю для себе щось нове, адже кожен пацієнт – неповторна історія. Він чекає на допомогу людини в білому халаті, йде до неї не тільки з фізичними хворобами, а й щоб поділитися тим, що на душі. Тому сімейний лікар має бути ще й хорошим психологом. І коли ти зміг допомогти людині, бачиш у її очах вдячність – це для кожного лікаря найважливіше.

Цікавих випадків, котрі б так дуже запам'яталися, у моїй практиці якось і не пригадаю. Та ось колеги з Миргородського району розповіли колись кумедний випадок. Кілька років тому двоє працівників лісгоспу вирішили поласувати грибами. Чоловіки назбирали їх, насмажили, але їсти остерігалися, бо не до кінця були впевнені, що гриби не шкідливі. Вирішили спочатку нагодувати кота, котрий саме тинявся по території підприємства. Тварина із задоволенням з'їла все, що їй дали. За півгодини ніяких змін у поведінці кота не проявилося, тож лісівники зі спокійною душею повечеряли. Але через кілька годин вони побачили, що з котом стало коїтися щось зле: тварину почало «викручувати», вона стогнала і поводился неадекватно. Не гаючи часу, чоловіки звернулися у лікарню, де їм промили шлунок і провели всі заходи з детоксикації організму, тобто все, що необхідно при отруєнні грибами. Коли наступного дня їх виписали, і вони живі-здорові приїхали на роботу, то побачили, що вчорашній «кіт» народив кошенят.

Що хотілося б побажати колегам? Насамперед здоров'я, успіхів у роботі, щоб вона все ж приносила не тільки моральне, а й матеріальне задоволення. А ще – постійно навчатися та вдосконалюватися, адже лікар не має права зупинятися у своєму розвитку, якщо хоче бути фахівцем високого рівня!

Щасливий той, хто може комусь допомогти!»

Любов Беленко, головна медична сестра комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 м.Полтави»

– Допомагати людям – надзвичайно благородна справа. А професія медика – найгуманніша, адже вона покликана стояти на сторожі людського життя. Саме медики дарують здоров'я людям, рятують від найрізноманітніших хвороб. Тому образ медика як у моїй, так і в уяві багатьох людей пов'язаний з надією і захистом.

Обрала професію не випадково, а досить свідомо підійшла до прийняття рішення бути саме медичною сестрою. Вступивши в 1994 році до Полтавського базового медичного коледжу, я розпочала свій шлях у напрямку здобуття знань, умінь і навичок із сестринської справи. Після закінчення навчання наступного ж дня приступила до роботи в поліклініці.

Звісно ж, початок трудової діяльності був не без кумедних випадків. Так, у період стажування в клініко-діагностичній лабораторії я проводила забір крові у студентів при профілактичному медичному огляді. Працювали три кабінети і відповідно три лаборанти. Черга до мого кабінету спочатку була найбільша, а згодом взагалі залишилася єдина. Мені здавалося, що я погано виконую свої функціональні обов'язки, і це надзвичайно мене хвилювало. Але раптом почула розмову студентів між собою і зрозуміла: вся черга від трьох кабінетів об'єдналася в одну до мого, тому що я виконую процедуру швидко і зовсім не боляче. Для мене це стало найприємнішою похвалою та кращим підтвердженням правильності мого вибору.

Через деякий час мене перевели на посаду старшої медичної сестри поліклінічного відділення для дорослого населення, а потім на посаду головної медичної сестри комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Полтави».

Маючи за плечима 18 років досвіду роботи в медичній галузі, хочу процитувати такі слова: «Beatus, qui prodest, quibus potest» – «Щасливий той, хто може комусь допомогти!».

Шановні медичні працівники! Від усього серця вітаю вас із професійним святом і бажаю вам міцного здоров'я, успіхів, наснаги, достатку, благополуччя. Хай усе хороше, зроблене з душею та натхненням, повертається до вас сторицею! Нехай кожна мить життя радує своєю неповторністю! Зі святом вас! Щастя вам і добра! І нехай клятва Гіппократа ніколи не буде обтяжливим обов'язком, а лише приємною місією!

