19 липня 2019 • № 29 (1565)
Rss  

Історія одного особливого випускного

Студентська пора – той час у житті кожної людини, який запам’ятовується назавжди. А закінчення навчання, отримання диплома, випускний – це фінальні акорди у кількарічному творі веселого та сповненого нових вражень періоду. І якими вони стануть, чим саме запам’ятаються, напевне, найбільше залежить від педагогів, котрі вели свої групи з першого до останнього дня.

Для багатьох випускний – це традиційно застілля, танці, схід сонця. Звичний сценарій, усе, як у всіх. Проте є й альтернатива такому перебігу останнього спільного свята вчорашніх студентів, і про неї нам розповіла Ірина Бобровська, викладач технічних дисциплін Полтавського технікуму харчових технологій Національного університету харчових технологій, яка цього року як куратор випустила вже восьму свою групу.

– Куратор у технікумі – це щось середнє між класним керівником і куратором університету: стосунки більш близькі, і відповідальності за своїх підопічних у нашому закладі відчуваєш більше. Та й адміністрація технікуму приділяє багато уваги індивідуальній роботі з кожним студентом, забезпечує можливості кожному з них якомога глибше розкрити себе, свої здібності й таланти, – починає Ірина Семенівна. – Тому взаємини зі своїми хлопцями (а у мене тільки один раз за всю практику була група дівчат) я намагаюся будувати на абсолютній довірі й розумінні.

Цю групу механіків Ірина Семенівна взяла у 2011 році, це були 17 випускників дев’ятого класу.
– За рік їх «причесала», ми добре порозумілися, і вже собі мріяла, що надалі тільки «зніматиму вершки» у вигляді хорошої дисципліни, успішності тощо, – розповідає Ірина Семенівна.

У принципі, так і було. Хлопці за результатами навчального року посіли перше місце в загальному рейтингу технікуму не тільки за показниками в навчанні, а й по активній громадській роботі, участі у житті технікуму. Нагородою за перемогу стала екскурсія до Чигирина та Суботова.
– Ми вже набудували собі планів, як переможемо і на другому курсі, – продовжує куратор. – Адже наш колектив був згуртований, діти мене чули і слухали. Проте на деякий час наш оптимізм стосовно чергової перемоги дещо пригас, бо у 2012 році нам у групу додали ще 17 студентів, котрі прийшли після 11 класу.

Незважаючи на те що група збільшилася практично удвічі, авторитет куратора, уважне та небайдуже ставлення всіх викладачів, поміркованість студентів-«старожилів» дали прекрасний результат – за підсумками навчального року група Ірини Бобровської знову стала першою в технікумі. Нагородою для учнів стала екскурсія до Чутового.
– Проте потай ми всі мріяли про поїздку у Львів, – говорить Ірина Семенівна. – Дуже хотілося мені повезти туди своїх хлопців.

Третій і четвертий курс для групи механіків пройшов спокійно, але вже без першості. Попереду майорів випускний.
– Пам’ятаю, у березні зібрала групу і почала розпитувати, у кого які плани і бачення майбутнього святкування закінчення навчання, – пригадує Ірина Семенівна. – Хлопці почали говорити про кафе, нічний клуб, але щоб нормально відсвяткувати, кожному з них знадобилося б щонайменше по 500 гривень. І тоді я запропонувала їм випускний дещо іншого формату. Адже нетрадиційність підходів до виховання, проведення різних заходів – один із принципів побудови виховної роботи нашого технікуму.

Ірина Бобровська нагадала студентам, як давно вони мріяли поїхати до Львова. А оскільки досвід попередніх групових екскурсій був тільки позитивним, хлопці погодилися на поїздку.

Куратор групи почала налагоджувати діалог зі львівськими гідами, місцевими перевізниками, й обриси майбутньої поїздки ставали все конкретнішими.
– І от настав наш випускний, – продовжує далі Ірина Семенівна. – Після урочистої частини ми поїхали в Ковалівку, де на нас чекав шашлик, а потім, уже увечері, сіли в автобус і попрямували до Львова.

У місті Лева полтавців смачно погодували в ресторані, потім новоспечені механіки поїхали гуляти Львовом, роздивлятися визначні та цікаві місця.
– Ми побували в оперному театрі, нам навіть дозволили походити його коридорами, бути присутніми на репетиції, – говорить викладач. – Відвідали Личаківський цвинтар, але дійшли тільки до могили Володимира Івасюка, бо ми вже були виснажені й переповнені враженнями, тому повернулися в місто на обід.

Після обіду в ресторані студенти, відповідно до програми перебування, мали відвідати пивоварню, але вона була зачинена, і тоді куратор запропонувала їм побувати в культовому закладі Львова – «Криївці».

– Час пролетів непомітно, – каже педагог. – Після «Криївки» ми погуляли ще трохи по місту, хлопці із задоволенням купували подарунки та сувеніри рідним, а потім поїхали на Замкову гору, купивши по дорозі повітряний ліхтар-літак. Стоячи на вершині гори, ми, за місцевою традицією, заспівали Гімн України. Я була зворушена до сліз, коли дивилася, як мої хлопці, приклавши руки до сердець, співають!

Уже пізно ввечері полтавці сіли в автобус, що повіз їх додому.
– Увесь випускний обійшовся кожному з хлопців у 750 гривень, включаючи пікнік у Ковалівці, поїздку, харчування в ресторані, екскурсії та бутерброди в дорогу, – озвучила «кошторис» Ірина Семенівна. – Я впевнена, що і на звичайне застілля вони витратили б не менше, але ті емоції та враження, які ми разом пережили від нашого особливого випускного, залишаться у пам’яті кожного з моїх хлопчиків на все життя! Сьогодні вони на новому етапі свого життя. Більшість має намір продовжити навчання. Упевнена, що знання, які вони здобули в технікумі, допоможуть їм набути наступний кваліфікаційний рівень бакалавра. Сподіваюсь, що кожен з них знайде своє місце в житті.
Оксана Ханас, 03.08.2015, 10:562583
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31
<червень