23 липня 2019 • № 29 (1565)
Rss  

«З фотоапаратом не розлучаюсь!»

Бадьорий, запальний, він і нині може, як кажуть, дати фору багатьом значно молодшим, якщо стосується його улюбленого дітища – фотосправи. Саме таким Григорія Басса і знають рідні, друзі, колеги.

А народився він усього за два місяці після переможного травня – 5 липня 1945 року в селі Лазірки на Лубенщині. І з юних літ показував добрі успіхи не лише в навчанні, але й у спорті: захоплювався футболом, волейболом, кульовою стрільбою. А коли в старших класах ввели трудове навчання, очолював і шкільну виробничу бригаду.

– У нашому селі працював піонерський клуб, де я з товаришами займався й автомоделізмом, радіосправою, фотографією, – згадує Григорій Ілліч. – У подальшому житті всі ці ще шкільні навички добре знадобилися в житті.

Після закінчення школи 1963 року Григорій за направленням Лубенського військкомату вступив до Полтавського зенітно-ракетного училища, яке закінчив з відзнакою. Тож червоний диплом надавав право вибору місця подальшої служби, і молодий лейтенант обрав Південну групу військ, а службу проходив в угорському Сольноці – красивому місті над Тисою. Тут теж багато довелося займатися спортом, особливо кульовою стрільбою, адже неодноразово захищав честь свого підрозділу на різних змаганнях, здобував нагороди.

– Якось 1967 року, перебуваючи в Москві у службовому відрядженні, сам собі зробив подарунок – купив до дня народження фотоапарат «Зеніт-3М» – хорошу на той час радянську камеру, – згадує ветеран. – Ось відтоді, куди не закидала б доля, з фотоапаратом не розлучаюся. Люблю знімати пейзажі, архітектуру, побут… Але одне з найбільших захоплень – це, як і раніше, спорт. З роками вже виробилася така практика – не пропускати жодних спортивних змагань у місті. А це ж ціла стихія! Тут кожне змагання такі сюжети «видає», що часом і сам дивуєшся, коли вже навіть відзняті кадри розглядаєш… До того ж і самому себе треба тримати в належній формі, адже знімати змагання з футболу чи мотоболу – це не пейзаж. Тут треба повсякчас рухатися, а нерідко й добре бігати… У 70-ті роки в Полтаві спостерігався справжній мотобольний бум, радував своїми виступами наш «Вимпел», який гримів тоді на весь Радянський Союз. Як і всі полтавці, я теж не був байдужим, але навіть не думав тоді, що й самому доведеться попрацювати в команді. Коли «Вимпел» почали відроджувати, тодішній тренер Іван Бредун запросив мене попрацювати прес-секретарем, тож «поріднішав» з мотоболом. Тоді ж почала відроджуватися і «Ворскла», народ потягнувся на стадіон, і, звісно, я в перших лавах із фотоапаратом. Не пропускав жодного матчу, адже дуже хотілося зафіксувати момент, коли наш славетний Іван Шарій заб’є сотий гол! І таки дочекався на радість усім уболівальникам цієї події!

Працював Григорій Басс і в полтавських газетах – «Спортарена» (редактор Олексій Косенко) та «Спортклуб» (редактор Станіслав Майзус), був позаштатним спортивним фотокореспондентом «Полтавського вісника», тож чимало звітів про мотобол чи футбол на сторінках нашої газети «супроводжували» саме його знімки. Друкувалися вони і в газеті «Команда», щотижневику «Футбол», у книгах про полтавський футбол.

– Спостерігаючи футбольний матч через об’єктив фотоапарата, хочеться зробити якнайбільше знімків, тому не завжди вдається «по-нормальному» подивитися і сам футбол, каже Григорій Ілліч. – І якщо раніше стримувала кількість кадрів на фотоплівці, то тепер цифрова камера фактично знімає й це обмеження, тож футбол і справді дивишся з одним примруженим оком. Зате як радієш, коли вдається зняти класний удар, підкат, вихід воротаря!..

…Пригадується, як на одному з домашніх матчів «Ворскли» з київським «Динамо» можна було бачити таку картину: уся фотокорська братія, очікуючи, що динамівці виграють, попрямувала за ворота господарів, аби саме там фіксувати голи. А от Басс пішов у… протилежний бік, аби самотньо стояти за воротами Шовковського. У перерві мудрий ветеран пояснив: «Коли заб’є «Динамо» – такі знімки будуть у всіх, а коли заб’є «Ворскла» – таке фото буде лише в мене…». І дочекався «свого» гола!

А якось було й таке. Григорій Басс завжди ходить на матчі з секундоміром і паралельно з суддею засікає час… Так було й того разу. І от наприкінці матчу «Ворсклі» довелося відчайдушно «відбиватися», аби втримати переможний результат. А суддя все не давав свистка! Ось тоді Григорій Ілліч і показав йому на свій секундомір: мовляв, пора вже свистіти!.. Виник скандал, який потім ще довго з гумором згадували колеги-журналісти. Але такий уже він за характером – Григорій Басс!

Віталій Долинський
Іван Мольченко, 20.07.2015, 14:52764
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31
<червень