40 років у хірургії почалися з проваленого іспиту з іноземної мови

Дмитро Фурман, завідуючий хірургічним відділенням 2-ї МКЛ Полтави.

– Я не можу сказати, що мріяв про фах лікаря з дитинства. Після школи хотів бути вчителем географії, але при вступі до Чернівецького державного університету провалив іспит з іноземної, оскільки глибоких знань з цього предмету в сільській школі нам не дали. Повернувся працювати у колгосп, у будівельну бригаду. Доля склалася так, що через рік після школи друг покликав мене разом вступати до медучилища в Одесі. І я, взявши атестат, де було тільки кілька четвірок, а решта – п'ятірки, поїхав і вступив до Одеського медичного училища №3. Під час навчання серед усіх дисциплін мене найбільше цікавила хірургія. Я багато читав додаткової літератури, закінчив навчання з червоним дипломом. Після училища повернувся у рідне село на Хмельниччині, де став завідуючим фельдшерсько-акушерським пунктом. Проте за роки навчання я полюбив медицину і хотів рости далі, бути лікарем. Цьому неабияк посприяла служба в армії. Я служив у Німеччині, у медсанбаті, а моя облікова спеціальність у військовому квитку – «старша операційна сестра». Три роки служби в хірургічному відділенні дали багато досвіду і знань, що згодом пригодилися при вступі до вишу. Після армії залишився у Хмельницькому, де працював і готувався до вступу у медичний вищий навчальний заклад. У 1968 році я вступив до Вінницького медінституту імені М.Пирогова на лікувальний факультет. На другому курсі почав ходити на чергування у лікарню, що надавала невідкладну допомогу, де набирався досвіду. Першу операцію зробив уже на четвертому курсі під керівництвом своїх наставників.

З 1975 року я практикую як хірург. Багато чого було за цей час, усього й не згадаєш. Довелося й за кордоном пропрацювати кілька років, в Екваторіальній Гвінеї.

Пам'ятаю випадок, як нам привезли пораненого італійця Ріцці, з Мілана. Він був фахівцем зі зв'язку. Під час монтування проводки йому на живіт упав стовп, що буквально понівечив органи черевної порожнини: печінку, селезінку. Коли його привезли до нас, він уже ледве дихав, був блідий, покритий липким потом. Ми з анестезіологом швидко відвезли його в операційну. Поки анестезіолог вводив його у наркоз, я намагався з'ясувати, чому йде така велика крововтрата, адже вся черевна порожнина була залита кров'ю.

Аби визначити, що саме ушкоджено, треба було відкачати кров, оскільки така крововтрата характерна при пораненні селезінки чи печінки. Виявилося, що справді пошкоджені і селезінка, і печінка. І я рукою затиснув на місці розриву всі судини, аби припинити витік крові. Сталася й зупинка серця. Я однією рукою тримав рану, а другою робив йому фактично прямий масаж серця. Нам удалося врятувати пораненого. Після операції, коли стан чоловіка стабілізувався, його спецрейсом відправили в Італію.

Через три місяці я отримав листа від цього пацієнта, де він дякував мені за свій порятунок, а також написав, що міланські медики потім дуже були вражені тим, як нам удалося врятувати людину з такою травмою, адже у нього, крім ушкоджень печінки і селезінки, були травмовані підшлункова, кишечник, тобто реально страшні травми.

Що побажати до свята? Насамперед я хочу звернутися до людей і побажати їм не бути такими легковажними у ставленні до свого здоров'я, адже часто вони звертаються до лікарів, коли вже занадто пізно. Будьте уважними до себе!

Хочу привітати своїх колег зі святом. У нашому відділенні працюють прекрасні висококваліфіковані фахівці, котрі готові зробити все для того, аби врятувати і допомогти. Бажаю їм міцного здоров'я, сил, наснаги та довгих років життя під мирним небом! Усім же своїм колегам бажаю успіху у їхній роботі та побільше врятованих пацієнтів!
Оксана Ханас, 22.06.2015, 12:591991
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31
<грудень