17 липня 2018 • № 28 (1512)
Rss  

Європейське літо полтавської художниці

Літо всіх нас зваблює мандрами. Несходженими стежками, карколомними пригодами, відкриттями й таємницями. Художник мандрує з пензлем і етюдником: досліджує, інтерпретує... Занотовує враження у творах, які потім мають свою долю. Цього року член Національної спілки художників України, живописець Алла Тимошенко відвідала на початку липня сьомий міжнародний пленер у Європі. Митці часто надають уваги містичним збігам, відчуваючи інтуїтивно в них якусь особливу для себе магію. Можна сказати, що цього разу магічні сімки поєдналися тричі. Сьомий місяць, сьомий Шенген, сьомий пленер у європейській країні. Щаслива зустріч з давніми друзями і обов’язково знайомство з новими. Про мету й успіхи цієї подорожі я розпитала полтавську художницю Аллу Тимошенко.

– Алло, скажіть, наше мистецтво європейці шанують? Що їм відомо про сучасну Полтаву?
– Аналіз пленерного малярства в контексті європейського й українського арт-простору демонструє за останні 20 років потужній поштовх. Спільні європейські мистецькі майстерні об’єднані літнім сонцем і сходженням у гори, своєрідним очищенням і піднесенням креативу. Для мене вже близькі землі Пряшова: Сабінов, Дреніца. Це не тільки середньовічна архітектура і ландшафт, а й земля, з якої походять корені ікони поп-арту Енді Уорхола. Приголомшує в тій місцевості унікальна готична архітектура дерев’яних православних храмів з глибини століть. Ваблять і галереї, де представлені сучасні українські художники, зокрема народний художник України Володимир Колесніков. Пленер проходив у Словаччині у містечку Дреніца – це низькі Татри. Українці вперше були там представлені п’ять років тому. І для організаторів дійства це вже шанована історія. На пленерах обов’язково витворюються свої міфи, зберігають традицію ретро-погляду. Кожен рік згадують український борщ, зварений Володимиром Колесніковим, майстер-класи, якими він зачаровував, демонструючи свою школу для колег з інших країн. Живописні полотна його там на найпочесніших місцях. Мені було приємно, бо майже всі поважні художники, що спілкуються на цих пленерах, декілька років тому з задоволенням відвідали Полтавський художній музей ім.М.Ярошенка і розуміють, наскільки Полтава в контексті живописних ліній має й історію, і сучасність.

– Чим ще таке унікальне пленерне зібрання?
– Пленери породжують міцну дружбу. Завжди чекаєш на зустріч з тими, хто близький, незважаючи на кілометри відстані. Велика радість зустрічі з подругою з Румунії Хайналкою Шабо, спілкувалися цього разу тільки англійською. Нам не вистачало нашої спільної подруги з Будапешта Міролюби Гендової, раніше вона нам слугувала за перекладача, бо добре знала російську. Але навіть англійською ми сформували істину: «Сердечна любов нас об’єднує. І нам боляче бути далеко одна від одної».

На пленерах створюється спільна естетична платформа. Захоплює процес знайомства з новими сучасними художніми матеріалами й можливі зовсім не очікувані експерименти. Пленер – це мистецька лабораторія. Сонячне світло вивчається по-особливому, відшукуються нові колористичні сполучення. А яка романтика середньовічної європейської архітектури! З насолодою компонуєш пензлем готичну фортецю чи невеличку хату в горах...

Захоплююче шукати нові стежини у пейзажах і палітрі. Етюди на пленерах потребують легкості й прозорості. Завжди пленер демонструє швидкість, на яку ти майже не здатен у майстерні. На пленері наздоганяєш сонячний промінь, блискавичну мить... А це особлива лінія в сучасному живописному малярстві. Нові художні матеріали на європейських пленерах щедро пропонуються для роботи – і це також актуально для художника.

– Які особисті відкриття принесла вам ця мандрівка?
– Ще один з аспектів відточування своєї мистецької теми, почерку. Надихає, якщо ти відбувся як майстер, цікавий для сучасного європейського поціновувача. Після пленеру роботи йдуть по європейських аукціонах. Цього року мене запросив Мирослав Мартон разом з 18 учасниками з п’яти країн, тому що мої твори минулих років мають попит. В обов’язковій програмі пленеру мене чекало спеціальне завдання. Виконані твори колегам і організаторам сподобались. Маю запрошення на наступний рік.


– Про що відверто говорять художники, коли палітра схована до ранку, за келихом гарного вина у вечірніх сутінках?
– Незабуні вечори з піснями, якими кожен із нас представляв свою країну. Щоразу з вдячністю усвідомлюю, з якою шаною європейці ставляться до України! Уперше почула цього літа пісні ХІХ століття про Січ польською й українською мовами. Мацей Сірек і Станіслав Хомічевський, презентуючи Краківську академічну художню лінію, маючи неперевершені голоси, полонили своїм співом. Це унікальний мистецький та історичний спадок, який поляки зберегли для нас і про нас.

Гори Дреніци з’єднані в особливий мистецький грааль. Кожен із художників, що побував там, напився з нього і присвятив цьому місцю свій живопис. А ще специфіка кожного пленеру передбачає обов’язковий процес омолодження – відчуваєш себе молодим і непередбачуваним.
Марія Бойко, 05.08.2015, 14:06526
ПнВтСрЧтПтСбНд
1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31
<червень