12 грудня 2018 • № 49 (1533)
Rss  

«Він учив нас, юних футболістів, чесної гри й мужності в житті»

На фото початку 1960-х років: Василь Тренич (ліворуч) біля входу в ДЮСШ.
Нещодавно по місцевому телебаченню передавали зустріч-інтерв'ю з футболістами Юрієм Мармачем та Іваном Шарієм. І ця передача надихнула мене на дитячі спогади й особливо – про тренера команди дитячо-юнацької спортивної школи Полтави Василя Семеновича Тренича.

2 серпня йому виповнилося б 79 років…

Вихованці Василя Тренича під час матчу на стадіоні «Динамо», 1960-ті роки.
У ДЮСШ я навчався у 1960–1964 роках, був учнем Полтавської середньої школи №3. Пригадую, тренувалися ми два-три рази на тиждень: улітку – на стадіоні «Динамо», а взимку – у спортивній залі в напівпідвальному приміщенні на вулиці Леніна (у дворі, де був зведений Будинок побуту, а нині нічний клуб «Робін Гуд»). Незважаючи на зимову погоду, раз на тиждень тренування проходили на засніженому полі тодішнього Полтавського будівельного інституту. Умови для занять не завжди були сприятливі, але бажання стати такими ж футболістами і тренерами, як наш наставник, у нас було величезне! Не так, як за нинішніх часів: є всі умови, а юнаки, на жаль, захоплюються часто-густо не спортом…

Василь Семенович був для нас, хлопчаків, і другом, і порадником, і наставником, виховував колективізм, мужність, сміливість, спортивну витривалість, уміння боротися за перемогу до кінця. Наша юнацька команда виступала на першості міста нарівні з такими командами, як «Супутник», «Локомотив», «Електромотор», «Автомобіліст» – до речі, у цій команді грав Юрій Мармач. Ми були гідні нашого вихователя. Він постійно організовував поїздки команди до інших міст України, ми грали з юнацькими командами Кіровограда, Алушти, Сум, брали участь у спартакіаді школярів України. Між інших, добре пам'ятаю нашу гру з командою Києва, гравцями якої були в той час Мунтян, Бишовець – у майбутньому видатні футболісти країни і Європи.

І завжди наш тренер був з нами – і в радості перемог, і в розчаруванні від поразок. Це був для нас приклад людяності, честі й витримки, а в житті і спорті бувало всього. До речі, він був, як нині багато хто – і марно намагається хизуватися, – справжнім європейцем. Угорець за національністю, який знав п'ять мов, він був справжнім патріотом України, захоплювався не тільки «рідним» футболом, а й культурою, зокрема музикою, народними й оперними українськими співаками, танцюристами, і захоплено говорив: «Боже, наскільки ж обдаровані українці! Якби нашому народу волю – не було б рівних у цілому світі!».

Певен: таке ставлення Василя Семеновича і до нашої, з огляду на радянські часи, «малої батьківщини» України, а також до головної справи свого життя, нашого юного покоління, допомогло багатьом із нас стати якщо і не видатними футболістами, та головне – чесними людьми, гідними громадянами нашої незалежної Батьківщини, про яку він мріяв у далекі 60-ті.

Володимир Сорока, полковник у відставці
Володимир Сулименко, 10.08.2015, 12:35675
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31
<листопад